Імпресіонізм

ІМПРЕСІОНІЗМ

Історія імпресіонізму охоплює лише 12 років: 1874-1886 рр., за цей період відбулося 8 виставок художників-імпресіоністів. Витоки цього напряму лежать у боротьбі романтиків з академістами.

         В 1863 р. художники, не прийняті офіційним журі на чергову виставку, влаштували свій “Салон знехтуваних”, на якому був представлений знаменитий “Сніданок на траві” Едуарда Мане. Він у незвичній манері зображає одягнутих чоловіків і оголених жінок. Ця картина викликала скандал у суспільстві. Ще більше обурення викликала “Олімпія” – це не ідеальний образ жіночої краси, а сучасний портрет, який холодно, якщо не нещадно, передає схожість.

Едуард Мане

Е.Мане "Сніданок на траві"

Е.Мане  "Олімпія"

Е.Мане  "Бар у Фолі-Бержер"

         Навколо Мане об’єднуються такі молоді художники, як Піссарро, Сезан, Клод Моне, Ренуар, Дега, Берта Морізо. Вони збирались в одній з кав’ярень на вулиці Батіньйоль, тому їх назвали Батіньйольською школою. Власне школою вони не були, їх об’єднувала незгода з офіційним мистецтвом, бажання знайти нові, свіжі форми, але кожен з них йшов власним шляхом. Спільним було тільки розуміння локального кольору як чистої умовності, пошук передачі світлового середовища, повітря. Після першої виставки цих художників їх стали називати імпресіоністами, за назвою одного пейзажів К.Моне “Враження. Схід сонця”. Перша виставка, як і наступні, завершилась провалом. В майбутньому у виставках завжди брали участь: К.Моне, Ренуар, Сіслей, Піссарро, Б.Морізо. Справжнім главою течії поступово став Клод Моне.

         Восьма остання виставка відбулася у 1886 р., і саме вона перша мала успіх. Саме тоді дружба художників закінчилася. Розпад групи почався ще в 1880 р. До 1887 р. імпресіоністи припинили своє існування як група. Деякі з них померли, не дочекавшись визнання як Мане. Через рік після смерті Сіслея, що помер в злиднях, його роботи продавалися за неймовірними цінами. Світова слава випала на долю Клода Моне. Але він пережив свою славу, був свідком застарілості власних ідей, яким залишався вірним до кінця своїх днів.

         Імпресіоністи прагнули передати безпосереднє враження від оточуючого середовища, враження передусім від сучасного міста з його імпульсивним, різноманітним життям. Це враження вони прагнули втілити на полотні, створивши живописними засобами ілюзію світла і повітря. Для цього художники розклали колір на основні кольори спектру, старались писати чистим кольором, не змішуючи його на палітрі і використовуючи оптичне змішування. Вони прагнули бути максимально наближеними до того, як той чи інший предмет бачить людина в натурі.

         Розчинивши колір у світлі та повітрі, імпресіоністи позбавили предмети матеріальної форми. 

         Імпресіонізм вивів живопис на пленер, показавши колір у всій чистоті, на повну силу. Імпресіоністам була знайома висока, досконала культура етюду, в якому вражає надзвичайна спостережливість, сміливість і незвичайність композиційних рішень. Все це надзвичайно збагатило мову мистецтва і мало величезний вплив на всі наступні течії.

         Формування імпресіоністів почалося навколо Едуарда Мане. Його відрізняло від імпресіоністів те, що він не відмовився від широкого мазка, від узагальненої реалістичної характеристики; він ніколи не розчиняв предмети у світлоповітряному середовищі. Але багато і пов’язує Мане з імпресіонізмом. Це передусім живопис на пленері, висвітлена палітра: “Бар у Фолі-Бержер”, “Лола з Валенсії”, “Букет фіалок”, “Троянди в кришталевому келиху”.                                                            

         Справжнім главою імпресіоністичної школи став Клод Моне. Саме в його творчості втілилась основна ідея, завдання імпресіонізму – проблема світла і повітря. Він десятки разів пише один і той самий мотив, тому що його цікавлять ефекти освітлення різного часу доби або різних пір року. Першим виключив зі своєї палітри чорний колір. Тіні писав кольоровими: “Скелі в Бель-Ілі”, “Поле маків”, “Бульвар Капуцинок в Парижі”, “Руанський собор”, „Копиці”.

К. Моне "Враження. Схід сонця"

К.Моне "Копиця сіна"

К.Моне "Руанський собор ввечері"

К. Моне "Водяні лілії"

         Виключно в жанрі пейзажу працював Каміл Піссарро. Париж та околиці під його пензлем постають то в синяві зимового дня, то в тумані сірого ранку, то в бузкових сутінках: “Бульвар Монмартр”, “Оперний проїзд в Парижі”.

                                                                    К.Піссарро  "Більвар Монмартр"

         Ще ліричніші і тонші пейзажі Альфреда Сіслея – “Маленька площа в Аржантеї”.

А.Сіслей  "Галявина весною"

         Огюст Ренуар – його твори зроблені легко, ніби граючись, але насправді він великий трудівник. Його композиції детально продумані, в них немає елементу випадковості, який любили імпресіоністи. Писав в основному жіночу модель і “ню”. Його образи побудовані на гармонії чистих, мажорних, радісних кольорових поєднань. В них людина – частина природи: “Дівчина з віялом”, “Бал в Буживалі”, “Портрет актриси Жанни Саммарі”, “Парасольки”.

О.Ренуар "Бал в Мулен дела Галет"

О.Ренуар  "Портрет Жанни Самарі"

О.Ренуар "Сніданок веслярів"

          Едгар Дега – отримав художню освіту, міцно пов’язану з академічною школою. Тематика його картин: будні театру, балету, іподрому, сцени праці. Ніколи не звертався до пейзажу. В його творах немає повітряної паволоки, він вносить в них гостроту іронічного, вони овіяні сумним настроєм. Намагався вхопити і запам’ятати своїм гострим “внутрішнім поглядом” характерне і виразне: “Урок танців”, “Блакитні танцівниці”, “Абсент”, “Прачки”.

Е.Дега  "Абсент"

Е.Дега "Танцювальний клас"

Е.Дега  "Блакитні танцівниці"

         Імпресіоністичний метод був доведений до свого логічного завершення у творчості Жоржа Сьора і Поля Сіньяка. Вони намагалися створити наукову теорію кольору, писали картини розділеними мазками чистих кольорів спектру, доведеними до яскравої і чистої за кольором крапки. Цей останній етап імпресіонізму назвали дівізіонізм або пуантилізм.

П. Сін"як "Сосна в Сен-Тропезі"

Ж. Сьора "Недільний полудень на острові  Ла Гранд-Жат"