Європейський костюм 18 століття. Костюм стилю рококо

 Європейський костюм 18 століття. 

Костюм стилю рококо 

Французький костюм доби регенства (1715–1730)

Регентство Філіппа Орлеанського, яке передувало правлінню Людовіка XV, стало перехідним періодом між бароко і рококо. У цей час як у сфері  духовного  життя,  економіки  і  політики,  так і в моді першість належала Франції. У цей час Версальський королівський двір виблискує витонченим смаком і вишуканістю. Світське життя тепер концентрується навколо жінки, що стала предметом особливої уваги та захоплення. Тому величезне значення надається не тільки зовнішності, а й вихованню дівчаток-аристократок. Вишуканість  і  граціозність  манер  виховували з раннього віку. Дівчаток з 5–6 років привчали до жорсткого кopceту. Дуже рано навчали танців, щоби надати рухам пластичності. Цей культ жіночності, прагнення досягти успіху в суспільстві будь-якою ціною позначилися і на характері костюма.

Образ  дворянина  втрачає  ознаки  мужності, властиві певною мірою костюму XVII в. Невеликі білі перуки, білила і рум’яна допомагали зберігати  молодий  вигляд  навіть  літнім  аристократам.

Крій костюма всіляко приховував недоліки фігури. Високі підбори надавали легкість ході. Ззовні чоловік ставав дедалі більш жіночним. Зближення зовнішніх рис чоловіки і жінки, їх зніжений, ляльковий вигляд, зневага до вікових особливостей — ось характерні особливості моди того часу.

Жіночий одяг вже не такий манірний та офіційний, яким був за часів пізнього бароко. На зміну важкій сукні приходить м’який і легкий костюм. Тканини (розкішні шовк та оксамит) використовували надзвичайно дорогі, адже сировину для їх виготовлення привозили з далеких країн. До того ж, усі ці матеріали були пронизані срібними і золотими нитками, що робило їх ще коштовнішими.

На початку цього періоду з’являється особлива частина верхнього одягу. Її називали контуш. Цей одяг являв собою верхній вихідний наряд, який позаду біля шиї був пришитий до нижньої сукні і вільно спадав багатими складками. Контуш міг бути коротким — до колін. Ліф нижньої білизни і дуже широка спідниця зміцнювали за допомогою китового вуса. Китовий вус у ті часи користуватися таким попитом, що 1772 р. в Голландії виникло товариство, яке постачало його до усіх країн Європи.

У гардеробі чоловіків були капелюхи, прикрашені пір’ям. Але для того щоб не зіпсувати перуку, їх носили переважно під пахвою. Так виник звичай перебувати в товаристві з відкритою головою.

Костюм стилю рококо (1730–1789)

Чудовий  та  розкішний  костюм  епохи  бароко  змінився  «інтимним»  костюмом  епохи  рококо, а завершення його розквіту припадає на часи правління французького короля Людовика XV. Сукні бароко неначе «опали» і набули більш виразних форм, деталі костюма зменшилися і стали більш вишуканими. Однак у крої одягу рококо не спостерігається ніяких помітних змін.

У  другій  половині  століття  спідниця  знову сильно розширюється в сторони і її кругла форма перетворюється на овальну. Ліф відкрито до глибокого вирізу і знову витягнуто вниз нижче від талії у вигляді трикутника. Вузькі до ліктів рукави, подібно до вирізу, прикрашено каскадами мережив, стрічок та позументом. У новому костюмі враховано контраст маленького ліфа і величезної спідниці. Це химерне явище увінчує маленька жіноча голівка з гладкою зачіскою.

У другій половині XVIII ст. це розмаїття форм досягає  своєї  вершини:  зачіска  знову  починає ставати дедалі вищою, а разом з нею ще більше розширюється  спідниця.  Відомі  перукарі  разом видозмінюють зачіски і гримування обличчя. На головах  з’являються  натюрморти  з  квітів,  стрічок,  декоративних  шпильок  і  пір’я,  тюрбаноподібні чіпці і навіть човни з високими вітрилами, вітряні млини, мости та садова архітектура. Білі напудрені перуки приховували вік, надаючи своїм  власникам  вишуканого  і  химерного  вигляду.

Грим використовували у такій кількості, що чоловіки часто навіть не впізнавали власних дружин. 

Основним видом верхнього одягу стає манто. Це, власне, вільний плащ, який плавно, без складок, спадав з плечей униз.

Особливого  значення  починають  набувати дрібні  доповнення  до  одягу.  Це  було  віяло,  сумочка  «помпадур»  для  численних  косметичних дрібниць, рукавички і муфта. У той час дуже захоплювалися стрічками, а також квітами, штучними і живими.

Туфлі носили маленькі і витончені, як і взагалі увесь костюм, з глибоким вирізом, крім того, збільшуються підбори.

Чоловіча  мода  в  першій  половині  XVIII  ст. пристосовується  до  тенденцій  жіночої  моди.  Тепер  волосся  завивається  в  локони,  а  пізніше  — стягують і переплітають у характерні коси. У другій половині XVIII ст. чоловічий костюм починає культивувати  свій  власний,  незалежний  стиль.

З’являється  фрак,  який  став  основою  чоловічого одягу XIX ст., зникають майже всі прикраси чоловічого костюма, хоча чоловічий одяг усе ще шиють із тканин ніжних кольорів, однаковими як для жіночої, так і для чоловічої статі.

Оскільки  одяг  рококо  досить  відкритий,  то знач на увага приділяється нижній білизні: вона тепер є справжнім витвором мистецтва, шовкова, прикрашена золотом і сріблом, багатими вишивками і мереживом. Декольте дозволяло бачити сорочку з мереживною облямівкою. Нижню спідницю, яку тепер стало видно, теж багато прикрашають. Помітною  частиною  гриму  стають  мушки  — шовкові чорні пластирі різноманітної форми, розташування яких диктувала мова кохання. Мода рококо була типовою модою аристократії, яка охопила усі європейські країни. Міщани і прості жінки також намагались наслідувати їй, пристосувавши до своїх можливостей. Модні журнали, які почали виходити у цей час в європейських столицях, сприяли швидкому поширенню нових тенденцій у моді.

Мода доби Французької революції та Директорії

У 1778 р. філософ Гердер висловив думку про те, що носити спідниці на обручах, рукавички та прикраси з пір’я у волоссі — явище негідне. У цей час дедалі частіше стали говорити про античність як зразок для наслідування. 1780–1790 роках відбувається логічний перехід до класицизму.

У цей період і жіноча мода, так само як політика, живопис і скульптура, прагне вишуканої простоти.  1734  року  відома  паризька  балерина Салле виступила у спідниці без обручів. У Парижі, де костюм рококо на той час досяг свого розквіту, балерину взяли на сміх. Проте в Англії її прийняли дуже прихильно.

Ж.-Л. Давід "Мадам Раймонд де Вернінак", період Директорії, 1798–1799

1793 року французький художник Жак-Луї Давид за національний костюм героїчної Французької революції пропонує костюм в античних традиціях. Ця спроба в чоловічій моді провалилася.

Проте жіноча мода сприйняла культ античності майже беззастережно. Англійський смак, організація і мода у XVIII ст. стали тим взірцем, яким захоплювалися всі європейські держави. Це точно відтворено і в назві моди 1780 року — а-ля англез.

Але найбільшої популярності Англія зажила в галузі чоловічої моди цього періоду. Її творцями були лорди, артисти і денді. Лорд Кетоген вплинув на всю Європу своєю зачіскою, лорд Спенсер — своїм  жилетом,  лорд  Керрік  уразив  усіх  своїм плащем з декількома комірами. Анг лійський костюм для верхової їзди запозичили молоді поети Німеччині,  наприклад  Гете,  перетворивши  його на світський костюм редингот.

А  революційно  налаштована  Франція  знову почала носити грубі черевики а ля Франклін і високі підбори, закруглені а-ля Пан. У жіночій моді з’явилися деталі одягу, що нагадують своїми назвами  (наприклад,  а-ля  Бостоні,  а-ля  Андапенданс, а-ля Філядельфія, а-ля нувель Англетер) про політичні симпатії французів, пов’язаних з проголошенням американської незалежності. Звідси — один крок до революційного французького крою. І елегантна Франція починає носити дерев’яні черевики сабо і підтяжки. 

1792 року червоний ковпак каторжника, так само як якобінська куртка а-ля Карманьола, запозичена з селянського одягу, стали символом якобінців. Протестуючи проти коротких придворних панталонів, чоловіки почали  носити  довгі  і  широкі  полотняні  штани Матло, запозичені у моряків. Цей революційний національний костюм протримався не дуже довго. 

          До  цілком  іншої  категорії  належить  «антиреволюційний  костюм»,  який  носила  «золота молодь»  і  прихильники  монархії,  що  прагнули задати модний тон в одязі в досить оригінальний спосіб. Перш за все, вони одягаються в навмисно погано зшиті фраки; краватка була пов’язана таким чином, що частково закривала обличчя; на волосся, сильно завите в локони біля вух, надягали  капелюх  величезних  розмірів.  

Жінки  також збільшують  обсяг  голови  завдяки  сильно  завитому волоссю і величезних чепчикам, прикрашеним безліччю стрічок. Їхні плаття — це муслінова або тонка довга полотняна сорочка з великим декольте, короткими рукавами і поясом, переміщеним під самі груди — шмізом. Ця мода переживе і Французьку революцію, і Конвент, і Директорію і зникне лише в епоху Наполеона, але ще тривалий час використовуватиметься як негліже.