Романтизм

МИСТЕЦТВО ФРАНЦІЇ першої половини 19 століття

         Офіційно в мистецтві першої половини 19 ст. все ще панував класицизм, який поступово перероджувався в догматичний академізм, але передову роль відігравав романтизм, вільний від академічних догм.

         Ампір. Протягом трьох перших десятиліть в архітектурі, декоративно-прикладному та образотворчому мистецтві країн Європи склався стиль ампір (від фр. еmpire – імперія). Він виник і розвинувся у Франції в епоху імперії Наполеона Бонапарта (1804-1815), а потім поширився і в інших країнах. Ампір штучно насаджувався владою – це був холодний і помпезний стиль. Основним джерелом творчого переосмислення і натхнення для художників цього стилю стали культура архаїчної Греції та імператорського Риму, а також культура Стародавнього Єгипту. Від цих древніх культур ампір перейняв, з одного боку, монументальний лаконізм, а з іншого – ідею утвердження верховної влади правителя за допомогою численних атрибутів і символів. Для людей 19 ст. життя давніх греків і римлян було не лише ідеалом краси, але й моделлю світу, який вони намагалися побудувати.

         Для архітектури ампіру характерні монументальність, геометрична правильність об’ємів і цілісність (тріумфальні арки, колони, палаци). Поширеними стали масивні портики дорійського і тосканського ордерів. Декор будівель нерідко був перевантажений військовою атрибутикою, головним чином римського походження (обладунки, вінки, геральдичні орли і т.п.)

         Для ампіру характерні яскраві кольори: червоний, синій, білий з золотом. Композиція будується, як правило, на контрасті чистого поля поверхні стін, меблів, ваз та вузьких орнаментальних смуг у суворо визначених місцях, які підкреслюють конструкцію форми.

         Найяскравіше стиль ампір проявився в інтер’єрах імператорських заміських резиденцій (Фонтенбло).

Франсуа Жерар "Портрет імператриці Жозефіни"

Франсуа Жерар "Портрет Наполеона Бонапарта"

Казанський собор в Сант-Петербурзі

Романтизм.

     В європейській культурі кінця 18-першої половини 19 ст. згасає інтерес до античних традицій. В літературі, музиці, образотворчому мистецтві поступово сформувався новий стиль – романтизм. Він народжувався в активній полеміці прибічників романтизму з прибічниками класицизму. Батьківщиною романтизму стала Німеччина.

         Романтики звернули свою увагу на Середньовіччя – епоху не лише відкинуту, але й зневажену Просвітництвом та класицизмом. Християнське мистецтво середньовічної Європи в дослідженнях романтиків отримало суто національні риси. Романтики підняли питання про так званий „національний дух”.

        В центрі романтичного мистецтва знаходиться особистість думаючої людини, яка переживає життєві негаразди, що визначаються конфліктом з середовищем.

Художники, що представляють романтизм - одинаки в своїй епосі, вони рідкість. В будь-якій країні це тільки невелика група людей. Відчуваючи свою самотність, романтики прагнули подолати її, звертаючись до ідеальної дружби чи кохання, створюючи гуртки і товариства. Вони мріяли зацікавити багатьох, але найчастіше зустрічали нерозуміння, а іноді й насмішку. Тільки в майбутньому, здавалось, романтизм міг перемогти. Але цього не сталося в жодній країні.

Романтизм     https://www.youtube.com/watch?v=le7k5xUNg7E

Термін “романтизм” вперше було вжито стосовно імені Теодора Жеріко (1791-1824). І навряд чи буде перебільшенням назвати його основоположником цього могутнього руху.

Жеріко жив в бурхливу епоху, в епоху історично переломну, сповнену глибокого, подекуди справді трагічного драматизму. В Салоні 1812 р. Жеріко показав велике полотно „Офіцер імператорських кінних єгерів під час атаки”. Це був рік апогею слави Наполеона і військової могутності Франції. На картині зображений вершник з шаблею наголо на коні, який закликає солдат за собою.

