БУКОВИНА. Народне вбрання
Історико-етнографічний регіон, що
обіймає територію сучасної Чернівецької області. Це регіон, етнографічні
особливості якого тісно пов’язані з географічним розташуванням пограниччя української
землі.
Своєрідним вбранням вирізняються північні райони
Буковини. Чоловічий буковинський стрій
включав сорочку (без коміра) традиційного крою "в перекидку; штани-портяниці (гачі), хутряну безрукавку,
довгополу манту, кожух, постоли, капелюх, солом'яний бриль, смушеву шапку
("кучму"), тканий широкий вовняний або шкіряний пояс, ткану торбину -
дзьобанку. Повсякденну чоловічу сорочку декорували вздовж пазухи, а
святкову - ще й внизу широких рукавів і нижньої частини виробу білими нитками. Буковинський стрій вирізняється подовженим
нагрудним безрукавним одягом (цурканка й мунтян). Білу хутряну безрукавку - цурканку - оздоблювали на краях піл
хутром тхора та аплікацією із сапяну. Мунтян мав широкий накладний декор у
вигляді стрічки по краю піл і пройм. Стрічку в'язали з чорних ниток, вона мала
вигляд тканини букле. Ці безрукавки
носили і чоловіки, і жінки. Своєрідна особливість буковинського строю - широкі, холодних відтінків ткані вовняні
пояси, а також, суцільно вишиті бісером пояси – бавянки. Білу або коричневу манту буковинці
оздоблювали аплікацією зі шкіри, сукном, вишивкою або тільки шнуром.
Локальну особливість мало поясне вбрання. Святкові
вузькі білі полотняні штани вишивали по низу штанин, найчастіше білими, рідше
вохристими нитками. Візерунок був такий самий, як внизу широких рукавів
сорочки. Головні убори - капелюхи - тут
оздоблювали герданами, виплетеними з бісеру, вовняними китицями, пір'ям. Прикметно, що до весільного строю молодий
одягав на шию й груди прикрасу, виготовлену з бісеру - гердан з дзеркальцем. Взуття - постоли (морщениці) -
прикрашали металевими капслями, намистинами, пряжками. Чоловічі чоботи нічим не прикрашали.
Жіночий
буковинський стрій включав довгу тунікоподібну сорочку або зі складками біля
шиї – морщянку, поясне вбрання, одноплатову горботку, фоту, двоплатову запаску,
фартух, спідницю, кептар, свиту, сердак, кожух, чоботи, черевики, постоли,
головний убір - ручник (намітку).
У буковинських строях (Кіцманській,
3аставнівський р-ни) розкішно вишивали сорочки сухозліткою (нитка імітувала
золото), кольоровими намистинами, вовняними нитками. Вишивкою орнаменту з
квітковими мотивами покривали рукави й нагрудну частину. Таку саму вишивку
повторювали в намітках. До розкішно вишитої сорочки одягали горботку, ткану в
поздовжні смуги з додаванням шовкової нитки, яка створювала привабливий блиск і
рельєф. Між смугами компонували квіткові мотиви. В особливо святкових випадках
дівчата й молоді жінки 3аставнівського й Новоселицького районів замість горботки одягали фоту з фустами.
Кінці фоти ніколи не підтикали під пояс, як у горботки, оскільки спереду фоти
звисав турпан, своєрідна вовняна шаль з китицями. Турпан закріплювали на поясі
за допомогою крайки. Така багатошаровість поясного одягу збільшувала його об’єм,
що впливало на художній образ строю. У
рівнинних районах носили також сарафан-ріклю. Низ спідниці-сарафана й
фартух оздоблювали мереживними стрічками.
Нагрудний одяг такий, як і в чоловіків - цурканка, кептарі з коміром-стійкою. У
передгірських районах жінки носили святковий кептар-кацавейку
(Сторожинецький р-н). Підкладку в ньому викладали шкірками, верх ліфа до талії
вкривали хутром, а від нього вниз - шовком з яскравими великими квітами.
Головні убори - намітки (ручники) -
оздоблювали вишивкою і тканням. Від наміток інших регіонів вони відрізнялися
орнаментом рослинного характеру. Іноді трапляються орнітоморфні мотиви.
Узор виділяється кольором, але найчастіше орнамент прочитується за рахунок рельєфу.
Своєрідність жіночих строїв Буковини -
застосування у вишивці великої кількості кольорового бісеру. Ним вишивали
сорочки, що були вкриті суцільним візерунком на грудях, рукавах, іноді на
спині. Це робило сорочку штивною й важкою (вага виробу сягала 4-5 кг). Бісером
вишивали також і безрукавки: розкішні букети розцвітали на полах і спинці.
Маленькі бісерні гілочки, квіточки розсипалися на полі намітки.
Дівочі головні убори мали різні форми й
різні назви: кода (невисока шапочка, прикрашена квітами, інший варіант -
пучками трави ковили),
карабуля (корона
з підвищеною центральною частиною),
капелюшиня
(невисокий циліндр з підвищеною центральною частиною),
дьордан (висока циліндрична шапка), пишне оздоблення бісерними
стрічками, монетами, дзеркальцями, штучними квітами, ковилою, були об’ємними й
високими.
Прикраси - бісерні стрічки,
коралі, інколи з дукатами, скляне намисто з металевими підвісками. Своєрідною
була весільна прикраса - салба (турецький вплив) - монети, прикріплені на
тканині. Вага такої прикраси сягала п'яти кілограмів. Салби закривали
сорочку від шиї до талії. Ткана торбина
дзьобанка (тайстра) довершували стрій.
Джерело: Стельмащук Г. Г. Українське народне вбрання. - Львів: Апріорі, 2013.
Коментарі
Дописати коментар