МИСТЕЦТВО ПІВНІЧНОГО ВІДРОДЖЕННЯ

МИСТЕЦТВО  ПІВНІЧНОГО  ВІДРОДЖЕННЯ

Включає мистецтво Нідерландів, Німеччини, Франції, Англії XV-XVI ст.      

Своєрідним вогнищем мистецтва Відродження у 15-16 ст. були Нідерланди. Процес формування ренесансної культури протікав тут повільніше, ніж в Італії. Особливості історичного розвитку зумовили своєрідне забарвлення мистецтва. Воно набуло більш демократичного характеру, ніж в Італії. В ньому сильними були риси фольклору, фантастики, сатири, але головна його особливість – глибоке відчуття національної своєрідності життя. Друга особливість художньої культури – стійкість середньовічних традицій, яка багато в чому визначила характер мистецтва. В мистецтві, звертаючись до досягнень античності та італійців епохи Відродження, нідерландські художники йшли своїм шляхом. Інтуїція заміняла науковий підхід до зображення природи. Освоєння пропорцій фігури, побудова простору, об’єму та ін. – досягались шляхом гострого безпосереднього спостереження. 

     

На відміну від італійського, нідерландське мистецтво не прийшло до утвердження безмежного панування образу досконалої людини-титана. Як і в середні віки, людина уявлялась нідерландцям невід’ємною частиною світобудови, вплетеною в його складне одухотворене ціле. Ренесансна суть людини визначалась тільки тим, що вона визнавалась найбільшою цінністю серед всіх явищ Всесвіту. В зображеннях людини художників цікавить все характерне і особливе, сфери повсякденного і духовного життя; вони втілюють різноманітність індивідуальностей людей, барвисте багатство природи. Ці особливості проявилися в нідерландській графіці і живопису 15 і 16 ст. в побутовому жанрі, портреті, пейзажі. В них виявляється типова для нідерландців любов до деталей, розповідність, точність в передачі настроїв і разом з тим вражаюче вміння відтворити цілісну картину.

     Найбільші досягнення живопису пов’язані з виникненням в Європі станкової картини, яка прийшла на зміну фрескам і вітражам. Станкові картини на релігійні теми спочатку були творами іконопису. У вигляді розписних складнів вони прикрашали вівтарі. Поступово у вівтарні композиції стали включати світські сюжети, які пізніше отримали самостійне значення. Станкова картина відокремилась від іконопису, перетворилась у невід’ємну частину інтер’єрів.

      Для нідерландських художників головний засіб виразності – колорит. Вони чутливо підмічали найтонші відмінності між предметами, відтворюючи фактуру матеріалу, оптичні ефекти. Колір був головним засобом передачі емоційної насиченості образу. Розвиток реалізму у Нідерландах викликав перехід від темпери до олійних фарб, які дозволяли більш ілюзорно відтворювати матеріальність світу.

 Удосконалення відомої в середні віки техніки олійного живопису, розробку нових сумішей приписуються Яну ван Ейку.

Брати Лімбурги "Чудовий часослов
герцога Беррійського"

 В релігійні сюжети поступово проникали жанрові мотиви, в рамках пізньоготичного стилю накопичувались конкретні деталі. Провідну роль в цьому процесі відіграла мініатюра. 

Часослови (книги часів – рід молитовників, де молитви приурочені до певного часу, розміщуються за місяцями) стали прикрашати сценами розваг і праці в різні пори року і відповідні їм пейзажі. В 15 ст. поширюється портретний живопис. 

Губерт і Ян ван Ейки здійснили переворот у нідерландському живописі перш. чверті 15 ст. – основоположники реалізму в Нідерландах.

 Про Губерта, у якого навчався Ян відомо мало, невідома навіть дата народження.

Ян ван Ейк "Портрет чоловіка у червоному тюрбані"
(можливо автопортрет)

Ян ван Ейк (1390-1441) був сміливим новатором, художником філософського розуміння життя. Він бачив світ в деталях і ніби з близької відстані; разом з тим узагальнював спостереження і досяг єдності, базованої на властивому йому відчутті кольору і декоративного розміщення мас.

