КОСТЮМ ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

КОСТЮМ ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ.

Питання теми:

1. Костюм епохи раннього середньовіччя (романський стиль).

1.1. Коротка характеристика епохи та романського стилю.

1.2. Загальна характеристика костюма.

1.3. Характеристика чоловічого костюма.

2. Костюм епохи пізнього середньовіччя (готичний стиль).

2.1. Загальна характеристика епохи, художнього стилю і костюма.

2.2. Характеристика чоловічого костюма.

2.3. Характеристика жіночого костюма

 

1. КОСТЮМ епохи раннього середньовіччя (романський стиль)

1.1. Коротка характеристика епохи та романського стилю.

Впродовж V ст. по західній території Римської імперії, що розпалася, розселилися різні племена варварів – германців. Держави, що виникли на руїнах Римської імперії, характеризувались новими соціально – економічними відносинами – феодальними та новою релігією - християнською. В цей період активно розвиваються нові міста, які створюються на торгівельних шляхах.

Історія культури феодального суспільства ділиться на два основних періоди:

1 – період раннього середньовіччя (IX – XII століття);

2 – період пізнього середньовіччя (XІII – XV століття).

Велику роль на життя людей починає відігравати церква. Центрами освіти та культури в епоху раннього середньовіччя були церкви та монастирі. Розвиваються нові види мистецтва такі як видавництво книжок.

В цілому мистецький стиль періоду раннього середньовіччя називається романським стилем. Романський стиль вирізнявся масивністю архітектурних споруд, серед яких найбільша увага приділялася спорудженню храмів, монастирів, замків, що розміщували на підвищених місцевостях. Основним будівельним матеріалом був камінь

Отже, романський стиль простий, суворий, не багатий своєю декоративністю, але з яскраво вираженим релігійним забарвленням. Він характерний для архітектури, для інтер’єрів, для образотворчого мистецтва, а також для костюма. Фундаментом цього стилю став замок-фортеця. Його характеризували важкі форми, товсті стіни, напівкруглі арки, невеликі вікна. Відповідно до зовнішніх форм в інтер’єрі переважали темні тони, мала кількість світла, важкі масивні меблі.

Під впливом релігії в епоху середньовіччя з’являється новий естетичний ідеал людини – аскета, що відрікся від радостей земного життя. На фресках соборів було відображено непропорційні безплотні фігури з виразом мук на лиці. Культ мадонни, богоматері визначає ідеал жінки.

Основними джерелами, що відображають зовнішній вигляд людини і його костюма в мистецтві є вітражі і скульптура середньовікових соборів, книжкова мініатюра.

1.2. Загальна характеристика костюма.

В основу формування костюма IX – XII ст. у всій Західній Європі лягла взаємодія пізнього римського костюма, костюма варварів, при значному впливі Візантійського костюма. Спільність умов життя, соціальної структури, виробництва, політичної організації зумовили спільність основних рис культури і побуту на усій території Західної Європи.

Ця спільність зумовила однаковість костюма, який складався повсюди майже в однакових умовах. Тому про костюм раннього середньовіччя в Західній Європі взагалі можна говорити, не зупиняючись на суттєвих місцевих відмінностях його в окремих країнах.

Епоха раннього середньовіччя характеризується поширенням глухого, накладного одягу, який щільно закривав усе тіло. Огортаючий одяг обмежувався плащами, накинутими на плечі.

В жіночих костюмах оголення тіла зовсім не було. Лише чоловіки з простого народу іноді ходили з оголеними ногами. Пояс, хоч і визначав талію, але не стягав її і був, в основному, або підтримкою одягу, або декоративною прикрасою.

Одяг виготовлявся з менш цупких тканин, ніж візантійський, він лягав дрібними й м’якими складками і не стирчав, не обвисав. Чоловічий короткий, до колін, одяг не сковував фігури і забезпечував досить вільні рухи.

Слід зазначити основні принципи декоративного оформлення одягу середньовіччя:

1. Обробка горловини, низу виробу, низу рукавів і лінії з’єднання пройми з рукавом вишивкою, мережкою, бейками (з дорожчої тканини);

2. Використання в одязі яскравих, контрастних кольорів;

3. Оздоблення тканини золотими і срібними “бубонцями”;

4. Підкреслення окантовкою деталей та вузлів костюма.

