Європейський костюм 19 століття

 Європейський костюм 19 століття

1. Костюм ампіру (1800—1820).
2. Костюм романтизму (1820—1840).
3. Костюм бідермаєру та неорококо (1840-1870).
4. Костюм модерну (1870-1900).

 Костюм ампіру (1800—1820)

     З моменту проголошення Наполеона консулом (1799 р.), а потім імператором (1804 р.) сформувався величний стиль ампір, який відродив візуальні коди імперської могутності та державотворчої сили давньоримської культури. Атмосфера військових перемог разом із пафосом державотворення зумовили домінування форменого одягу в чоловічому костюмі доби ампіру. Закономірно, що цивільний костюм почав запозичувати конструктивні особливості стилю уніформи.

   

 

Тому чоловічий одяг набуває однаковості, підкресленої простоти та бездоганності ліній, що потребували досконалої якості. Модний двобортний  фрак носили застібнутим на всі 

ґудзики, що разом із майже повним покриванням  тіла чоловічою сорочкою означало стриманість і прихованість внутрішнього життя. Дисциплінуюча стратегія чоловічого одягу потребувала доповнення фрака двобортним жилетом або навіть двома. Їх кроїли з коміром-стійкою, доповнювали невеликими ґудзиками.
        Продовжували носити кюлоти більшої, ніж раніше, довжини – до середини гомілки. 

Проте майбутнє залишилося за довгими панталонами, нижня частина яких кроїлася так, щоби покривати взуття. Прийшли штрипки та підтяжки, забезпечуючи динамізм і свободу рухів. Їх доповнювали елегантними високими легкими чоботами з відкотами – гусарськими, жокейськими, гессенськими, «велінгтона-ми» – або низько вирізаними бальними лакованими туфлями з маленькою пряжкою чи пласким бантом.

    Головними уборами були: капелюхи а ля Робінзон, капелюх демі-бато, або болівар; циліндр.

    Зачіска справляла враження простоти та природності через збереження натурального кольору волосся. Його стригли ззаду коротко, залишаючи спереду більш довгі легко завиті пасма, які зачісували на скроні. Зачіску доповнювали бакенбардами «фаворі» або «акулячими плавниками».

    Якщо чоловічий костюм лише своїм образним строєм відтворював імперські

ідеї римської античності, то жіночий одяг прямо запозичив її форми, конструкції та декор. Жіноче плаття втратило струмливу пластичність і дивну простоту контурів. Сукні були із завищеною талією і глибоким викотом,  без  корсета,  оздоблення   і  прикрас,  із прозорих  муслінових тканин  або  батисту.  Дами взувалися в античні сандалії із зав’язками навколо литок.

 Ознаками нової ампірної сорочки стали жорстка геометрична форма та чіткий аскетичний силует, створені цупким ліфом, що високо піднімав груди, та конусоподібним монолітом спідниці. Спідниця сорочки, гладка спереду та 

густо зібрана ззаду, рівно розширювалася до щиколоток, відкриваючи ніжку в атласній бальній відкритій туфельці (її називали «стерлядкою») без підборів,

розшитій пайєтками та високо підв’язаній стрічками.

    З 1809 р. легкі білі кольори з ніжним декором стали вважатись ознакою бідності, поступившись місцем насиченим і ваговитим синім, червоним і жовтим тканинам, розшитим масивним золотом орнаментів, які надавали костюму театральної репрезентативності. Замість муслінів і газу – щільний атлас і туге мереживо, замість легкого шовку та вишивки тонкого малюнка — темний оксамит і позументи.

    Як і у чоловіків, жіночий ампірний ансамбль обов’язково доповнювали капелюшками.  Прогулянковий наряд завершували надіванням капота у вигляді глибокої корзинки із зав’язками, що закривала обличчя. Капот або «кибитку» шили з оксамиту, атласу, щедро декорували рюшами, квітами, стрічками, бантами, хутром. Для вулиці вибирали також корнет – м’який складного крою чіпець з мусліну або перкалю, оздоблений мереживом. Бальний туалет доповнювали яскравими тюрбанами з серпанку або оксамиту. 

Ампірні красуні накидали на плечі шалі. Від холодів дами захищалися також спенсером – коротким жакетом до талії з коміром стійкою та довгими рукавами з «ліхтариками» у верхній частині рукава, який високо застібали на ґудзики. Утеплювалися також канезу – накидкою з напівпрозорої тканини у вигляді

широкого коміра-шальки з довгими кінцями, скріпленими хрест-навхрест на талії.