        Новий життєстверджуючий світогляд ван Ейка розкрився у Гентському вівтарі (для капели Вейдта) – одному з чудових творів Північного Відродження.

Галерея творів Яна ван Ейка на artsandculture.google.com

    Гентський вівтар складається з 25 картин, які включають 250 персонажів. В закритому вигляді – таким, яким він постає перед глядачем у звичайні дні, - вівтар виглядає суворим, всі зображення майже монохромні, витримані в одній сіруватій гамі. Тут Ван Ейк увіковічнив замовника Вейдта та його дружину, Іоанна Хрестителя та Іоанна Богослова. Вище, на чотирьох стулках, розгортається найважливіша подія євангельського переказу: архангел Гавриїл приносить Марії чудесну звістку про те, що у неї народиться Христос. Ян Ван Ейк вмістив цей сюжет в реальне побутове середовище – кімнату Богоматері. З її вікна відкривається вид не на біблійний Віфлеєм, а на Гент, в якому сучасники могли впізнати будинок Вейдта. Предмети, що знаходяться в кімнаті Марії, для людини тієї епохи мали важливий символічний зміст. Так, умивальник і рушник сприймались як натяк на чистоту, непорочність Богоматері, трійне вікно нагадувало про Трійцю. Разом з тим вони створюють відчуття достовірності того, що відбувається.

         Але ось наступає святковий день, і перед глядачем у всій красі, дорогоцінному сяйві барв розкривається святкова сторона вівтаря. Розподілення стулок в два яруси відзначається послідовністю, що відображає уявлення людини тієї епохи про влаштування світу. В центрі верхнього ряду художник помістив Бога-Отця в папській тіарі. Біля його ніг – царська корона – атрибут Христа. Таким чином, разом з голубом в центрі нижнього ярусу – символом Св. Духу – це зображення утворює Трійцю. До Бога-Отця повернуті фігури Богоматері та Іоанна Хрестителя. Трьох основних персонажів славлять співом та грою на музичних інструментах ангели, показані у вигляді юнаків в дорогих парчевих ризах. Замикають верхній ряд фігури легендарних прародителів людства Адама і Єви.

         В нижньому ярусі перед глядачем постає чудовий, залитий сонячним світлом квітучий луг. Ним, до жертовного ягняти, з усіх боків спрямовуються пророки і апостоли, святі жінки і діви, воїни, самітники і пілігрими. Кожному учаснику багатолюдної урочистої процесії властиві індивідуальні риси. Не випадково серед них знаходили зображення самого Ван Ейка і старшого брата Губерта, герцога Філіпа Доброго, інших реальних історичних особистостей. 

Ян і Губерт ван Ейк    "Гентський вівтар" (відкритий)

Ян і Губерт ван Ейк    "Гентський вівтар" (закритий)

         “Мадонна каноніка ван дер Пале” – інтер’єр пов’язаний з ландшафтом. Образ каноніка має майже таке ж значення , як святі.

         “Мадонна канцлера Ролена” – ван Ейк утверджує самоцінність портрета людини, який характеризується глибиною розкриття своєрідності особистості. Ван Ейк відмовляється від профільного портрета, він повертає обличчя в три чверті, руки розміщує в ракурсі, фон пожвавлює грою світлотіні.

"Мадонна канцлера Ролена"

         “Портрет кардинала Альбергаті”, “Тимофій”, “Чоловік у червоному тюрбані” – одні з кращих творів художника.

        

"Тимофій"

 “Портрет подружжя Арнольфіні” – сюжетно і композиційно розширює рамки портрету, надаючи звичайній людині головного значення.

"Портрет подружжя Арнольфіні"

        

 Окремі художні завдання, вирішені ван Ейком, деякі нідерландські художники розробляли і в 16 ст. Але жоден з них не зміг досягнути глибини і цілісності сприйняття світу ван Ейка: Рогір ван дер Вейден – “Зняття з хреста”; Гуго ван дер Гус – “Вівтар Портінарі”.

Рогір ван дер Вейден "Зняття з хреста"

В останній чверті активізується художнє життя північних провінцій. В мистецтві північних художників сильніше виступає зв’язок з народними повір’ями, фольклором, тяга до соціальної сатири, яка одягнута в алегоричну, релігійну або фантастичну форму. Ці риси гостро проступають в творчості Ієронімуса Босха. 

