Костюм Європи доби Відродження

Костюм Європи доби Відродження

Епоху  Відродження  характеризує  інтерес  до людини, любов до природи, краси, жага знань та відкриттів, розквіт природничих наук, мистецтва, літератури,  формування  і  розвиток  реалізму  — нового художнього методу в мистецтві.

Виступаючи  проти  аскетизму  середньовічної моралі,  естетика  епохи  Відродження  не  протиставляє тіло духу, а сповідує ідею їх єдності. Краса вважається таким же благом, як здоров’я і сила. Показовим  опис  ідеальної  жіночої  краси в  трактаті  Аньоло  Фіренцуоли  «Про  красу  жінок»:  «…волосся  жінок  повинно  бути  ніжним, густим, довгим та хвилястим, кольором воно повинно  уподібнюватися золоту, або ж меду, або ж палаючим променям сонячним. Статура повинна бути  велика,  міцна,  але  при  цьому  шляхетних форм. Надмірно росле тіло не може подобатися, так само як невелике і худе. Білий колір шкіри не прекрасний, бо це означає, що вона занадто бліда, шкіра повинна бути злегка червонуватою від кровообігу. …Плечі повинні бути широкими… На грудях не повинна проступати жодна кістка…».

Із XV–XVI ст. в Італії, Франції, а потім і в інших  європейських  країнах  для  верхнього  одягу почали використовувати парчу, оксамит, щільний шовк. Окрім рослинних візерунків, на тканинах зображувалися фігури тварин, птахів. Кольорова гамма вирізнялася яскравістю колориту, барвистістю, насиченістю, колірними контрастами.

З’являються плетені мережива, чорні, золоті, срібні у вигляді краю. На цей же час припадає поява першої в’язальної машини та її продукції — трикотажних шовкових панчіх.

Саме Італія з XV ст. стає законодавицею моди серед європейських країн.

Костюм італійського Ренесансу Флорентійська мода зберегла традицію облягаючого готичного крою, який дозволяв виявити красу людського тіла. Саме тому і в жіночому, і в чоловічому одязі особливого значення набула сорочка каміча. Сорочку шили з тонкого білосніжного полотна. Її форма вирізнялася просторістю об’ємів, м’яко 19 спущеними широкими плечима, вільними та довгими рукавами, перехопленими в одному-двох місцях зав’язками, що давало змогу випускати тканину камічі крізь численні розрізи верхнього одягу у вигляді буфів. Шийний виріз сорочки оформляли глибоким декольте овальної або квадратної форми з грудним розрізом. Чоловіки заправляли камічу у панчохи кальце або роз’ємні (незшиті між собою) штани – панчохи кальцоні. Предметом особливої гордості та новинкою ренесансного костюма став гульфик – брагет. Зверху панчохи прив’язували до коротенького жилета – сотовесте – за допомогою отворів, у які протягували шнурки. У просвіти також випускали сорочку. Поверх сотовесте чоловіки одягали коротку облягаючу куртку довжиною до стегон – джубоне. Верхнім одягом слугував глухий безрукавий короткий плащ – табаро, або накладна претина, незшита в боках і зав’язана на талії тасьмою. Простота і лаконізм одягу, що немов повторює форми людського тіла, вирізняла також жіночі флорентійські моди. Плаття гамура наслідувало природну пластику фігури. Особливої статусності жіночій постаті надавали одяганням поверх гамури верхнього одягу - симари, яка в ранніх своїх формах була прямою безрукавою, з незшитими боками, а в пізніх стала суцільнокроєним, злегка приталеним платтям з буфованими рукавами та розкритим спереду напівстоячим коміром. Симару застібали тільки зверху, або підперезували під грудьми. Співвідношення світлого нижнього та верхнього темного вбрання підсилювало конструктивну багатошаровість одягу, яка несла в собі збережене ренесансною культурою відчуття наявності у світі двоїстості тілесного та духовного. Якщо у флорентійських модах дотримано рівноваги тіла та духу, що забезпечувало їх зручність, функціональність і природну гармонію, то венеціанські моди руйнують її на користь нічим не стриманої чуттєвості. Чоловічий ідеал венеціанців – зріла людина у розквіті фізичних і духовних сил. Юна пластика флорентійця поступилася тут місцем могутнім об’ємам, що посилювали враження масштабності фігури: білосніжна каміча, збирана рясними зборками; широкі груди випирали крізь квадратний виріз джубоне, виконаного на стьобаному дублері; рукава неприродно здуті у верхній частині для підкреслення поземності торсу; фактурність цупкої тканини створює внутрішню напругу майже скульптурних форм; великий малюнок декору візуально збільшує розміри тіла. Диспропорційність дужого верху та низу, туго обтягнутого вузькими кальцоні, врівноважували носінням верхньої роби – широкого суцільнокроєного поколінного одягу на хутрі з коміром-шаллю. Завершеності образу величної, серйозної та енергійної людини надавали носінням плаского капелюха, черевиків з квадратними носками, прикрашеними трьома-чотирма прорізами-кігтями, масивного золотого ланцюга, доглянутої бороди, що надавала старшого вигляду. Квітучою чуттєвістю полонив також образ венеціанки. Тиціанівський тріумф плоті представлено глибоким, від плеча до плеча, «бродячим» декольте гамури. Широку відрізну спідницю укладали об’ємними м’якими складками. Поземну орієнтацію силуету створювали громіздкими незвичайної форми, балоноподібними (часто подвійними) рукавами. Для врівноваження пропорцій верху та низу венеціанкам доводилося підніматися на цоколі (копитця) – туфлі, закріплені на досить високих дерев’яних або коркових колодках.Особлива увага приділялася волоссю. Його ретельно відрощували, висвітлювали на сонці для отримання модного золотавого кольору та зачісували. Чоловіки пишне довге та напівдовге волосся розчісували на прямий проділ або «шапкою», іноді вистригаючи на лобі чубчик, та укладали хвилями вільно спадаючих пасом.

