УКРАЇНСЬКА СКУЛЬПТУРА 17-18 СТОЛІТТЯ

Бароко і рококо

План лекції:

1. Роль скульптури в творенні архітектурного образу.

2. Розвиток надгробкової скульптури.

3. Творчість І.Пінзеля.

Література:

Історія українського мистецтва. Т 3.: Мистецтво середніх віків. – К., 2008.
Крвавич Д.П., Овсійчук В.А., Черепанова С.О. Українське мистецтво: Навч. посібн.: 3 ч. – Львів, 2005.
Макаров А. Світло українського бароко. – К., 1994.
Овсійчук В. Майстри українського бароко. – К., 1991.
Уманцев Ф. Мистецтво давньої України. – К., 2002.

Зміст лекції:

Спорудам українського бароко властиві величавість пропорцій, пишна декоративність. Використовуючи архітектурні традиції, пластика гармонійно поєднувалась зі структурою споруди, утворюючи синтез, в якому виняткового значення набув вишуканий архітектурно-ліпний орнамент.

У церковних спорудах, зокрема православних, з'являються численні статуї, виконання яких органічно поєднувало дерево, поліхромію, позолочення.

Надгробок Адама Кисіля

Статуї гетьманів, алегоричні фігури Муз розміщувалися на фронтонах Малоросійської колегії у Глухові; статуї прикрашали інтер'єри гетьманських палаців. У Східній та Центральній Україні майстри козацького бароко переважно виконували скульптурні твори з дерева; у Західній Україні дерево теж було популярним матеріалом, але здебільшого тут використовували камінь. Однак внаслідок підпорядкування Української Православної церкви Московському Синодові (1686) значна кількість статуй була знищена.

Продовжувався розвиток надгробкової скульптури. Серед відомих творів – надгробок Адама Кисіля

(с. Низкиничі, тепер – Волинська обл.), де реалістично передані портретні риси, і надгробний пам'ятник архієпископа Яна Тарнавського (Львів, 1670), автором якого був львівський скульптор Олександр Прохенкович. Ставали популярними надгробкові епітафії.

Дедалі частіше у бароковій скульптурі Центральної України застосовувалась техніка металопластики (мідь, карбована на смолі). Вищими досягненнями цієї техніки вважають статуї на фасадах ратуші у Києві та Михайлівського золотоверхого монастиря. Обидві виконані у традиціях, близьких українському бароковому живопису, і зображають шанованого народом архангела Михаїла.

Архангел Михаїл

Статуї орнаментально прикрашені, вирішені у м'яких просторово-монументальних лініях. Виконання рельєфу із Михайлівського Золотоверхого монастиря характеризує художня довершеність і динамізм композиції, що відрізняє його від рельєфної фігури архангела Михаїла з Київської ратуші. Споруднена цій групі статуя Феміди, виконана значно пізніше,

що прикрашала фронтон ратуші в Києві. Карбування на мідній блясі набуло високого рівня розвитку в Києві 17 ст. Окрему групу металопластики становлять царські врата, оздоблені рослинним орнаментом та постатями людей. До найвідоміших зразків належать царські врата іконостаса Софії Київської.

Для виготовлення декоративних архітектурно-скульптурних прикрас у період бароко використовувалась і керамічна техніка.

Статуя Феміди

Одним із найяскравіших періодів розвитку української скульптури, який засвідчує її європейський художній рівень, вважається рококо, тобто 30-70-ті роки XVIII ст. У цей короткий період склалися винятково сприятливі умови для розвитку мистецтва, скульптурна пластика досягла небувалих висот, зокрема у регіонах Правобережної України, Поділля, Львівщини.

Особливого розквіту в епоху бароко досягло різьблення храмових іконостасів. Характерні національні риси цього різновиду мистецтва скульптури остаточно сформувалися протягом XVII ст. Українські барокові іконостаси відрізняються пишним декоруванням, різноманіттям в оформленні карнизів та обрамлень ікон, застосуванням ажурного різьблення, основу якого складають рослинні мотиви: квіти, соняхи, грона винограду. Вирізані з дерева іконостаси майстри золотили, що в поєднанні з яскравими творами іконопису створювало ефект урочистості й святковості. Чудові зразки барокового різьблення іконостасів можна побачити в Спасо-Преображенській церкві с. Великі Сорочинці, церкві святої П’ятниці у Львові та інших храмах і монастирях України.

Стиль рококо з'явився в Україні у 30-х роках XVIII ст. Тодішні меценати сприяли будівництву пишних сакральних і палацових споруд. Скульптура таких об'єктів органічно поєднана з архітектурою, отже, говорити про скульптуру, не згадуючи архітектурного середовища, неможливо. Скульптура — невід'ємний елемент архітектурного середовища, інтегральний чинник, що доповнює архітектуру, поза яким скульптура позбавлена багатьох компонентів, які й становлять її рококову значимість. Рококова архітектура винятково скульптурна, деякі споруди того часу візуально здаються грандіозними за масштабами, хоча реально — це невеликі будівлі з тісними приміщеннями. За конфігурацією вони переважно є носіями численних скульптурних суто рококових прикмет — з їхніми грандіозними силуетами, несподіваними перепадами опуклих і вгнутих площин стін будівлі, витонченими деталями форми, позірною легкістю, невагомістю. аких шедеврах, як ратуша у Бучачі, костелІдеал синтезу архітектури, декоративної та фігуративної пластики знайшов втілення у т у Городенці, собор св. Юра у Львові.

Характерну рису статуй українського рококо становить своєрідна умовність та геометризація пластичних форм, яка сприяє поглибленню й одухотворенню їхньої пластичної мови, ніби позбавляючи прикмет земної матеріальності та тілесності, створюючи міражі постатей, що походять з іншого виміру, — не фізичного, а духовного й містичного буття.

У церквах східного обряду набули розвитку форми бокових вівтарів, оздоблені об'ємними фігурами, рельєфними антипедіями (прикрашення нижньої частини престолу), орнаментикою, завершальними композиціями з променями, путті, що символізують торжество ідей католицької чи православної християнської конфесій.

Геніальним скульптором був Йоган Пінзель, особа котрого дотепер вважається загадковою для дослідників, оскільки про нього майже відсутні архівні дані. Збереглась велика кількість творів, які приписуються цьому скульпторові. Головні з них — статуї на фасаді собору св. Юра (Львів) та ратуші у м. Бучачі (Тернопільська обл.).

Й. Пінзель Св.Юрій на фасаді собору у Львові

Велика група вівтарних статуй, виконаних у дереві для костела м. Городенка (Івано-Франківська обл.), вівтарні композиції та фігури для інтер'єру костелів у селах Наварія та Годовиця (на Львівщині), вівтарні статуї для костелів у м. Монастириськ (Тернопільська обл.), численні оздоблені скульптурні об'єкти брали участь співавтори і помічники. Його діяльність тісно пов'язана з творчістю архітектора Б.Меретина та графом М.Потоцьким. У 1760 р. освячено великий костел у Городенці на Тернопільщині, де Й.Пінзель і, ймовірно, помічники майстра виконали один з найбільших скульптурних комплексів. Працюючи під керівництвом архітектора Б.Меретина і скульптора Й. Пінзеля, молоді майстри львівської рококової пластики (Ф.Олендський, М.Філевич, брати Матвій та Петро Полейовські, С.Старевський, І.Оброцький) створили значну кількість скульптурних інтер'єрних та екстер'єрних об'єктів.

У Львові функціонує музей Йоанна Пінзеля.

Більше про Пінзеля тут https://pinsel-ar.com/