Довгі елегантні із завищеною талією рединготи, декоровані петлицями, виконували не тільки з теплої вовняної фланелі для зими, а й виготовляли для літа легкими бавовняними, що підперезувалися високо під грудьми.

    Доповненням до костюма слугували маленькі ридикюлі. Надягали довгі, вище ліктя, рукавички з тонкої замші, шкіри, мусліну, серпанку, не дозволяючи собі ніколи з’являтися з голими руками на людях. Дорогоцінності підбирали стримано, надаючи перевагу античним формам і мотивам – камеям, браслетам, діадемам, кольє.

   

 В укладанні волосся акцент був на дбайливо укладені композиції з круглих,

спіральних і трубчатих локонів. Стримана величність костюма в стилі ампір відродила візуальну символіку римської античності, завдяки якій презентувала цінності порядку, соціальної гармонії, імперської звитяги та державної сили, з яких розпочалася історія

європейського XIX ст.

Костюм романтизму (1820—1840)

Європейська культура другої чверті XIX століття набуває дедалі більш суперечливого і складного характеру. Невдоволення дійсністю, розчарування в раціоналізмі класицизму та просвітництва зумовили появу нового напряму у мистецтві 20–30-х років ХІХ ст. — романтизму. Героєм стає людина, що прагне свободи і протестує проти недосконалості  дійсності.  Моді  романтизму  притаманна певна  «романтична  недбалість»:  навмисне  розхристаний комір сорочки, злегка недбала зачіска  тощо.  Так  ніби  підкреслють  інтелектуальну значущість  особистості,  яка  вища  за  побутові дрібниці. Романтично налаштовані жінки не розлучаються з томиком улюблених віршів і носять його із собою в спеціальній кишені, прорізаній у спідниці. 

Чоловічий костюм тяжів по помірно-яскравих тонів. Чоловіки носили білосніжну льняну вишиту сорочку. Важливим елементом сорочки був високий білий крохмальний комір із цупкими кутами, що виступали над краваткою. Романтична доба ввела в закон вільно зав'язану чорну краватку. Краватки робили також із косої смужки шовкової тканини або складеної по діагоналі атласної хустки, широкою частиною якої охоплювали шию, зав’язуючи кінці бантом. Домінанту опуклої лінії грудей підкреслювали також за допомогою особливої конструкції жилета, горизонтальний зріз якого по лінії талії стягували спеціальним поясом із пряжкою. Жилети шили зі строкатої парчі з застібкою на один ряд дрібних ґудзиків і шалеподібними бортами. До вечірнього наряду носили відразу два жилети. Груди подавали вперед також за рахунок конструктивних особливостей фрака. Модні брюки значно розширювали у стегнах, стягуючи надлишок тканини м’якими зборками на талії . Такі панталони відкривали підбори та носок взуття, оскільки вирізалися по низу дугоподібно, щоби не утворювати зморшок, і трималися за допомогою штрипків під каблуком. Романтики надавали перевагу панталонам світлим або білим. У гардероб романтика входив також сюртук, який шили різко у талію з широкими полами до коліна з розрізом по спинці. Необхідним доповненням чоловічого костюма слугували рукавички – білі або кремові, а також капелюхи. Найбільш популярними були чорні або білі циліндри. Разом із циліндром в моді був м'який фетровий капелюх.

У жіночому одязі з'явилася блуза, лінії талії стискали корсетом, широкі рукава посилювали контраст з вузькою талією. Збільшилося декольте, відкрилися і оголилися плечі. Складні зачіски прикрашали стрічками, квітами, бантами, спостерігалося захоплення коштовностями.

Костюм бідермаєру

У 30-х роках XIX ст. поряд із Францією та Англією  з’являються  інші  центри  культури  — Австрія та Німеччина. Ось чому напрям, що панував в прикладному мистецтві і до цього часу має назву бідермайер (за ім’ям героя-буржуа поеми Л. Ейхродта), став синонімом бюргерського добробуту і затишку. У людині тепер цінують інтелект, хитрість і багатство (герой багатьох творів Бальзака).

Герой бідермеєру заробляв собі на маленькі радощі життя в конторах і банках, на біржах і фабриках. Сформований позитивістським поглядом на життя, він оцінював одяг з погляду простоти, практичності та доцільності.

Сорочка в чоловічому костюмі втратила свій об’єм, проте стала зручнішою для багатошарового одягу. Висока шийна хустка або жорсткий сток поступились місцем комфортному невисокому і м’якому відкладному коміру. Практичність забезпечили знімні деталі сорочки – крохмальний комір, манишка та манжети. Спокійного кольору й малюнка жилет став довшим. 

Брюки стали більш об’ємними. Їх шили з тієї ж тканини, що і верх костюма, іноді прокладаючи по боковому шву лампаси. Модними були також брюки з тканини в дрібну чорну або сіру смужку. Їх доповнювали не відкритими туфлями, а зручними закритими чорними черевиками на шнурках, штиблетами або навіть чоботами з м’якого тонкого шевро або добротного щільного хрому. Носити кольорове взуття вважалося недопустимим.

У 1840-ві роки фрак втратив свої позиції та залишився лише предметом парадного чоловічого гардероба. Його вдягали на вінчання, бали, бенкети, носили під час відвідин театру, світських раутів і урочистих церемоній, доповнюючи білою сорочкою з білим метеликом, білим пікейним жилетом і відкритими чорними лакованими туфлями з репсовим плоским бантом. Найбільш невимогливим до фігури володаря виявився сюртук, через що ним було завойовано міцні позиції на той час.

Сюртук

Новою в чоловічому гардеробі стала візитка. Візитку шили з чорного кастору або крепу однобортною з відкритими грудьми та сильно закругленими спереду полами відрізної по талії спідниці. Візитку доповнювали білими, чорними або кольоровими краватками, кінчики широкого вузла яких сколювали булавкою та заправляли під жилет. Серед буденного одягу поступово утверджувався також піджак у вигляді укороченого однобортного жакета з лацканами та менш підкресленим приляганням у талії. Разом з одноколірними брюками та жилетом він став основою класичного чоловічого костюма-трійки, що існує до нашого часу.

Як верхній одяг остаточно усталилося широке пряме пальто з потайною застібкою, теплою підкладкою та хутряним коміром. Необхідними аксесуарами чоловічого костюма були рукавички, тростина з дорогих порід дерева з кістяним, срібним або золотим набалдашником, а також капелюх. Циліндр з дещо розширеною доверху тулією та вигнутими крисами був обов’язковим елементом парадного одягу, проте поступово здавав позиції у повсякденному вжитку фетровим капелюхам з круглим наголовком чорного, сірого і коричневого кольорів.

Жіночий костюм ставав демонстрацією фінансового благополуччя чоловіка, респектабельності його соціального статусу, витонченості та елегантності його смаку. Характерною ознакою плаття 1840 – 1860-х років став щільно облягаючий фігуру ліф з глибоким декольте. Горизонтальні конструктивні лінії, що розширювали лінію плечей ліфа романтизму, зникли. Низько спущена пройма ліфа підкреслювала м’яку похилу лінію плечей. Об’єм рукавів став більш природним. Нова форма спідниці утворювалася нижнім криноліном. Кринолін надавав спідниці динамічної виразної куполоподібної форми. Пишна форма верхньої спідниці утворювалася також закладанням глибокими складками прямого некроєного полотнища тканини на талії. Об’єм низу посилювали також двома-трьома горизонтальними рядами широких воланів, які покривали прозорим тюлевим.

Костюм неорококо (другого рококо) 1850-60

У 1850 – 1860-х роках відбулися зміни в жіночому образі, що відобразилися

у стилі другого рококо, або неорококо.

   Стиль «другого рококо» орієнтувався на костюм часів маркізи Помпадур, який став зразком для одягу середини XIX ст. Його відмітною ознакою  стала  величезна  нижня  волосяна  спідниця — кринолін або каркас з металевих обручів. Під  плаття  завжди  одягали  туго  шнурований  корсет.

   Благородна скромність костюма 1840-х з чистотою ліній поступилася місцем перевантаженістю декоративного оздоблення: рюшами, воланами, мереживом, стрічками, тканинами різних фактур при збереженні конструктивних форм попереднього стилю. На спідницю витрачали до 15 м тканини, під верхню спідницю одягали шість нижніх.

