Творчість Рафаеля Санті

 Творчість Рафаеля Санті



Рафаель народився в м. Урбіно, в родині художника Джованні ді Санті.

Точної дати народження Рафаеля невідомо. Достеменно відомий тільки рік – 1483, а днем народження за одними джерелами називається 28 березня, а за іншими – 6 квітня. У 1491 р. померла мати Рафаеля, а у 1494 – батько, який був його першим учителем. Кілька років Рафаель живе з мачухою, але вже з 1496 р. він вчиться і працює в м. Перуджа, в майстерні Пьєтро Перуджино. Сімнадцятилітнім юнаком він виявив справжню творчу зрілість. У 1504 р. Рафаель переїздить до Флоренції, де знайомиться з творчістю Леонардо да Вінчі і Мікеланджело. У 1508 р. молодий художник, за запрошенням папи Юлія ІІ і клопотанням свого земляка Браманте, переїздить до Риму, де повною мірою розкривається його талант художника і архітектора. Серед ранніх робіт Рафаеля варто відзначити «Заручини Марії» (1504), «Три грації» (1503-1505) і «Автопортрет» (1506).

«Заручини Марії» (1504)

Мадонни Рафаеля

«Мадонна Конестабіле»
      Творчий спадок Рафаеля, попри коротке життя, дуже багатий і різноманітний. Проте однією з улюблених тем його творчості, беззаперечно, були Мадонни, яких він написав величезну кількість. Мадонни Рафаеля зрозумілі з першого погляду. Вони живуть в гармонії зі своїми почуттями, в гармонії з природою і людьми. Краса зрілої жіночності невіддільна у них від благородної натхненності материнства. Серед картин раннього періоду вартими уваги є «Мадонна Конестабіле» (1502-1504),

«Мадонна дель Грандука» (1505), «Святе сімейство (Мадонна з безбородим Йосипом)» (1506-1508).

Флорентійський період у творчості Рафаеля характерний тим, що образ мадонни втрачає колишню тендітність і молитовність. Він стає більш земним і людяним, складнішим у передачі живого почуття. Особливо відомі три його картини тих років, у яких Марія представлена на повний зріст, на фоні пейзажу, з двома дітьми біля її ніг (Христом та Іваном Хрестителем): «Мадонна в зелені (Мадонна на лузі)» (1505-1507), «Мадонна зі щогликом» (1507) і «Прекрасна садівниця (Мадонна з Немовлям та Іваном Хрестителем)» (1507-1508). Вони варіюють один тип композиції, знайдений раніше Леонардо, де фігури персонажів створюють пірамідальні групи.

«Мадонна в зелені (Мадонна на лузі)»


«Прекрасна садівниця (Мадонна з Немовлям та Іваном Хрестителем)» 

Одночасно з розробкою звичної для нього пірамідальної композиції картини Рафаель шукає нові рішення. До таких картин належать «Мадонна делла Седдіа (Мадонна в кріслі)» (1510-1515) і «Мадонна ді Фоліо» (1511-1512).

«Сикстинська Мадонна» (1515-1519) – найвидатніший твір Рафаеля, що  призначався для церкви святого Сікста в м. Пьяченца . На відміну від ранніх, світліших за образом і ліричніших мадонн, це величний образ, сповнений глибокого значення. Серйозно і печально дивиться Марія в далечінь, немов передчуваючи трагічну долю сина. Перед нею сама собою розкривається завіса, а Мадонна з Немовлям на руках легкою ходою іде по хмарах назустріч глядачам. 

«Сикстинська Мадонна»

  Рафаель – портретист

Рафаель був чудовим портретистом, при цьому більшість його портретів 

– жіночі. За велику кількість створених чарівних жіночих образів його називають «співцем жіночої краси». Рафаель був гарним рисувальником, тому дуже цікавими є жіночі портрети, виконані в техніці рисунка: «Бюст жінки з косою» (1504), «Жінка біля вікна» (1505-1507), «Жінка з дитиною за читанням» (1515).

Галерея  жіночих портретів також дуже приваблива: «Пані з єдинорогом» (1505). Кілька портретів Рафаель написав зі своєї коханої жінки – чарівної Форнаріни: «Пані в покривалі (Донна Велата)» (1513-1516),

 «Портрет Форнаріни» (1518-1519). Писав Рафаель і портрети видатних діячів свого часу: «Портрет папи Юлія ІІ» (1511-1512), «Портрет Бальдассаре Кастільоне» (1514-1516) та багато інших.


