ХУДОЖНІЙ МЕТАЛ ВІЗАНТІЇ ТА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ

ХУДОЖНІЙ МЕТАЛ ВІЗАНТІЇ ТА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ

ПЛАН

1. Художній метал Візантії.

2. Ювелірний метал дороманської доби.

3. Художній метал романського періоду.

4. Художній метал готичного стилю.

Художній метал Візантії

В історії світової культури візантійській цивілізації належить видатне місце. Для неї були характерні особлива урочистість, пишність, внутрішня шляхетність, витонченість форм і глибина думки. Впродовж тисячолітнього існування Візантія, що увібрала античну спадщину греко-римського світу й елліністичного Сходу, створила своєрідну, воістину блискучу культуру. Аж до XIII ст. за рівнем розвитку освіченості, напруження духовного життя та барвистості художніх форм вона була попереду середньовічної Європи. її література сприяла виробленню нового естетичного ідеалу Середньовіччя: на противагу античній героїзованій особистості висувався образ маленької, слабкої, гріховної людини, яка щиро прагнула спасіння. У візантійському образотворчому та ювелірному мистецтві, що за технікою виконання довго перебували на недосяжному для інших країн рівні, особливо чітко були сформульовані принципи середньовічної художньої творчості.

У візантійських прикрасах співіснують золото і срібло, емаль, перли, дорогоцінне та напівдорогоцінне каміння, незмінно гармонізуючи з вишуканою красою і майстерністю безцінних і зухвалих робіт, відображаючи благородство і витонченість. 

Не менший інтерес представляє і східно-римський орнамент. У візантійському орнаменті склався складний, багатогранний, багато в чому еклектичний художній світ, що сформувався в результаті взаємодії спадщини римської культури і грецького еллінізму, індо-перських впливів і пізніше - арабо-мусульманського світу. Одна з головних, найбільш очевидних рис - неймовірна, воістину східна насиченість, пишність. Візантійська традиція, заперечуючи недосконалість людського зору, передбачала зображення світу, немов видимого зблизька при яскравому освітленні, без світлотіні, оскільки саме світло сприймається в християнстві як духовна категорія Божественної Сутності.

Але при цьому, використовуючи багато елліністичних і римських елементів, візантійські майстри створюють мотиви особливо натуралістичні. Серед них найбільший відомий - мотив виноградної лози. Характерний для візантійської орнаментики мотив дорогоцінного каміння, що був образотворчою імітацією натуральних каменів. Орнаментальні композиції будуються на принципі простого перетину горизонтальних і вертикальних ліній, діагональних сіток. Мотиви орнаменту - свастика, меандр, спіралі, пальмета, композиції, побудовані на поєднанні коло - хрест – квадрат.

Комбінуючи різну техніку, візантійські ювеліри поєднували благородні метали, ограноване напівдорогоцінне каміння - яшму, сардонікс, лазурит, агат і гірський кришталь - використовуючи їх з унікальною майстерністю, а також емаль, перли і дорогоцінні камені, багатобарвне скло, створюючи чарівні роботи, які випромінюють божественне світло .  З цією гамою прекрасно поєднувались емалі, благородство і точність обробки малюнка котрих зближують їх з книжковими мініатюрами. Роботи відрізняє пристрасть до розкоші і пишних барвистих ефектів, хороший смак, мудрість і розсудливість. У перші століття християнства малюнки та види прикрас пізньої античності використовувалися і язичниками, і християнами. Поступово в коштовностях чільне місце зайняли образи Христа, Діви Марії, ангелів і святих, а також хреста. Символічні та алегоричні теми - безсмертний павич, дерево життя і багато інших отримали нове трактування у точно відточеному змішанні квіткових, тваринних і геометричних декорацій, прийнявши значення властиві християнському тлумаченню. Зображення стало площинним, зникло пластичне ліплення форми. 

Діадеми, золоті прикраси для волосся, усіяні дорогоцінними каменями, ланцюги з прекрасними кулонами, монети, пекторальні хрести, сережки, каблучки, перікарпій, браслети, пояси, застібки, ґудзики - це прикраси, які носили візантійські жінки і чоловіки. Відмінні ознаки шляхетності, соціального статусу, офіційності, марнославства, смаку і багатства, дорогоцінні прикраси обрядів одруження і дорогі сувеніри. Прості і скромні, або хитромудрі і багаті, вони відповідали концепції пишноти і правили в житті візантійців, доставляючи їх щасливим власникам тонке естетичне задоволення. Серед культових ювелірних виробів головну роль відіграють золоті овальні медальйони - енколпіони, що служили для зберігання реліквій, для огляду яких в корпусі робилося спеціальне «віконце». Такі релікварії із зображенням Богоматері або Ісуса Христа носили єпископи.