 Творцем модного стилю неорококо був знаменитий англієць Чарльз Фредерік Ворт. Він заснував у Парижі на Рю-де-ля-Пе невеличке ательє, в якому працював сам і як модельєр, і як закрійник. Ворт заклав основні традиції сучасного от кутюр. Його моделі створювалися вручну як авторський витвір мистецтва. Силуетні лінії костюма, створені великим Вортом, фактично позбавляли жінку можливості носити зручний верхній одяг. Тому популярними стали просторі та теплі шалі. Від суворих холодів захищалися довгим пальто або безрукавою об’ємною ротондою. Особливе місце в дамському гардеробі зайняли жакети казак, які в комплекті зі спідницею стали основою візитного туалету. 

Для прогулянок верхи носили амазонку зі світлою спідницею, темним жакетом, краваткою, зав’язаною бантом, панталони зі штрипками, доповнену чоботами, рукавичками та хлистом.

Костюм модерну

Культура кінця XIX ст. заперечила позитивістські, матеріалістичні підходи до природи і людини, соціальну тенденційність, її цінності стали антиутилітарними, аполітичними. Формувався естетизм, підвищений інтерес до прекрасного як значущої цінності – ідея того, що краса врятує світ. Тенденція до ірраціоналізації світосприйняття витіснила на периферію мистецтва костюма чоловічий одяг. Як уособлення раціоналістичного аспекту буття він демонстрував стабілізацію форм і стандартизацію деталей, яка утримається також на початку наступного століття. Усталеність конструкції та кольору чоловічого костюма маркувала надійну консервативність суспільства зі стабільною системою цінностей.

Основним типом буденного чоловічого одягу стала піджачна трійка. 

Костюм-трійка, 1900 р.

Подовжені двобортні та однобортні піджаки до неї шили з чорного, синього, темно-сірого крепу, бостону, шевйоту. Лацкани піджаків були досить широкими. Рукави робили такої довжини, щоби крохмальні манжети сорочки виглядали на кілька сантиметрів. Жилети до піджачної трійки могли бути також як однобортні, так і двобортні. Форма і колір жилета мали особливе значення при  однобортному піджаку, оскільки його дозволялося носити зовсім не застібаючи. Брюки шили неширокими та без запрасованої стрілки. 

Залишався популярним також сюртук, який тепер шили тільки чорного кольору, двобортним та відрізним по талії. Брюки до сюртучного костюма шилися без манжет зі «скісним слідком» (спереду коротші ніж ззаду). Сюртуки носили з краватками пластрон, що мали спереду короткі широкі кінці, зшиті або сколоті булавкою хрест-навхрест. Прийнятними були також краватки регата з пришитими один до одного довгими кінцями та застібкою ззаду. З сюртуком носили чорні черевики на шнурівці або штиблети, на голову одягали циліндри, котелки – фетрові шляпи з круглим наголовком та короткими жорсткими вінцями, а також солом’яні канотьє з короткою циліндричною тулією та прямими крисами.

Основним парадним одягом був фрачний костюм. 

Із фраком дозволялося носити ордени. Фраки шили тільки чорного кольору з крепу або кастору з шовковими  лацканами та фалдами довжиною до коліна. Фрачний жилет шився з білого шовкового піке в тонкий малюнок. Фрачні брюки спереду були коротшими, ніж ззаду. Вони декорувалися по боковому шву одинарним або подвійним лампасом із шовкової репсової тасьми. Під фрак надівали крохмальну сорочку з тонкого полотна. При фраку носили краватку-метелик. Фрачний костюм

доповнювали циліндром, білими лайковими рукавичками, відкритими чорними

лаковими туфлями з репсовим бантом. Верхнім одягом слугувала фрачна пелерина

або пальто з матеріалу фрака з шовковими відкотами, до яких обов’язково носили

кашне з білого шовку з довгими звисаючими кінцями з бахромою.

   

Костюм-візитка, 1901 р.

 Урочистим одягом вважали також візитку.  

         Її шили тільки однобортною з

сильно скошеними спереду фалдами, надаючи перевагу крепу або кастору чорного, сірого або маренового кольорів. Брюки до візитки підбирали в сіро-чорну смужку, рідше з чорної тканини. Візитка також потребувала чорного або кольорового жилета, чорних лакових черевиків з сірим або кремовим замшевим

верхом. Краватка до візитки дозволялася тільки самов’яз. Її виготовляли з цупкого шовку або атласу м’яких відтінків з дрібним візерунком, у смужку, горошок, клітинку. Зав’язували широким вузлом, сколюючи кінці спеціальною булавкою з

дорогоцінним каменем дещо нижче вузла. 