Матеріали для одягу. В період раннього середньовіччя найбільш поширеними матеріалами були: льон, сукно, хутро, шкіра і шовк. Верхній одяг шили переважно з шерстяних тканин, які спочатку не були високоякісними і не відзначалися тонкою обробкою.

Шовк з’явився не раніше VIII ст., протягом усього періоду був предметом розкоші, доступним лише верхівці феодального суспільства. Шовкові тканини були без узорними, одноколірними, рідше їх прикрашали прості узори у вигляді невеликих кружків, ромбів з крапками, хрестів, чотирилисників, рівномірно розташованих по полю тканини. Дуже поширеною в костюмах феодалів була каймова орнаментація візантійського типу. Переважно без узорні смуги нашивали навколо шийного вирізу одягу, на рукавах біля зап’ястя та над ліктем і навіть навколо талії (а іноді й на грудях). Мотивами орнаменту на таких смугах були нескладні геометричні узори або стилізовані, схематизовані рослинні форми. Ліпна орнаментація обмежувалася бахромою та китицями. В костюмах знаті часто зустрічається хутряне оздоблення.

1.3. Характеристика чоловічого костюма.

Естетичний ідеал – це хоробрий, мужній боєць, одягнутий в грубий одяг. Він витривалий, сильний і хоробрий, в нього вольове обличчя, широкі плечі, сильні стрункі ноги.

Основним чоловічим одягом усіх класів ранньо - феодального суспільства Західної Європи була коротка, до колін, туніка – кота з довгими, до зап’ястя, суцільно кроєними рукавами. Носили здебільшого дві туніки: нижню, та верхню. Одна від одної вони відрізнялися лише матеріалами, довжиною та декором. Народні маси змушені були носити одну коту, підтикаючи її з боків під пояс.

Характерними видами чоловічого одягу цього періоду були також нарамник та бліо . Нарамник – верхній одяг з довгого, перегнутого навпіл шматка тканини з отвором для голови. Бліо – з ХІ ст. верхній відрізний по талії одяг.

Обов’язковим елементом всіх верств населення були плащі. Основний їх тип – це хламида, тобто короткий чи довгий плащ, який носили накинутим на ліве плече й застебнутим фібулою або зав’язаним біля правого плеча, так щоб одна рука була вільною. Виняток становив звичайний короткий плащ народних мас, який одягали з капюшоном і застібали спереду .

Для середньовічного костюма була характерна символічність кольорів. До вибору кольору відносились досить серйозно. Так, білий колір вважався кольором віри, чистоти; блакитний – відображав ніжність; чорний – скорботу, вірність; костюм цілком червоного кольору носили тільки кати; одяг жовтого кольору не носили, цей колір вважався кольором зрадництва і ненависті (художники часто зображали Іуду в жовтому плащі). Костюми знаті шили з тканин яскравих кольорів: пурпурних, синіх, зелених. Для костюмів було характерним поєднання контрастних кольорів, наприклад: туніка біла, плащ пурпурний з контрастною каймою

Одягом для ніг були штани, довгі, вузькі, але не прилеглі, які складались з двох незшитих половинок.

Чоловіче взуття складалося з коротких півчобітків, які виготовляли з тканини або кольорової шкіри, без підошви. Згодом почали використовувати дерев’яну підошву. Вже в цей час з’являються м’які черевики з загостреними витягнутими носками.

Голову спочатку прикрашали лобовими пов’язками та ободами, а згодом з IX ст. почали поширюватися невеликі капелюхи. Як універсальний головний убір у народних масах часто застосовувався капюшон.

Начіпні прикраси, які носили чоловіки, обмежувалися переважно фібулами та застібками для плащів, поясними пряжками, обручами з витого дроту або намистом з ланцюжків та перснями, невеликі хрести чи ікони.

У кінці періоду серед знаті великого поширення набули рукавички, які одягали на полювання, під час військових походів.

У ранньофеодальної доби у Західній Європі почав формуватися середньовічний рицарський обладунок шкіряний або з цупкої тканини, суцільно покритої пришитими чи наклепаними залізними пластинами або кільцями. Спочатку обладунок обмежувався коротким, до стегон, панцером з короткими, вище ліктя, рукавами та короткою спідницею із шкіряних смуг. З IX ст. панцери почали подовжувати, з’явились й окремі панцерні штани. Бойовим наголів’ям спочатку був шолом з металевим каркасом, а згодом – норманський шолом

1.4. Характеристика жіночого костюма.