 Експресивність його художніх образів, схильність до сарказму і гротеску в зображенні роду людського визначили вражаючу силу його творів .

Ієронімус Босх "Корабель дурнів"

Ієронімус Босх "Апокаліпсис. Пекло"

Творчість Пітера Брейгеля Старшого, прозваного Мужицьким – вершина нідерландського Ренесансу. 

Живописні твори художника та гравюри переважно присвячені зображенню природи. „Падіння Ікара”, „Пори року” – кращі твори художника. Звертався і до тем селянського життя та побуту в творах: „Ігри дітей”, „Селянське весілля”, „Сліпі”.

Пітер Брейгель Старший "Падіння Ікара"

Пітер Брейгель Старший "Мисливці на снігу"

Пітер Брейгель Старший "Вавилонська вежа"

     Альбрехт Дюрер (1471-1528) був найвидатнішим художником 

німецького відродження. Він народився у Нюрнберзі в сім’ї золотих і срібних діл майстра і спочатку навчався в майстерні батька, а потім у художника Вольгемута; двічі відвідував Італію, де знайомився з технікою тамтешніх художників. Дюрер вивчав математику, перспективу, анатомію, цікавився  природознавством і гуманітарними науками, створив кілька наукових трактатів («Керівництво з вимірювання», «Чотири книги про пропорції людини»), розробив перспектограф. Він писав портрети, закладав основи німецького пейзажу, змінював трактування традиційних біблійних і євангельських сюжетів. Особливу увагу художника привертала гравюра. Дюрер розширив тематику графіки, залучаючи як літературні, так і побутові сюжети.

Цікавою особливістю творчої спадщини Дюрера є те, що він залишив велику кількість автопортретів: «Автопортрет» (1493), «Автопортрет з пейзажем» (1498), «Автопортрет в шубі» (1500), «Автопортрет» (1500-1502).

       З 1515 до кінця 1520-х рр. провідним жанром у творчості Дюрера був

«Портрет імператора Максиміліана І» (1518)

портрет. Ця своєрідна портретна галерея сучасників – одна з найкращих, створених в Європі епохи Відродження: у невеликих погрудних портретах є класична завершеність, яка підкреслюється ідеальною збалансованістю композиції і чеканністю силуетів фігур, розміщених переважно на нейтральному фоні. В цей час були створені «Портрет імператора Максиміліана І» (1518), «Портрет молодого чоловіка (Портрет Бернхардта фон Рестена)» (1521), «Портрет Якоба Мюффеля» (1526), «Портрет Ієроніма Хольцшуера» (1526).

Для Дюрера, як і для Леонардо да Вінчі, мистецтво було однією з форм

пізнання. Звідси його надзвичайна цікавість до природи. Він створював пейзажні акварелі, зображував рослини і тварин: «Вид Арко» (1495), 

«Озеро в лісі» (1495-1497), 

«Молодий заєць» (1502), 

«Великий шматок дерну» (1503).

Тривалий час Дюрер намагався знайти універсальну математичну формулу ідеальних пропорцій людського тіла. У диптиху «Адам і Єва» (1507) він надає увагу виключно тілам персонажів і зображує досконалі типи – ідеальних чоловіка і жінку.

«Лицар, Смерть і Диявол» (1513)

    Проте найбільшу популярність Дюрер отримав як неперевершений графік. У 1498 р. він видав серію гравюр «Апокаліпсис», що складалася з 15 листів з короткими цитатами на звороті. Ставши дуже популярними, ці гравюри без дозволу копіювалися і друкувалися іншими майстрами. Дюрер навіть відкривав судову справу, щоб захистити свої авторські права. Найвідомішою гравюрою Дюрера є «Чотири вершника» (1497-1498), яка зображує смерть, суд, війну і мор і за силою пориву та похмурою експресією не має аналогів у німецькому мистецтві того часу. Серед інших гравюр варто відзначити «Великі страсті: Сходження у пекло» (1511), «Лицар, Смерть і Диявол» (1513), «Святий Ієронім у келії» (1514), «Меланхолія» (1514).