У IX-XI ст. у Візантії викристалізувались канони середньовічної культури. Виняткового розвитку досягло ювелірне мистецтво, яскравим зразком якого був знаменитий пишний трон Василя I. 
У складній  техніці дорогоцінної перегородчастої емалі візантійські майстри проявили віртуозну тонкість. На золоту пластину напаювали поставлені на ребро тонкі золоті смужки, якими позначалися контури зображення, а проміжки між ними заповнювалися емаллю. Фігура здавалася вкритою тонкими візерунками золотих ниток. Одною з найбільш знаменитих пам'ятників візантійської емалі є так звана Пала Доро (Paia dOro), привезена з Візантії до Венеції, яка зберігається нині в соборі Св. Марка. Це золота з сріблом пластина (2 × 3 м), прикрашена дорогоцінними каменями і емалевими медальйонами із зображеннями святих, імператорів, релігійних сцен.

Venezia, Basilica di San Marco - La Pala d'oro

У XI-XIII ст. в мистецтві утвердився піднесений, ідеальний стиль. На іконі, виконаній з використанням перегородчастої емалі з використанням дорогоцінних каменів, зображений св. Михайло в ритуальній позі, в повний зріст; орнаментальне тло являє символічне зображення райського саду. На бічних полях зображені святі воїни. Цей шедевр, як і багато інших, потрапив до Венеції після четвертого хрестового походу, коли в 1204 р. був зруйнований Константинополь.

 Ювелірної тонкістю відрізняються і кращі твори декоративної пластики, зокрема вироби з кістки. Ці якості позначилися в обробці скриньки XII в., Що зберігається в національному музеї Флоренції: фігури святих, що прикрашають його, трактовані площинно, але їх контури окреслені з дивовижним витонченістю.

 Візантійські художні традиції мали чимале значення і для Західної Європи. Також слід зазначити, що мистецтво і культура Візантії стали відправними точками для абсолютно нового християнського мистецтва молодої Київської Русі.

ДОРОМАНСЬКИЙ ПЕРІОД

В епоху, іменовану Великим переселенням народів, варварські племена проникали в Імперію не тільки в територіальному сенсі, але й в культурному. Варвари переймали римську культуру в тій мірі, в якій могли прийняти. Але і двір Константинополя і Равенни запозичив певні елементи одягу у варварських найманців. З боку ж германців від Риму / Візантії запозичувалися насамперед прикраси. У результаті взаємопроникнення культур були створені прекрасні зразки "варварського" ювелірного мистецтва, які не поступаються по вишуканості римсько-візантійським зразкам – корони вестготських королів.

Значна частина творів європейського мистецтва VI-VIII ст., що збереглися до нашого часу,  складають різні металеві ювелірні вироби, частіше виконані з дорогоцінних металів і прикрашені вставками емалі, кольорового скла або дорогоцінних каменів - пряжки, фібули, намиста, браслети, чаші, кубки, скриньки, церковне начиння.

Любов до яскравих фарб і дорогоцінним матеріалам - характерна риса художньої культури раннього середньовіччя. Так званий «звіриний орнамент» заволодіває сторінками рукописів.

Всі вироби ремесел мали пряме відношення до церкви і богослужіння. Серед цих предметів головне місце займали священні посудини. До них належали насамперед потири, дарохранильниці, різні блюда, купелі і водосвятні чаші, кропильниці, кадила і дрібні коробочки для зберігання ладану, склянки для єлею і безліч різноманітних форм для мощей (рака).

РОМАНСЬКИЙ ПЕРІОД

До середини XI в. склалися основні європейські країни. Усередині країн закінчився поділ станів, намітилося пожвавлення господарського життя. Європа вступає в фазу зрілого феодалізму.

Мистецтво народів Західної Європи XI-XII ст., які прийняли християнство з рук латинського світу - французів, німців, англійців, шведів, норвежців та ін. - відоме як романський стиль.

Збереглось мало творів ювелірного мистецтва цього періоду. В Ермітажі зберігаються монети, що відносяться до романської епохи. З'являються нові види і форми виробів прикладного мистецтва - релікварії у вигляді людської фігури і химерні за формою водолії. В Ірландії священними реліквіями шанувалися дзвони перших християнських проповідників і відлюдників, які зберігали в особливих, пишно прикрашених футлярах.