Естетичний ідеал – висока тендітна жінка з вузькими похилими плечима, стрункою плоскою фігурою без грудей. Краса тіла вважалась гріховною.

Одяг був площинний, без виточок, розширення за рахунок бічних зрізів. Жінки, як і чоловіки носили одночасно дві туніки: Перша – нижня довга і широка, з вузькими довгими рукавами; називалась кота або камиза. Друга більш коротка, називалось плаття – роб.

По талії плаття підперезували декоративним поясом. Спочатку роб мав короткі, до ліктів, досить широкі рукава, на зміну яким згодом, особливо вкінці періоду, прийшли дзвоникоподібні рукава, завдовжки 3/4 чи 7/8.

Як і чоловіки, жінки носили плащі. У перший період зустрічалася ще пізньоримська пала, яку драпірували й накидали на голову, як довге покривало на голову.

Найпоширенішим жіночим плащем стала напівкругла мантія, накинута на плечі й закріплена в центрі під шиєю спочатку фібулою, потім шнурком. Це перший довгий одяг знатних жінок.

З X ст. як жіночий плащ почали використовувати й пенули. У скандинавських жінок, особливо в народі, зберігалися ще “варварська” спідниця, яка підтримувалася широким поясом, та хутряна чи сукана глуха не приталена кофта.

Своє розпущене волосся жінки прикрашали пов’язками та ободами. З IX ст. в усіх верствах суспільства заміжні жінки почали носити обов’язків головний убір – хустки. Пізніше, хустка стала коротшою, щільно прикривала тільки волосся й закутували голову та шию, навколо яких була по – різному драпірована.

Поверх хусток жінки нерідко одівали пов’язки, ободи, діадеми, рідше – капелюхи, а королеви і сеньйори – корони.

Взуття жінок було таке саме, як і в чоловіків. Воно лише пізніше оздоблювалося. У представниць вищої знаті були розкішно декоративні, прикрашені перлами та коштовним камінням пояси.

Для всього жіночого одягу характерним було дедалі більше й більше звуження верхньої частини при розширенні нижньої, у зв’язку з чим він набував вигляду справжніх суцільно кроєних платтів з досить широкою, спадаючою зборками і складками спідницею.

Усе жіноче вбрання мало високий шийний виріз без декольте і комірів. Особливістю того часу було те, що мантії знаті іноді підшивали яскравою підкладкою.

Кольори в костюмі знатних дам, як і в чоловічому одязі, переважали яскраві, в костюмі бідних темні.

Костюм прикрашали фібули, пояси, на пальцях носили обручки.

Поширений головний убір жінок – хустки, з X ст. набули круглого крою діаметром 1,5 – 2,0 м, з отвором для обличчя, розташованим на відстані 40 – 45 см від нижнього краю. Плечі і голова жінки повністю закривалась хусткою. Зверху хустка закріплювалась обручем.

Заміжні жінки заплітали коси і ховали їх під головним убором. Дівчата носили довге розпущене волосся або коси.

Косметика була суворо заборонена церквою.

2. КОСТЮМ Епохи пізнього середньовіччя

(готичний стиль)

2.1. Загальна характеристика епохи, художнього стилю і костюма.

Період з XII ст. по XV ст. для більшості країн Західної Європи це час найбільшого розвитку феодального способу виробництва.

Серед найважливіших факторів, що впливали на розвиток культури епохи пізнього середньовіччя можна назвати наступні:

1. Для цього періоду характерним є будівництво і розвиток міст.

2. Розвиток ремесел та торгівлі.

Серед ремесел одним із найважливіших для подальшого розвитку костюма можна назвати ремесло ткацьке та ремесло зброярів, які виготовляли лицарські обладунки.

3. У містах з’явився новий соціальний прошарок феодального суспільства – бюргерство.

4. Зростає розкіш у побуті панівного класу феодалів.

5. Зростає соціальна розбіжність в костюмі різних суспільних верств населення.

Вже з кінця XII ст. і особливо у XIII ст. феодальна знать вдавалась до прикрашення костюма знаками свого “благородного” походження, запозиченими з родових гербів.

6. Обов’язково необхідно відмітити роль середньовічних хрестових походів у розвитку культури та костюма.

7. На формування костюма великий вплив мав готичний стиль, який виник у спочатку в архітектурі та інтер’єрі середньовічних містах ХІІ ст., а потім і в костюмі та став панівним стилем ХІІІ-ХV ст.