Ватиканські станци

У 1508 р. Рафаель був запрошений в Рим, до двору папа Юлія ІІ. З 1509 р., за дорученням папи, він починає роботу з оформлення фресками парадних кімнат папського палацу, що отримали назву ватиканських станц (stanza – італ.: кімната). Кількість станц була величезною, тому над розписами працювало багато відомих художників. Однак незабаром залишився тільки Рафаель з кількома своїми учнями. Інших художників вигнали за наказом папи, а їхні вже написані фрески збили зі стін, бо Юлій ІІ вважав, що лише картини Рафаеля відповідають загальній концепції і девізу «Істина, добро, краса».

Рафаель з учнями розписав кілька станц. У станці делла Сеньятура (кімнаті, де скріплювали документи печаткою), перекритій парусним склепінням, на довгих стінах були розміщені композиції «Диспут (Тріумф релігії)» (1509-1510) і «Афінська школа» (1509-1511), а на вузьких стінах – «Парнас» і «Мудрість, Поміркованість і сила». Найвідомішою з них є фреска «Афінська школа», на якій Рафаель на фоні перспективи інтер’єру чудового храму зобразив групу античних філософів . При цьому в образі Платона художник зобразив Леонардо да Вінчі, в образі Евкліда – архітектора Браманте, а в образі Геракліта – Мікеланджело.

«Афінська школа»




В станці д’Еліодоро Рафаель написав фрески «Вигнання Еліодора» (1511-1514), «Меса в Больсені» (1512) і «Звільнення апостола Петра з в’язниці» (1513-1514). Дуже цікавою є фреска «Пожежа в Борго» (1516) в станці дель Інчендіо.

Серед інших робіт Рафаеля римського періоду особливе місце займають «Тріумф Галатеї» (1511-1514) і «Преображення» (1517-1520).


Рафаель – архітектор

Останні п’ять років життя Рафаеля були віддані архітектурі. І хоча будівельний досвід він мав і раніше, але найбільше уваги архітектурній творчості припадає саме на ці роки. Перша побудова Рафаеля – церква Сант Еліджо дельї Орефічі (1509), зведена для цеху ювелірів Рима. За проєктний рисунками Рафаеля було побудовано кілька палаццо: палаццо Відоні (Кафареллі) (1515, Рим), палаццо Пандольфіні (1515-1520, Флоренція), палаццо Бранконіо дель Аквіла (1520, Рим), палаццо Спада (Рим).



Але наймасштабніша архітектурна робота Рафаеля, якою він займався впродовж 1514-1520 рр. – це участь у будівництві собору святого Петра. Після смерті Браманте у 1514 р. Рафаель був призначений керівником будівництва собору: з квітня – тимчасово, а вже з серпня його помічником призначили відомого архітектора Фра Джокондо да Верона, який мав компенсувати нестачу технічного будівельного досвіду у Рафаеля. З липня 1515 р. Рафаель став головним архітектором собору і вимушений був вирішувати надзвичайно складну задачу: за проєктом Браманте храм мав бути абсолютно центричним, симетричним за двома осями, а духовенство наполягало на зміні плану в бік розвитку вхідної, західної частини. У своєму проєкті Рафаель намагався поєднати основне ядро композиції Браманте з багатонефною західною частиною, обмеженою прямокутними обрисами.

 В разі реалізації головний фасад був би сильно висунутий вперед, а купольна частина відійшла б на задній план. Втіленню проєкту перешкодила смерть митця.

Рафаель помер 6 квітня 1520 р. і похований в Пантеоні. На його надгробку така епітафія: «Тут спочив той самий Рафаель, за життя якого мати-природа боялася бути перевершеною, а після його смерті ледве не вмерла від туги».



Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

УКРАЇНСЬКИЙ ЖИВОПИС КІНЦЯ 19 – 20 СТОЛІТТЯ

Європейський костюм 19 століття

УКРАЇНСЬКА АРХІТЕКТУРА ДРУГ. ПОЛ. 19 – 20 СТ.