Найпоширенішими серед фігурних посудин були водолії - посудини для омивання рук, а найпоширенішою формою водоліїв була фігура лева. Крім того, вироблялися водолії у вигляді чоловічої голови (з сатиричними рисами), вершника.

Романські ювеліри застосовували ті ж види технік, що і в античну епоху: кування, карбування, клепку або паяння для з'єднання деталей оправи. Вироби з металу прикрашалися філігранню, черню і емаллю.

У країнах Західної Європи найбільше процвітало емальєрне мистецтво. Техніка виїмчастої емалі була широко розповсюджена, виконувалась на міді і була непрозорою. Перетинчаста емаль зустрічається рідко і тільки на золоті. Ретельність обробки, тонкість виконання на золоченому тлі зображень характерні для емальєрного мистецтва XII в.

Найбільшими європейськими центрами виробництва емалей були Кельн, Лотарінгія, Лімож. Тут було поширене виробництво релікваріїв з міді, у формі купольних споруд.

У середині 12 століття в Ліможі виникло виробництво виробів з міді в техніці виїмчаста емалі. Ці вироби користувалися великою славою в Західній Європі аж до середини 14 століття.

Вважається, що визначальну роль у розвитку емальерного виробництва зіграв зрослий попит на церковне начиння. На початку другого тисячоліття Лімож був великим центром релігійного життя Франції: через місто, в якому існувало безліч церков, проходив один з чотирьох шляхів паломництва в Сантьяго-де-Компостела. Тому до найбільш раннім пам'яткам, виготовленим в Ліможі, відносяться релікварії для мощей святих, різні літургійні посудини, процесійні хрести, єпископські палиці.

З часом іконографія ставала більш різноманітною, і ліможські майстри починали використовувати сюжети, не пов'язані з місцевою історією. Так, наприклад, з'явилися вироби із зображенням мученицької смерті в 12 столітті архієпископа Кентерберійського Томаса Бекета, який вступив у конфлікт з англійським королем Генріхом II.

У той же час виникали і нові технічні прийоми. Спочатку техніка полягала в тому, що на мідних пластинках вирізалися виїмки (звідси назва техніки - виїмчаста емаль), які заповнювалися склоподібної масою з додаванням оксидів металів. При випаленні ця маса набувала колір і міцно сплавлялася з мідною основою, яку покривали позолотою.

Надалі велике поширення набула техніка перегородчастої емалі. Вона полягала в тому, що нарізані з тонкого мідного листа смужки припаювалися до основі у вигляді візерунка, відповідного контурам малюнка. Потім кожна клітинка, утворена такого роду перегородками, заповнювалася кольоровою емаллю, і після просушування виріб проходило випал. Деякі майстри, навпаки, повністю покривали емаллю фон, який вони прикрашали рослинним орнаментом або написами, а фігури гравірував і золотили.

Незвичайна популярність лімозьких емалей, які вивозились навіть в Іспанію, Італію, Швецію, пояснювалася високими естетичними якостями і невеликою ціною виробів, які тим самим були доступні будь-якій церкві або монастирю. 

Під час виготовлення виробів з металу найчастіше використовували мідь, бронзу, латунь і срібло. Із заліза виготовлялися фігурні петлі, окуття дверей, огорожі хорів. Малюнок цих огорож простий, в ньому поєднується кілька різних мотивів. Бронза використовувалася для виготовлення молотків для церковних дверей.

Особливо багато виробів із бронзи виготовлялося в Німеччині. З неї робили посуд, світильники, купелі, розп'яття, надгробні плити, стулки дверей. На початку XI в. з'явилися бронзоливарної майстерні. Видатним пам'ятником цього часу стали бронзові двері, відлиті в гільдесгеймській майстерні бл. 1015 р. для церкви св. Михайла, пізніше перенесені в гільдесгеймский собор. У романський період з бронзи виготовлялись багаторіжкові люстри (Гільдесгеймскій собор, XI ст.), скриньки для зберігання Євангелія, зооморфні водолії і підсвічники, купелі, а також фігурні посудини церковного і світського призначення.

ГОТИЧНИЙ ПЕРІОД

Ювелірна справа займає одне з головних місць серед художніх ремесел готичної епохи.

