ПОЛІССЯ. Народне вбрання

 ПОЛІССЯ. Народне вбрання

Історико-етнографічна зона, яка в сучасних межах України охоплює північні райони Сумської; Чернігівської (Східне Полісся), Київської; Житомирської (Центральне Полісся), Рівненської, Волинської (3ахідне Полісся) областей. Північна межа проходить по кордону з Білоруссю та Росією, південна - по лінії Володимир-Во- линський, Луцьк, Рівне, Новоград-Волинський, Київ, Ніжин, уздовж річки Сейм до кордону України з Росією. Державні кордони розділили етнографічний регіон і частина його розташована в Білорусі й Росії.

Комплекс вбрання на Поліссі вирізнявся своєрідним колоритом. У ньому переважав білий колір, що становить давню загальнослов'янську традицію. Проте, крім білого кольору, використовували, як і на решті території України, червоний, чорний і низку природних тонів льону та вовни.

Чоловічий поліський стрій приваблює суворою красою, у ньому відсутні багатоколірність, декор виразний, але стриманий

. У Чернігівському Поліссі полотняні білі сорочки вишивали на комірі, манжетах, манишці білими або червоними й чорними нитками. У північних районах Полісся нижню частину сорочки декорували червоною смугою. Іноді поперечні тонкі (1 см) смужки компонували на грудях, що нагадує матроску моряків. Такий декор відомий тільки на Поліссі. Характерно, що сорочку носили поверх штанів і підперізували вузьким шкіряним поясом або вовняним шнуром. У північних районах Полісся надавали перевагу штанам з вузьким кроєм штанин. У південних районах сорочку заправляли в штани, які за кроєм подібні до шароварів. Стрій на цій території об’ємний, його складові частини вільно лежать на фігурі. Чоловічі свити майже не декорували. Іноді тканиною оздоблювали манжети й лацкани. Взимку носили білий або коричневий кожух. Верхній одяг підперізували шкіряним або вовняним поясом, переважно червоним. Парубки надавали перевагу зеленим поясам, а старші чоловіки - чорним і білим. Характерна ознака поліщука - шкіряна торбина біля пояса, яку називали калитою (на тютюн, кресало), і шкіряна калитка на гроші, а також складений ніж, прикріплений до вузького ремінця. Взувалися в личаки, постоли, а на свято - у чоботи. Головні убори носили такі: шапка з битого сукна (північні райони центрального й східне Полісся), суконна шапка з чотирикутним верхом - рогатівка, шоломок (західні, північні райони Полісся), смушева шапка; влітку - солом'яний капелюх. Сукняний шоломок оздоблювали довкола тулії кольоровим шнуром і вовняними кульками.

 Жіночий поліський стрій вирізнявся тим, що його декорували різними техніками ткання, вишивання менш поширене. Жіночі поліські уставкові сорочки прикрашали червоним тканим орнаментом (Західне й Центральне Полісся). Якщо використовували вишивку, то виконували її білими нитками, інколи з вкрапленням червоних і чорних (Східне Полісся). Білими нитками вишивали сорочки також у Сарненському та Володимирецькому районах (Західне Полісся).

Характерною ознакою жіночого комплексу вбрання був полотняний одяг. У західних районах поясний одяг шили з білого лляного полотна, прикрашеного впоперек червоними перебірними стрічками. Таку спідницю носили із запаскою, декорованою тканням, як і спідниця. Святкову спідницю (літник) виготовляли з домотканої вовняної тканини у поздовжні тоненькі стрічки. У центральних районах таку тканину ткали у клітини переважно вишнево-червоних тонів, із вкрапленням зеленої, білої барв. Пошиту з такої тканини спідницю називали "андарак': До нього одягали килимову запаску. Назвали її килимовою тому, що вона має вигляд невеликого килимка, оздобленого квітковим орнаментом, мотивом "дерево життя" або вільно розкиданими геометризованими елементами. Деякі композиції замкнуті, мають обрамлення, а інші - відкриті. У ХІХ ст. поясний одяг східного й південних районів Центрального Полісся включав плахту. Безрукавий одяг у 3ахідному Поліссі характеризується скромністю. 

Короткі (до стану) безрукавки мали прямоспинний крій. Художньої виразності досягали за рахунок зіставлення контрастних кольорів сатину й ситцю на нагрудній частині безрукавки. У центральних і східних районах Полісся корсетки були зі складками-вусами, як у Наддніпрянщині. Безрукавки робили не лише з однотонної тканини, а й строкаті. Верхній одяг - свити (у північних районах з двома вусами по боках, а в південних - з прохідкою) оздоблювали кольоровими шнурами, а в західних районах Полісся - ще й кольоровою тканиною та вовняними кульками-бубляхами. Бурнус, гуню, сак декорували за допомогою ручної, а згодом - машинної строчки. Декоративним акцентом на вбранні виступала крайка.

Джерело: Стельмащук Г. Г. Українське народне вбрання. - Львів: Апріорі, 2013.

Купити книгу