ПроArt (історія образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва)

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКЕ МИСТЕЦТВО 17-18 СТ.  Складність і суперечливість епохи інтенсивного формування абсолютистських національних держав в Європі принесли з собою нову культуру, яку в історії мистецтва пов’язують зі стилем бароко, але яка не вичерпується тільки цим стилем. 17 ст. – це не тільки мистецтво бароко, але й класицизм, і реалізм.          Світогляд Ренесансу будувався передусім на безмежній вірі в гармонію світу, в силу і волю людини-героя, в те, що людина – мірило всіх речей. Відродження дало нам приклади об’єднання науки і мистецтва в одній творчій індивідуальності. Світогляд 17 ст. пронизаний відчуттям трагічного протиставлення людини і світу, в якому вона займає зовсім не головне місце, а підпорядкована середовищу, суспільству, державі . Наука та мистецтво ніколи більше не поєднуються в одній особі.          У порівнянні з епохою Відродження мистецтво 17 ст. складніше, суперечливіше . Цілісне поетичне сприйняття світу, характерне для Відродження, руйнується, і

МИСТЕЦТВО  ПІВНІЧНОГО  ВІДРОДЖЕННЯ Включає мистецтво Нідерландів,  Німеччини,  Франції,  Англії  XV-XVI ст.        Своєрідним вогнищем мистецтва Відродження у 15-16 ст. були Нідерланди. Процес формування ренесансної культури протікав тут повільніше, ніж в Італії. Особливості історичного розвитку зумовили своєрідне забарвлення мистецтва. Воно набуло більш демократичного характеру, ніж в Італії. В ньому сильними були риси фольклору, фантастики, сатири, але головна його особливість – глибоке відчуття національної своєрідності життя. Друга особливість художньої культури – стійкість середньовічних традицій, яка багато в чому визначила характер мистецтва. В мистецтві, звертаючись до досягнень античності та італійців епохи Відродження, нідерландські художники йшли своїм шляхом. Інтуїція заміняла науковий підхід до зображення природи. Освоєння пропорцій фігури, побудова простору, об’єму та ін. – досягались шляхом гострого безпосереднього спостереження.        На відміну від італійсь

        МИСТЕЦТВО ВИСОКОГО ВІДРОДЖЕННЯ        Мистецтво Високого Відродження охоплює кінець 15 і перші три десятиліття 16 ст. Це “золотий вік” італійського мистецтва, тоді були створені шедеври титанів Відродження. В центрі їхнього мистецтва – образ ідеальної, прекрасної людини, досконалої фізично і духовно, яка сповнена життям, з величезною силою самоутвердження. Найважливішими вогнищами нового мистецтва, поряд з Флоренцією, стали Рим і Венеція.   Архітектура.  Центром культури стає Рим – резиденція пап.  В Римі проводяться величезні будівельні роботи. При папському дворі працю вали найвідоміші архітектори того часу: Браманте, Рафаель, Мікеланджело, Ан тоніо Сангалло та інші. В архітектурі цього часу риси і тенденції Відродження набувають закін чених форм. Створюються найдосконаліші центричні композиції. Остаточно  формується тип міського палаццо, яке в цей час набуває риси будівлі не тільки  приватної, а й громадської, і стає прототипом багатьох наступних громадських  будівель