Серед ремісників раніше за інших новий стиль спробували застосувати майстри, які займалися виготовленням церковного начиння. Спроба ця, однак, відбилася не стільки у формі і обробці посудин і металевих виробів: чаш, дискосів, кадильниць, свічників і т. п., скільки в таких предметах, які мали безпосереднє відношення до церковної будівлі, наприклад, в церковних меблях і приміщеннях для сховищ мощей. У творах ювелірного мистецтва готики авторитет архітектури носить всепоглинаючий характер, прикладне мистецтво вже не запозичує її мотиви, як це було в романську епоху, а безпосередньо копіює архітектурні форми. У декор включаються і маленькі рельєфні фігурки, іноді кругла скульптура. Скульптурне оздоблення є також на посохах з Ліможської емалі зі сценками «Благовіщення» або «Коронування Марії».

Близьке до ювелірної пластики - карбування монет, що дало чимало справжніх шедеврів із золота: монет із зображенням Людовіка Святого на троні і геральдичних тварин - ягняти короля Іоанна II і леопарда Едуарда Англійського. Тут так само, як і в геральдичному мистецтві, вимушена простота привела до особливої виразності.

У християнському світі було прийнято дарувати ювелірні прикраси церквам і монастирям.  Серед цього посуду кубки, глеки для води, чашки та ін.

Ермітаж. Мистецтво Західної Європи. Середньовіччя

Ковані вироби - решітки, а також подібно до того, як це було в інші епохи, ковані прикраси, петлі, дверні кільця, защіпки, замки та ключі до дверей як церковних так і домашніх побутових. Ковальське ремесло находило своє й при окутті скринь та шаф. Французьке ковальське ремесло, найкращі твори якого прикрашають Парижський кафедральний собор Нотр Дам, служило прикладом декоративного оформлення дверей.
 

ЗБРОЯ

Холодна зброя спрадавна була надзвичайно важливою для людини, нерідко має містичну, сакральну функцію, вона не тільки захищала власника, але і вказувала на статус, давала певні соціальні права. Мечам часто давали імена, деякі клинки вважали наділеними містичними силами. З приходом християнства подібне ставлення до зброї не відійшло, навпаки, вже в ранньому Середньовіччі меч був освячений католицькою церквою в якості символу верховної світської влади - оперізування мечем стало частиною церемонії коронації.

За часів вікінгів в IX-XII століттях набули поширення мечі завдовжки до 90-95 см, з досить широкою сталевою смугою, заточені з обох боків, але з тупим вістрям. До подібного типу відносяться археологічні мечі, представлені в ермітажний колекції. Вони годилися для удару, що рубає, проте поступово, з посиленням броні, крім удару, що рубає став необхідний і більш точний укол. Починаючи з XIII століття клинок стали звужувати і загострювати на кінці.

З'явилося декілька різновидів лицарських мечів. Одним з найпопулярніших вважався так званий меч в півтори руки. Він мав подовжену рукоять - щоб завдати більш потужний удар, взявши меч двома руками.

У XV-XVI століттях існував ще один вид клинкової зброї - дворучний меч. У нього було масивне навершя, здатне врівноважити довгий клинок, і часто - перехват за хрестовиною, на лезовій частині. Дворучний меч за рідкісним винятком не був зброєю лицарів. Він призначався для збройних загонів піхотинців - ландскнехтів, які носили меч на плечі без піхов. Середня довжина такого меча становила 150-160 см, вага - 4-4,5 кг. У військових цілях він застосовувався до кінця XVI століття.

Поступово мечі були витіснені більш зручними і легкими шпагами, залишаючись, тим не менш, предметами церемоніального ужитку.

Говорячи про холодну зброю, не можна не згадати і різноманітні кинджали. Широке поширення, особливо в Італії, отримав кинджал "воловий язик", або "чінкуедеа", від італійського "п'ятірня". Його, як правило, носили городяни в мирний час, він був багато прикрашений слоновою кісткою, золоченою бронзою, камінням, дорогоцінними металами.

Багато прикрашали не тільки рукояті, але і клинки. Шедевром збройового мистецтва слід вважати мисливську шаблю, зроблену в Аугсбурзі. Її клинок повністю покритий гравірованими малюнками із зображенням мисливських та бойових сцен.

Центрами виготовлення клинкової зброї були Німеччина (Золинген, Пассау, Аугсбург, Нюрнберг) та Іспанія (Толедо). У німецькому місті Золінгені вже в XIII столітті виникли знамениті збройові майстерні, які продовжують працювати до наших днів. Однак в XVI і XVII століттях чільне місце у виробництві клинків зайняла Іспанія. У головному місті зброярів Толедо кували мечі, шпаги, кинджали, відрізнялися не тільки міцністю, але і гнучкістю, легкістю і пружністю.

Готичний меч,  1350-1400 роки, Франція чи Англія.

"Лицарські обладунки. Як це зроблено?!"