Одна з кращих картин художника – „Пліт „Медузи” – була виставлена в Салоні 1819 р. Художник створив це полотно на основі реальних подій. Біля берегів Африки затонув фрегат „Медуза”. Кораблю вдалося скинути пліт, на якому зібралась жменька людей. Дванадцять днів їх носило по морю, поки вони не зустріли судно „Аргус”. Людська трагедія, яку зображає Жеріко, захоплює його всеціло; він прагне створити її правдивий образ. Це основне прагнення Жеріко диктує йому вибір композиції, її характер, всі нововведення. Композиція глибинно побудована, напружена, динамічна, а не фронтальна, яку використовували в той час. “Пліт “Медузи” сприймається не як епізод, а як епос; картина явно переростає свій сюжет, вона стає символом трагічної боротьби людини з ворожою стихією, героїчного напруження і поривів, втіленням безмірного страждання. Звідси і узагальнений стиль Жеріко – лаконічний, він уникає другорядних ефектів, з величезною силою зосереджує увагу на цілому, не дивлячись на багатство різноманітних епізодів, з яких складається композиція. Всі вони сприймаються не як дещо самодостатнє, а як підпорядкована цілому частина. “Пліт “Медузи” – з усім кипінням людських страждань – виростає як певний моноліт, як якась єдина  група.

                                     Жерико, "Плот "Медузы"

         В 1820-1821 рр. Жеріко побував в Англії, де познайомився з пейзажами Джона Констебла. Під впливом робіт англійського майстра він написав „Перегони в Епсомі”. В 1822 р. художник упав з коня і отримав важку травму хребта. Через два роки, на тридцять третьому році життя, він помер.

Т.Жеріко "Перегони в Епсомі"

         Ежен Делакруа (1798-1863), став героєм так званої „романтичної битви”, яку розпочали молоді художники проти своїх вчителів. Навчався в майстерні Герена. В першій картині Делакруа „Данте і Вергілій”, написаній на сюжет „Божественної комедії” Данте, він не герой, а свідок, він сповнений жаху, але намагається зберегти гідність.

Е.Делакруа "Данте і Вергілій"

         Делакруа стає вождем романтизму, коли в Салоні 1824 р. виставляє свою картину „Різанина на Хіосі”, яка присвячена трагічній сторінці боротьби грецького народу проти турецьких загарбників.

Е.Делакруа "Різанина на Хіосі"

Відгукнувшись на події Французької революції 1830 р., пише картину „Свобода, що веде народ”. На ній зображені повсталі, яких веде, вірніше надихає, Свобода, яка подібна до античної богині. Образ жінки налаштовує глядача на символічне сприйняття картини. Вона піднялась над барикадами, неушкоджена, на відміну від повстанців. Художник розташовує поруч з фігурою Свободи студента, робітника, хлопчика. На передньому плані картини – тіла убитих учасників сутичок.

Е.Делакруа "Свобода, що веде народ"

 

Після поїздки Делакруа до Африки в кінці 1831 р. він показав себе як блискучий майстер колориту („Алжирські жінки в своїх покоях”, вершники, сцени полювання і сутичок). В історичних картинах 1840-х років („Взяття Константинополя”, „Правосуддя Траяна”) нова манера художника проявилася повною мірою. 

"Алжирські жінки в своїх покоях"

"Взяття Константинополя хрестоносцями"

"Портрет Ніколо Паганіні"

"Смерть Сарданапала"

Відкривши для себе можливості кольору, Делакруа прагне випробувати їх у всіх видах і жанрах живопису: він створює монументально-декоративні розписи, пише пейзажі, натюрморти, портрети. Серед портретованих – видатні діячі мистецтва 19 ст.: письменниця Жорж Санд, композитор і піаніст Ф.Шопен, скрипаль Н.Паганіні.

Ежен Делакруа – найнезалежніший живописець Франції першої половини 19 ст. Його знахідки в галузі колориту визначили шлях розвитку французького живопису аж до кінця століття.

                                           Ежен Делакруа "Автопортрет"

Документальне відео: