ПРОТОРЕНЕСАНС ТА РАННЄ ВІДРОДЖЕННЯ

 ПРОТОРЕНЕСАНС ТА РАННЄ ВІДРОДЖЕННЯ

 Ренесанс у Західній Європі охоплює період від останньої третини 13 ст. до кінця 16 ст., а в Англії він тривав ще й на початку 17 ст. За досить короткий, порівняно з середньовіччям, час закладено підвалини нового етапу в історії світової культури, серед яких реалістична й гуманістична художня творчість, уявлення про свободу й гідність людської особистості. Залежно від конкретних історичних умов у кожній західноєвропейській країні культура Відродження формувалася, розвивалася, досягла розквіту й переживала кризу пізнього періоду по-різному. Найповніше й найпослідовніше еволюція Відродження проходила в Італії, де чітко вирізняють чотири її етапи:

·        Проторенесанс (ост. трет. 13 –  14 ст.)

·        Раннє Відродження ( 15 ст.)

·        Високе Відродження (90-ті роки 15 ст. – поч. 16 ст.)

·        Пізнє Відродження (40-90-ті роки 16 ст.)

         Класичні ідеали людини середньовіччя – аскета-ченця чи рицаря-воїна – заступає новий ідеал яскравої, сильної особистості, котра, прагнучи досягти щастя на землі, розвиває й утверджує творчі здібності своєї активної натури.

Мистецтво Проторенесансу (13-14 ст.)

          Друга половина 13 і 14 століття відіграли дуже важливу роль в розвитку італійського мистецтва. Саме в цей перехідний період був підготований майбутній підйом ренесансного мистецтва, з’явились перші паростки гуманізму, зародився потяг до мистецтва Стародавнього світу, виник інтерес до людини як до свідомої і мислячої особистості.

          Найяскравіше ці процеси виявилися у Флоренції.

          Для художньої культури цього періоду характерно, що темпи розвитку архітектури, живопису і скульптури не співпадали. Найшвидше мистецтво Проторенесансу проявилось в скульптурі, основоположником якого виступив Ніколо Пізано (з 1260-х рр.) З 1290-х рр. починається підйом живопису, спочатку в творчості Каваліні, а потім Джотто.

          Архітектура не мала стильової єдності. В культовій архітектурі з середини 13 ст. вкорінюються форми готики, в громадській – продовжують зберігатись і розвиватись елементи романського стилю, але і в ці форми вливається в значній мірі новий зміст, породжений новим етапом розвитку художньої культури.

          Будуються: собор Санта Марія дель Фіоре, церква Санта Кроче, палаццо Вейо.

          Живопис 13 і 14 ст. розвивався в окремих місцевих школах, з яких найбільше значення мали художні школи Флоренції і Сієни.

          Початок нової епохи справедливо пов’язують з ім’ям живописця Джотто ді Бондоне. Його мистецтво заключало в собі ряд нових і сміливих реформ. Джотто поставив за мету зображення реального тривимірного простору, побудованого на перспективно-лінійній основі. Не володіючи знаннями наукової перспективи, він досяг небувалого ефекту, одним з перших ввів у живопис зображення інтер’єру. Другим завоюванням Джотто було створення зображення пластичної, округлої людської фігури.

            Основна роль в творчості Джотто належить людині. Створюючи ще типовий, а не індивідуальний образ, він наповнює його високим моральним змістом. Центральне місце в його творчості займає фресковий цикл в Капелі дель Арена в Падуї . Він став величезним вкладом в історію італійського мистецтва. 38 сцен з життя Христа і Марії Джотто пов’язав в єдине ціле, створивши величний епічний цикл. Євангельські сюжети показані як реальні події. Живою мовою розповідається про проблеми, що хвилюють людей у всі часи: про взаєморозуміння, підступність, зраду, про глибину скорботи, смирення і споконвічну всепоглинаючу материнську любов. Замість розрізненості окремих фігур і окремих сцен, властивої середньовічному живопису, Джотто зумів створити оповідь про складний внутрішній світ героїв. Розписи: “Страшний суд”, “Благовіщення”, “Поцілунок Іуди”, “Зустріч Марії та Єлизавети”, “Тайна вечеря”.

         Мистецтво Джотто з його щирістю і простотою, сповнене віри в людину, поклало початок живопису Відродження.

         Сієнську художню школу представляють Сімоне Мартіні та Амброджо Лоренцетті.

 Мистецтво Раннього Відродження (15 ст.)     

         Еволюція мистецтва Раннього Відродження в Італії представляє картину виключно складну і різноманітну. Це час виникнення і підйому багатьох територіальних художніх шкіл, активної взаємодії і боротьби різних напрямків. Але і в цих складних умовах чітко вимальовується магістральна лінія розвитку ренесансного мистецтва, представлена в першу чергу чудовими майстрами Флоренції. З перших десятиліть 15 ст. Флоренція зайняла провідну позицію в галузі культури та образотворчого мистецтва.

         Долаючи середньовічні традиції, великі флорентійські майстри здійснили революційну художню реформу, що спричинила стрімке становлення нового, реалістичного мистецтва. Флоренція 15 ст. стала вогнищем формування світського світосприймання; тут гартувались нові творчі методи і навички.

         Архітектура. Новий напрям в архітектурі Італії 15 ст. найшвидше проявився у Флоренції. У своєму виникненні він був пов’язаний не стільки з прямим відродженням античних принципів композиції та ордерної системи, скільки з синтетичною переробкою всієї спадщини середньовічної італійської архітектури, особливо романського стилю. (Кладка стін, застосування цегляних склепінь).

         Суть відродження античності полягала в більшій мірі в освоєнні ордерної системи в якості школи нового архітектурного мислення, ніж у використанні її як зразка для прямого наслідування.

         

Родоначальником нового напряму став Філіпо Брунелескі. Першим з його найбільших творів був купол собору Санта Марія дель Фіоре (Флоренція). Діаметр бл. 42 м. Всі зусилля Брунелескі були спрямовані на максимальне полегшення ваги куполу і зменшення сили розпору. Купол має дві оболонки: нижня – товста є підтримуючою, верхня – тонка, захисна. Жорсткість конструкції забезпечувалась каркасною системою, основу якої склали вісім головних ребер, розміщених по кутах восьмикутника і зв’язаних між собою кам’яними кільцями, склепінню надано стрілчастих обрисів. В образі величавого купола втілилась ідея торжества розуму.

https://artsandculture.google.com/story/IwXBI-mLBxKljg

Збудований Брунелескі – Виховний дім – новий тип громадської будівлі. Найважливішою рисою в просторовій композиції став принцип “відкритого плану”, за якого споруда включає в себе елементи оточення. В композиції головного фасаду використано мотив глибокої відкритої лоджії, яка ніби запрошує до себе.

        

Знайдені у Виховному будинку конструктивні і декоративні прийоми були розвинуті Брунелескі в Капеллі Пацци. Фасад її – це 6-ти колонний портик коринфського ордеру з широким проходом в центрі, перекритим аркою. Вона врізана у другий аттіковий поверх. Високий аттік розчленований спареними пілястрами.

    Однією з найважливіших проблем італійської архітектури 15 ст. стала розробка принципів спорудження палаццо (житлового будинку багатого городянина). Створюється тип будівлі, прямокутної в плані, з єдиним замкнутим об’ємом, з великою кількістю приміщень, розміщених навколо внутрішнього подвір’я.

Наступним етапом в розвитку ренесансної архітектури була творчість Леона Батіста Альберті. У спроектованому ним палаццо Руччелаї у Флоренції, 3-поверховій будівлі, Альберті вводить систему пілястр, які по поверхах розчленять стіну. Загальна ордерна система фасаду потягнула за собою переробку середньовічних архітектурних деталей.

Палаццо Ручеллаї — палац епохи Відродження у Флоренції, спроектований Леоном Альберті між 1446 та 1451 рр., зведений Бернардо Росселліно на замовлення флорентійця і мецената епохи Відродження Джованні Ручеллаї. 

  Скульптура епохи Відродження знову набуває самостійного значення. Як рівноправний компонент вона входить в архітектурні ансамблі, не підпорядковуючись архітектурі. Звільняючись від релігійно-міфічного змісту, вона звертається до життя, до людини. Розвивається жанр портрета, створюються кінні статуї. Успіхи скульптури були значнішими, ніж живопису. Цей факт пов’язаний з тією великою роллю, яку скульптура відігравала в середньовіччі.

         Справжнім реформатором скульптури став Донателло (Донато ді Ніколо ді Бетто Барді), який входить до числа основоположників ренесансного мистецтва Італії. Його ранні твори носять відбиток готичних впливів, пізніше створює гостро індивідуальні образи, підкреслює виразність навіть в неправильних рисах. Його самобутній талант проявився в скульптурах, що прикрашають церкву Ор-Сан-Мікеле у Флоренції (наприклад, статуя св. Георгія). Більш характерні та індивідуальні статуї пророків, виконані для дзвіниці Флорентійського собору.  Торжество ідеалів ренесансної скульптури знаменує перша оголена статуя в італійській пластиці Відродження – “Давид”. Ця бронзова статуя, встановлена у внутрішньому подвір’ї палаццо Медичі, розрахована на огляд з різних точок зору. Юний пастух, переможець Голіафа, представлений, як і античні герої, оголеним. Вага тіла перенесена на одну ногу, іншою торкається голови Голіафа. Тінь від капелюха падає на задумливе обличчя, посилюючи зосередженість виразу.

Можливо античний пам’ятник Марку Аврелію надихнув Донателло на створення кінної статуї кондотьєра  Гатамелати (найманий воєначальник Еразмо ді Нарні). Встановлений у Падуї. Це перший кінний пам’ятник в мистецтві Відродження, присвячений видатній особі, має зовсім інше трактування, ніж в античності. В обличчі, розумному і суворому – риси портретної схожості, вираз волі та енергії. Фігура сприймається в нерозривній єдності з повільно ступаючим конем, важкі форми якого ніби підкреслюють силу вершника.

  В творчості Донателло найяскравіше відобразились основні художні тенденції часу, а також їхні відгалуження.

        
 Живопис. Ту ж еволюцію, що й скульптура, проходить живопис Раннього Відродження. Розвиваючи кращі риси живопису Джотто, художники 15 ст. стають на шлях реалізму. Небувалого розквіту переживає монументальний фресковий живопис.

       Його реформатором, який зіграв ту ж роль, що в розвитку архітектури Брунелескі, а в скульптурі – Донателло, був флорентієць Мазаччо. Він вирішив ті проблеми живописного мистецтва, які поставив за століття до нього Джотто. Головною монументальною роботою Мазаччо стали фрески в капеллі Бранкаччі (Флоренція). Він поставив перед собою завдання зобразити на плоскій стіні об’ємну реальну людську фігуру в реально побудованому тривимірному просторі. Використовував можливості світлотіні моделюючи об’єми. Зображає реальний глибокий простір, як місце дії.

 Найзначнішою фрескою капели Бранкаччі є “Чудо зі статиром”, багатофігурна композиція, як включає різні епізоди легенди про те, як при вході до міста від Христа та його учнів вимагали мито – статир (монету); як за наказом Христа Петро піймав в озері рибу і в її пащі знайшов статир, який і віддали сторожі. В ній застосовано лінійну і повітряну перспективу. Фігури масивні, величаві, обличчя індивідуальні.

Не менш реалістичне трактування сцени “Вигнання з раю”, в ній вперше зображені оголені фігури, могутньо модельовані бічним світлом. Їхні рухи, міміка виражають сором, каяття. До цього італійський живопис не знав подібного трактування цієї теми.

 Серед видатних художників Раннього Відродження – Паоло Учелло, фра Беато Анжеліко, Доменіко Гірландайо, Сандро Ботічеллі.

         
    Боттічеллі – один з найемоційніших і найліричніших художників Відродження. Його творам властиві риси возвеличеної поетичності, витонченості, аристократичності. Його найславетніші картини – “Весна” і “Народження Венери”.

 

Весну втілює увінчана вінком молода жінка, струнка, в сукні вбраній квітами. Її обличчя з тонкими рисами  одухотворене глибокими думками; вона йде легко, розсипаючи квіти. В центрі композиції мрійливо сумна Венера, справа від неї – три грації, Меркурій, зліва Флора, яка рятується від Земфіра. Це втілення мрії поета.     

   В “Народженні Венери” Ботічеллі досягає органічного поєднання чуттєвої краси і возвеличеної одухотвореності. Сяюче золото волосся богині збагачує витончений колорит картини. Ритм композиції, чистота і ніжність холодних тонів породжують враження мінливості прекрасного ідеалу.