Костюм Північного Ренесансу Сильний вплив феодальної влади став причиною збереження елементів середньовічної традиції в культурі північного Відродження (Нідерланди, Німеччина, Франція, Англія, XV—XVI ст.). Північний Ренесанс схильний приймати людину такою, як вона є, не розділяючи її на буттєво кращу або гіршу. Людина тут сама є мірою своїх вчинків. Тому і в драматургії костюма північноєвропейських країн немає ні італійської тріумфуючої переможності чуттєвості плоті, ні іспанського похмурого насилля простору над живим пластичним тілом. Французький ренесансний костюм мав безрукаву камізоль і верхній пурпуен з довгими рукавами. Шили їх на жорсткій прокладці, яка розширювала груди та підкреслювала природне положення талії. Крізь численні вертикальні прорізи назовні пробивалося ніжне тіло тонкої напівпрозорої сорочки, яка виглядала також унизу рукавів і у прямому, майже горизонтальному, шийному вирізі, який наприкінці століття перетворився на високий комір-стійку з накрохмаленою короткою фрезою. Чоловіки носили вкрай короткий пурпуен та шоси із двома підв’язками. Верхні шоси – о-де-шос – перетворилися на короткі, зібрані внизу на шнур, здуті штани. Пізніше з’явилися калесони – штани на стегнах з опуклим валиком. Верхні та нижні шоси покривали численними вертикальними чи діагональними розрізами та перехоплювали кольоровими стрічками. Верхнім одягом слугував се – своєрідний короткий нарамник. Верхній парадний, широкий, довжиною до колін, одяг з оксамиту або парчі – шамар – прикрашали об’ємним хутром. Останньою крапкою в образі самодостатньої та поземному міцної персони були плоский м’який берет з низько посадженим страусовим пером і без жорсткої підошви та підборів туфлі – ведмежа лапа, прикрашені розрізами. Чоловічі французькі зачіски цього часу були дуже короткими. Оформлення чоловічого обличчя вважали завершеним лише за умови наявності доглянутої загостреної бороди і вусів, підстрижених мітелками. 23 Французький тип жіночого плаття роб вирізнявся заниженою лінією талії та ліфом, що облягав, каркасним корсажем баскіном. Роб декольтували великим стоячим віялоподібним коміром Медичі, що натягувався на каркас і стирчав майже вертикально. Якщо в оздобленні використовували брижовий комір, то його розкривали спереду, оголюючи шию — комір Стюарт. Нижня частина роб розширювалась за рахунок натягування сукні на барабанний вертюгаль – нижню спідницю з цупкого накрохмаленого полотна з ушитими металевими обручами. У Франції жіночим верхнім одягом був довгий розстібний суцільнокроєний напівприталений марлот. Француженки особливо дбайливо ставились до нижньої білизни. Вони носили кальсони з кольорових дорогих тканин з рясними вишивками, а також панчохи на три пальці вище коліна, закріплені вишуканими підв’язками. Модний силует жіночих зачісок тяжів до округлої форми серця, який утворювали зачісуванням волосся, розділеного на прямий проділ, або піднятого наверх, на валик, край якого закривали металевим ювелірної роботи каркасом арселе. Носили чіпець атифе, на серцевидний каркас якого натягували вуаль, що спускалась на спину, м’які токи, прикрашені страусовим пір’ям, пряжками, дорогоцінним камінням. Про принадність свята життя нагадували численні прикраси: масивні золоті ланцюжки, намиста, грушовидні сережки, брошки, персні, плетені золоті та срібні шнурки, довгі перлові намиста, печатки, дзеркальця, медальйони з фамільними гербами та девізами, флакони з ароматичними оліями.