ПроArt (історія образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва)

Кераміка Егейського світу Близько 5000 років тому на островах і узбережжі Егейського моря почала складатися самобутня культура, яку за назвою моря називають егейською або за назвою головних центрів, крито-мікенською. Вона проіснувала майже 2000 років, поки її не витіснили в 12 столітті до нашої ери прийшлі з півночі греки. Разючі за красою та витонченістю пам'ятки залишила нам ця культура. Коли англієць Артур Еванс зі своїми помічниками почав в 1900 році розкопки на острові Крит, його чекали тут найцікавіші знахідки. Вони підтвердили достовірність історій, розказаних в стародавніх міфах і в поемах давньогрецького співця Гомера. У них прославлялися пишність критських палаців і могутність царя Міноса. Вже в ранній античності ми застаємо величезну різноманітність форм ваз і їх розпису. Найдавніші зразки датуються 4 тис. до н.е. Ці вироби – кругло донні чаші, миски, глеки, прикрашені розписом або рельєфними візерунками. Виконані від руки, добре випалені, ретельно відполіров

Кераміка Стародавнього Єгипту   Серед художніх ремесел Стародавнього Єгипту кераміка не посіла такого значного місця, як, наприклад, у Месопотамії або античній Греції. Одну з причин слід бачити у відсутності в Єгипті високоякісних гончарних глин. Добуванням і очищенням глини від каміння та різних домішок займалися раби, які доставляли її в гончарні майстерні. Найдавніші зразки керамічних виробів були знайдені під час розкопок некрополей. Очевидно, їх створили спеціально для поховальних церемоній, пов'язаних із заупокійним культом стародавніх єгиптян. У період становлення єгипетського мистецтва (IV тис. до н.е.) такі посудини — переважно дзбани без ручок — розписувались білою глиною по червоному тлу глиняного черепка простими лініями. Поступово декор ускладнювався: малюнок із зображенням заупокійних обрядів виконувався червоною і білою фарбами. Найчастіше зображували людей, які перепливають Ніл у човнах. Усі зображення були стилізовані, майже орнаментальні. Побутова керам

ТЕХНОЛОГІЧНІ ВИДИ КЕРАМІКИ Залежно від глини та інших складників маси, температури випалювання, властивостей черепка, кераміка поділяється на технологічні підвиди : теракота, майоліка, фаянс, порцеляна, кам'яна маса (кам'янка) і шамот. Т е р а к о т а   (від італ. terracotta — випалена земля) — вироби із гончарних кольорових глин без жодних доповнень, температура випалювання близько 900 °С. Теракотовий черепок пористий, шершавий, неполиваний, легко поглинає воду. Він може бути звичайного, природного кольору від світлого жовто-рожевого до червоно-коричневого і темно-сірого або поливаний кольоровими ангобами. Теракотовий посуд і статуетки відомі з найдавніших часів. Практично це перші випалені керамічні вироби. Застосовувалися в побуті (художнє ремесло), оздобленні архітектури (рельєфні фризи, медальйони) тощо. Завдяки нескладній технології виготовлення художні твори з теракоти сьогодні популярні у народному мистецтві, серед професійних та самодіяльних художник

Техніка та технологія керамічного виробництва Гончарство - одне з найдавніших ремесел. Кераміка - перший штучний матеріал, винайдений людиною. У створенні керамічного виробу людина використовує чотири стихії: природна глина (земля) змішується з водою, висихає на повітрі і випалюється на вогні. Художня кераміка  —  вироби, виготовлені з різних глин та інших неорганічних складників, які для міцності черепка висушують і випалюють при температурі  900—1500 °С. Глина — легкодоступний та унікальний за своїми технологічними й художніми властивостями матеріал — пластична в час формування і досить тверда (міцний черепок) після випалу.  Має широку розтяжку природних барв від білої, кремової, охристої до червоної, коричневої і темно-сірої. Чарівного ефекту керамічним виробам надають спеціальні фарби, а також прозорі та декоративні поливи (глазурі). За технологічними показниками розрізняють глини пластичні й малопластичні, легкоплавкі й тугоплавкі, кольорові (гончарні) та білі (фарф

  Декоративно-прикладне мистецтво та його місце в системі  образотворчих мистецтв .                        1.      Історичні закономірності розвитку декоративної творчості.                          Декоративно-ужиткове мистецтво – найдавніший вид художньої діяльності людини. До нього належать одяг, меблі, хатнє начиння, тобто світ речей, котрим користується людина у своєму побуті. Жодна зі сфер творчої діяльності людини не має такого могутнього засобу художньої виразності як ужиткове мистецтво. Ми зустрічаємося із цим мистецтвом, навіть не зауважуючи його. Через особисті речі, побутові предмети людина приймає і формує певний спосіб життя. На побутових речах лежить відбиток особистості їх господаря, національного й соціального середовища. Як будь-який інший вид мистецтва, декоративно-ужиткове розвивалося за канонами і законами, котрі були для певної історичної епохи. Художник-прикладним створював речі, зручні у користуванні, яким притаманна доцільність та утилітарність, а також