    Поступово утверджувався в гардеробі чоловіків також смокінг, який спочатку одягали у салони для куріння. Смокінг шили двобортним із застібкою на один або два ґудзики з шалевими лацканами, обтягнутими шовком. До нього вдягали фрачний жилет, брюки, крохмальну сорочку з чорними ґудзиками, краватку-метелик.

Естетизм як духовний знаменник людського буття кінця XIX ст. поставив

жінку в центр тогочасних модних процесів.

З 1893р. утвердився новий S–подібний силует жіночого плаття, що

підкреслював гнучкість тонкої талії шляхом формування об’ємного виступаючого

вперед бюсту та пишної задньої частини. Цей силует став утіленням ідеальної

хвилеподібної лінії стилю модерн. Лінію модерну створював особливий корсет

кіраса, винайдений Вортом. Поверх корсета надівали вузький ліф плаття. 

Ліф, підтриманий корсетом, створював характерну лінію модерну з відставанням низу тіла від верху. Коли вузький ліф замінювали легкою блузкою з невеличким

напуском спереду при акцентовано тонкій талії, це ще більше виявляло S-подібну лінію вигину тіла. Рафінованість силуету підкреслювали звивистою лінією недбало накинутих на плечі довгих хутряних або страусових боа.

Витонченість форм костюма доповнювали вишуканою кольоровою гаммою зі складними пастельними відтінками бірюзового, ультрамаринового, палевого,

перлово-рожевого, болотного, стального, фіалкового, лимонного, бузкового.

Щедрість природних форм віддзеркалилась у багатстві складових гардеробу модної дами: плаття вранішні та вечірні, сукні для чаю та візитів, наряд прогулянковий та домашній — жінка вищого світу за етикетом повинна була міняти плаття 7–8 разів на день.

        Жіночу голівку прикрашали зачіскою зі збитого волосся та шляпою з широкими крисами. 

Такий капелюшок кидав легку тінь на обличчя, надаючи йому жаданої потаємності образу, підкресленої стилем макіяжу. Винайдена рідка пудра, яка дозволяла затушовувати всі дефекти, рисова пудра забезпечувала його мармурову блідість. Очі обводили розтушованим чорним, що мало підкреслювати глибинність людського духу. Плями рум’ян і кармінний блиск помади акцентували пристрасний жар серця.

        Наростаючий досвід існування тогочасної людини в урбаністичному світі

викликав до життя образ іншої жінки, яка звикла до метушливого життя великого

міста та знайшла в ньому своє незалежне місце. Вона природно почала переймати

стиль життя чоловіка і, відповідно, елементи його гардероба. Наслідуючи чоловічий костюм, вона залюбки носила білу крохмальну чоловічу сорочку з комірцями а ля Альберт, з шиком заколювала брошкою широкий вузол краватки, вправно застібала манжети запонками, до ладу одягала чоловічого крою норфолкський піджак. Новий стиль життя зробив основою її гардероба зручний для роботи, прогулянок і подорожей костюм тальєр, що складався зі спідниці та жакета.

Костюм тальєр, поч. 20 ст.

      Одним з важливих факторів змін костюма став також феміністичний рух,

боротьба жінок за виборчі та професійні права, медичне забезпечення здоров’я

жінки. На основі побажань медиків було запропоновано новий силует плаття реформ без корсета, з високою кокеткою, драпіруванням, що приховувало талію, яке стало визнаним у богемних жінок. Трансформації були зумовлені також популярністю відпочинку на фешенебельних курортах, пропагандою лікувальних властивостей морського купання. Дами поступово відмовлялися від довгих фланелевих сорочок для

купання, широких панталон до щиколоток з рюшами, надаючи перевагу купальнику, який відкривав до половини руки та ноги. Мода на активні заняття спортом – велосипедом, плаванням, тенісом – залучила до гардеробу жінки в’язані

спортивні светри, а також жіночі брюки блумерси. 

Саме ці реформаторські новинки кінця XIX ст. вказали напрямок, в якому розвиватиметься жіночий костюм наступного століття.