Риси готичної архітектури мали відбиток і в костюмі, в його конфігурації, силуеті та в окремих деталях. Силует костюма вертикально витягнутий, одяг, як правило, прилеглих форм, як чоловічий так і жіночий. Виразними стали подовжена талія та вузькі, обтягнуті стегна.

Протягом усього розглянутого періоду – близько 400 років західноєвропейський костюм пережив три основних етапи.

1. Перший етапі – з ХІІ ст. до середини ХІV ст. – переважав довгий чоловічий і жіночий одяг. Облягаючи фігуру вузький одяг зустрічався рідко, і готичні стилістичні риси в костюмі не були виразними.

2. Другий етап – з половини ХІV ст. до першої чверті XV ст. Готичний стиль наклав свій відбиток на загальний силует костюма і на окремі його деталі. Етап позначений появою короткого чоловічого одягу та тенденцією до максимального звуження одягу обох статей; одяг відтоді виявляє форми тіла людини.

3. Третій етап, що почався приблизно з другої чверті XV ст. являв собою кульмінацію основних тенденцій середньовічного костюма, який формувався протягом попередніх етапів. Готика дістала найповніше вираження в так званому “лицарсько-придворному” етапі розвитку. Костюм цього етапу породив ряд нових, своєрідних, часто екстравагантних форм і мав різко виражений вузько класовий характер. Широко використовується оздоблення одягу хутром. Особливо по низу, по горловині, по рукавах.

Слід сказати, що цей період характерний суттєвими новинами в крої одягу, завдячуючи яким, 13 ст. називають віком революції в крої одягу. Слід відмітити ці революційні зміни:

1. Поява в 12 ст. одягу з відрізним ліфом, тобто відрізного по талії одягу.

Це забезпечило максимальне прилягання одягу, дозволило уникнути заломів та поперечних складок, котрі виникали від шнурування суцільно кроєного плаття. Завдяки успіхам зброярів, які навчились виготовляти лицарські лати складної форми, кравці за подібною методикою стали розкроювати тканину і утримувати форми одягу, що максимально повторювали форму тіла людини. Монолітну кольчугу зброярі розділили на окремі частини – лати, з’єднавши їх шарнірами, крючками, пряжками на ділянках руху. Таким чином, шляхом практики було знайдено форми плоских деталей, відповідно об’єму окремих частин фігури: спинки, переду, рукавів.

2. Революційною є поява нового виду рукава – вшивного, який вперше з’явився в 13 ст.

Звуження одягу привело до появи вшивного рукава. Спочатку рукава пришивались тимчасово, на кожний день, а увечері відрізались, тому, що одяг був дуже вузький і зняти його було неможливо, пізніше рукав прив’язувався шнурками, а потім, коли в 14 ст. з’явилась застібка, рукава стали пришивати.

3. Революційним також можна вважати те, що завдяки хрестовим походам в 14 ст. в Європу проникають нові типи одягу, а саме розстібний одяг із застібкою спереду на ґудзики, а також тюрбан як головний убір. Отже, вперше в історії костюма розстібний тип одягу набував великого поширення.

4. Ще одним досягненням, що відповідало вимогам створення прилеглого одягу було винайдення виточок, які вперше стали застосували в кінці 14 ст. в жіночому платті.

5. В 14 ст. вперше застосували також підбивку одягу ватою чи клоччям для надання більш тугого облягання по фігурі.

6. Нарешті останні надбання епохи – винайдення коміра в 14 ст., як в чоловічому, так і в жіночому одязі.

2.2. Характеристика чоловічого костюма.

Естетичний ідеал не грубий, одягнутий в військовий одяг чоловік, а ніжний молодий чоловік в одязі, який гарно облягав і підкреслював плечовий пояс, а ноги були щільно обтягнуті штанами.

Нижнім одягом була камиза, схожа на сучасну чоловічу сорочку, довжиною до колін з довгими рукавами. Поверх камизи протягом ХІІІ та половини ХІV ст. одягалась туніка-кота, довжиною до середини гомілки. Народні коти були короткими. Довгий суцільно кроєний рукав коти поступово замінився вшивним, ще вужчим, особливо в низу.

З другої половини ХІV ст. туніка-кота вийшла з ужитку, особливо в костюмі знаті і з’явився новий, уже розстібний, короткий одяг, що одягався під верхній одяг. Це вузька коротка куртка-пурпуан, довжиною до стегон, з вузькими вшивними рукавами. В народному костюмі пурпуан служив верхнім одягом.

Пурпуан спочатку одягали для того, щоб підв’язувати панчохи – дуже вузькі, що туго, наскільки дозволяв матеріал, облягали ноги, вони майже протягом усього періоду являли собою не з’єднані між собою панчохи, натягуванні зі ступні аж до самого верху спини.

Крім пурпуана входять в моду два види курток бліо та котарді.

Бліо – це куртка з вузьким ліфом, перший вид відрізного по лінії талії одягу, із шнурівкою на спині або по бокам, з пишними полами у вигляді спідниці яка не зшивалась по бічним швам.

Котарді – це коротка вузька куртка прилеглого силуету, довжиною до середини стегон. Спереду була застібка на ряд ґудзиків. Котарді повністю відкривало ноги завдяки чому змінювався зовнішній вид чоловіка, порівняно з попереднім періодом. Рукава вшивні різної форми, або вузькими зверху та широкими знизу, оздоблені внизу зубцями. Зверху котарді носили декоративний пояс.

Верхнім одягом типу плаща був характерний для усіх верств населення нарамник. Нарамник являв собою довгий суцільний шматок тканини, перегнутий у плечах, який одягався через отвір для голови. По бокам він не зшивався. Довжина та ширина нарамника були не однаковими, що створювало багато різноманітних його форм. Нарамник використовували також лицарі, які одягали його поверх лицарських лат.

Коли нарамники почали зшивати з боків під рукавами, з’явився новий, також дуже поширений вид верхнього одягу ХІІІ-ХІV ст. – сюрко з відкритими проймами та широкою плечовою частиною.

В ХІІІ ст. в костюмах знаті, зокрема в лицарських обладунках, поширилося оздоблення одягу гербовими знаками, що зображували хрести, квіти, тварин, фантастичні істоти та інші геральдичні фігури. Поступово, ці геральдичні знаки стали звичайними декоративними мотивами, які використовували для орнаментальних узорів поряд з геометричними й рослинними.

Основним чоловічим взуттям ХІІ-ХV ст. залишалися черевики - м'які, низькі або високі без підборів. З ХІV ст. все частіше почали зустрічатися пів чоботи до литок, особливо в народному костюмі, а в ХV ст. – новий тип взуття – поколінні, а іноді й вище колін, шкіряні чоботи.

В цей період модними були пулени – взуття з загостреними носками, які інколи мали довжину до 50 см. Цим феодали підкреслювали свою соціальну нерівність з простим народом та зневагу до фізичної праці .

Обов’язковим елементом чоловічого костюма були чоловічі убори. Найтиповіший із них капюшон – універсальний головний убір, поширений серед усіх верств феодального суспільства.

З ХІV ст. носять шаперон – головний убір у вигляді тюрбана. В моді також фетрові капелюхи конічної форми з великими і малими крисами.

Доповнення до костюма. Починаючи з другої половини ХІV ст. неодмінною приналежністю чоловічого цивільного костюма знаті був кинджал. Його підвішували до пояса з правого боку або спереду. Серед простого народу носили ніж.

Прикраси. Носили персні, брошки, пряжки, а також пояси, які відігравали переважно декоративну роль. Прикрасою костюма були тканини з набивним або тканим рисунком, вишитим золотою або срібною ниткою. Тканина прикрашалась орнаментом рослинного характеру: троянди, тюльпани, гвоздики, плоди граната. Найбільш поширеною була троянда – символ кохання.

2.3. Характеристика жіночого костюма.

В жіночому костюмі відбуваються ті ж зміни, як і в чоловічому. В ранній період жінки носили одночасно дві туніки: нижню, довгу та широку, з довгим вузькими рукавами та верхню, більше коротку, з короткими широкими рукавами. Кольорові смуги, вишивка, розміщувались по краю горловини, низу виробу та низу рукавів.

В Х-ХІІ ст. починається створення одягу прилеглих форм. В прагненні підкреслити фігуру в костюмі з’являється вузький короткий жилет, котрий підтримував груди та відігравав велику декоративну роль: його обробляють по краям вишивкою. Пояс, прикрашений металевими пластинками, розміщували на стегнах, кінці його звисали спереду до низу.

Жіноча кота цього періоду представляла собою накладний одяг з трьома швами, прилегла в плечах, грудях та талії, з бічними клинами, розширеними від стегон. Широке поширення в котах отримують бічні шнурівки зі стрічками.

Верхнім жіночим одягом слугував довгий плащ в вигляді мантії, при зборений спереду стрічкою, прикрашеною пряжками. В якості підкладки плаща слугувала як зазвичай тканина контрастного кольору (наприклад, червоний плащ на зеленій підкладці) або хутро (горностай, бобер). Напівкругла форма плаща створювала глибокі рівні низпадаючі до низу фалди.

Покривала, поширені в одязі ранніх століть як і головні убори , зникають. Жінки почали носити довге волосся, або косу, перемотані парчевими стрічками, обручі, вінки з пов’язкою під підборіддям.

Взуття по формі і матеріалу нагадувало чоловіче.

В період пізнього середньовіччя надавалась перевага подовженим пропорціям, легкі, витонченні лінії готичної архітектури, без сумніву мало вплив на форми костюма пізнього середньовіччя.

Два силуети, на основі яких вирішувався чоловічий костюм, характеризували і жіночий одяг. Та якщо прилеглий силует в чоловічому одязі підкреслював ширину пліч та грудей, сильні ноги, то в жіночому навпаки, похилі вузькі плечі, хрупкість, вроду молодої дівчини. Від талії до низу силует розширювався, довжина та ширина нижньої частини одягу значно збільшувались за рахунок спідниці кльош.

В цей період в одязі знаті збільшується кількість одягу, що одягається водночас : сорочка, кота, сюрко, плащ. Жіноче сюрко на початку періоду (ХІІІ ст.) вирішувалось в прямому широкому силуеті, мало великі овальні вирізи пройм. В противагу сюрко кота була вузькою, прилеглою по лініям грудей та талії силуету, з довгим вузьким рукавом. Положення талії в коті різко знижене, груди затягнуті полотняним корсетом.

В ХV ст. пропорції жіночого прилеглого костюма змінюються. Лінія талії в сюрко переноситься під груди. Спідниця ззаду подовжується за рахунок шлейфа, який досягає кількох метрів довжини. Спереду сюрко вкорочений. Це дозволяє побачити прикрашений низ коти та відтворює своєрідну поставу фігури – живіт вперед, що свідчило про уявлення про жіночу красу

Декольте з гострими кутами обробляють коміром шалеподібної форми, дуже розширений до пліч. Цей виріз дуже часто прикривають вставкою з прозорої тканини з вишивкою. Широкий пояс густо оздоблений золотими та срібними пластинками.

Як в чоловічому так і в жіночому готичному костюмі притаманна навмисно витягнута форма постави, в лініях відображається загальна стильова особливість «готичної кривої», фігура приймає S-подібний силует. Протилежне співвідношення короткого вузького ліфу та довгої широкої спідниці, те ж ми бачимо в фас, досягає в профіль та з спини ще більшої виразності завдяки довгому шлейфу.

Костюм доповнював конусоподібний головний убір з вуаллю - енен, висота якого досягала 70 см.

В період готики зачіски в жіночому костюмі відступали на другий план, так як головний акцент був на головному уборі.

Основними прикрасами костюма, окрім розміщених безпосередньо на одязі, були пояси, ланцюжки, оздоби. пряжки, дзвіночки.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Опишіть особливості костюма раннього (романського) Середньовіччя (IX – XII ст.).

2. Назвіть основні матеріали, кольори та види оздоблення костюма епохи раннього середньовіччя.

3. Опишіть особливості костюма епохи пізнього (готичного) Середньовіччя (XІІІ – XV ст.).

4. Опишіть чоловічий одяг епохи готичного Середньовіччя: одяг, взуття, зачіски, прикраси.

5. Опишіть жіночий костюм епохи готичного Середньовіччя.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Опишіть особливості костюма раннього (романського) Середньовіччя (IX – XII ст.).

2. Назвіть основні матеріали, кольори та види оздоблення костюма епохи раннього середньовіччя.

3. Опишіть особливості костюма епохи пізнього (готичного) Середньовіччя (XІІІ – XV ст.).

4. Опишіть чоловічий одяг епохи готичного Середньовіччя: одяг, взуття, зачіски, прикраси.

5. Опишіть жіночий костюм епохи готичного Середньовіччя.