Мистецтво етрусків

 

Мистецтво етрусків

1.  Загальна характеристика цивілізації. Періодизація мистецтва.

2. Архітектура етрусків.

3.  Монументальний живопис етрусків.

4. Скульптура етрусків.

Етруски - стародавні європейські племена, які жили в I тисячолітті до нашої ери на території Апеннінського півострова. Вони стали творцями цивілізації, на основі якої виникла римська державність і культура.
Культура  етрусків свідчить про високий розвиток і  чудову художню обдарованість цього народу. У стародавньому етруську мистецтві спостерігається Малоазійський і грецький вплив, хоча в цілому воно індивідуальне і самобутнє.

Етруски - загадковий народ, який створив свою цивілізацію близько 8 ст. до н.е. на території нинішньої Італії на північний захід від Рима (нині Тоскана, Італія).   

Їх культура зробила свій вплив спочатку на Давню Грецію, а потім на Стародавній Рим. Етрурія являла собою союз дванадцяти міст-держав. Етруські міста були розвиненими торговими і релігійними центрами. Етруські майстри виплавляли мідь і залізо, а землероби обробляли злаки, льон і виноград. В історичних джерелах етрусків часто  називали пеласгами. Ще Геродот (5 ст. до н.е.) вказував, що етруски прибули до Італії з Малої Азії, з Лідії. Сьогодні, існують три основні гіпотези походження етрусків - малоазійська, північна (прийшли, переваливши через Альпи) і аборигенна (тобто, що етруски - це місцевий італійський етнос). Мова етрусків дотепер не розшифрована, пам’ятники їхньої писемності й літератури втрачені (збереглися лише невеликі фрагменти написів, в основному на надгробках). Етруски славилися як митецькі інженери й будівельники міст. Саме в них римляни запозичили вміння осушувати й зрошувати ґрунт, зводити дороги, мости й величні, перекриті склепіннями будівлі, а також тоги, гладіаторські ігри й мистецтво гадання по блискотінню блискавок, польотам птахів, печінки жертовних тварин і т.д. Для етруського мистецтва характерна надзвичайна реалістичність. Реалізм видно в усьому: в зображеннях на стінах гробниць знатних етрусків, в кераміці, карбуванні, тощо. Етруські художники прагнули з найбільшою вірогідністю передати найбільш істотні, значущі риси зображуваного. 

Архітектура етрусків. Вітрувій, знаменитий римський теоретик архітектури, що жив у 1 ст. до н.е., вказує на велику позитивну роль етруського зодчества в розвитку римської архітектури. Правильне планування міст з орієнтацією вулиць по сторонах світу було введене в Етрурії раніше, ніж в Греції, - в 6 ст. до н.е. Але пам'ятники етруської архітектури дійшли до нашого часу в дуже незначній кількості. Багато з них загинули в період запеклих воєн, і особливо в період союзницької війни в 1 в. до н.е., коли етруські міста були зрівняні з землею. Проте залишки міських стін і фортечні ворота з арками в Перуджі, бруковані дороги в Перуджі, Ф'єзоле, Палестрині, мости, канали і водопровід поблизу Мардаботто, так само як і інші інженерні споруди, свідчать про високий рівень етруської будівельної техніки. 

Про архітектуру храмів можна судити тільки за залишками фундаментів, виявлених в Сеньї, в Орв'єто. Етруський храм будувався  на високому п'єдесталі (подіумі); на відміну від грецького периптера, що сприймався однаково гармонійно з усіх боків, етруський храм будувався за принципом фронтальній композиції: одна з вузьких сторін будинку була головним фасадом і прикрашалася глибоким портиком. З інших сторін храм замикався глухою стіною. Внутрішнє приміщення - целла - зазвичай поділялося на три частини (які присвячувались трьом найголовнішим етруським божествам). Надзвичайно типові для етруського храму багатство скульптурного і живописного оздоблення, а також яскрава поліхромія. Композиційні принципи етруського храму знайшли згодом свій розвиток в архітектурі римських храмів. 

       Архітектура етруських житлових будинків з'ясована ще недостатньо. На відміну від вільного розташування приміщень у грецькому житловому будинку тут потрібно відзначити строго симетричне в плані розташування приміщень, ніби нанизаних на одну вісь. Подібна осьова композиція знайде найширше застосування в римських житлових будинках. Центр міського будинку становив атріум (внутрішній закритий дворик). Навколо нього строго симетрично розташовувалися інші приміщення: праворуч і ліворуч - приміщення для чоловіків і для рабів і іноді для домашньої худоби, в глибині, далеко від входу, розміщувалися кімнати господині, її дочок і служниць. 

      З архітектурних споруд Етрурії найкраще збереглися гробниці. Деякі з них, на півночі Етрурії, являють собою тумулус - кургани з розташованими під насипним пагорбом похоронними камерами і дромосом, складеними з кам'яних блоків. Внутрішнє оформлення похоронної камери часто було відтворенням архітектури жител. 

  Монументальний живопис. Від 6 - початку 5 ст. до н.е. дійшло кілька десятків розмальованих склепів - в Корнето, Кьюзі, Черветрі, Вульчі, Орв’єто і ін. Зазвичай дві стіни відповідно до форми перекриття були вище інших, закінчуючись виступами у формі усіченого поля фронтону. Розташування живопису підкреслювало архітектуру склепу. На гладкий, щільний вапняк фарби наносилися безпосередньо; грубозерниста або пориста поверхня покривалася шаром штукатурки, яка служила ґрунтом. Фарби вживалися мінеральні; розписи виконувалися в техніці фрески, тобто по сирому ґрунті, лише іноді для виділення окремих місць фрески фарба наносилася вже на сухий ґрунт. 

Живопис на стіні розташовувалася поясами. Вгорі стін містилися декоративні фігури, головним чином звірів, зображувалися часто в геральдичних позах (наприклад, в гробниці «Леопардів»); 

середній, широкий пояс займали головні зображення, над ним, а іноді і під ним проходив вузький фриз з фігурами. Цоколь позначався поруч поздовжніх різнокольорових смуг. Мальовнича декорація гробниць певною мірою пов'язана з писаними грецькими вазами . Сюжети розписів порівняно нечисленні і часто повторюються. Зазвичай це сцени, де померлий зображений учасником веселого, багатолюдного бенкету, супроводжуваного танцями юнаків та дівчат. 

Зображення ці насичені безліччю характерних рис як в позах, жестах, міміці людських фігур, так і в ретельно переданих костюмах, візерункових тканинах, подушках, начиння і меблів. 

Скульптура. Важливе місце в етруську мистецтві займала скульптура, розквіт якої відноситься до 6 ст. до н.е. Скульптура Етрурії не тільки служила для декорації будинків, але мала і самостійне значення. Важливе місце в етруській скульптурі належить портретам. Зародження етруського портрета іде далеко вглиб віків і пов'язане з похоронним культом. На кришці похоронної урни зазвичай містилося портретне зображення померлого.  Характерним видом етруської скульптури є монументальні теракотові саркофаги з фігурами померлих. 

Саркофаг з Черветрі 6 ст. до н.е. являє собою ложе (довжиною 1,73 м) на фігурних ніжках, на якому лежить подружжя. Композиція відрізняється урочистою монументальністю, фігурам в цілому властива велика образна і пластична виразність; це ж можна сказати і про незграбних в ритміці рухах рук. В обличчях, незважаючи на збереження архаїчної схеми (косий розріз очей, умовна посмішка), відчувається  індивідуалізація. 

         У 6 ст. до н.е. обробка бронзи в Етрурії досягла досконалості: вживалося лиття, подальше карбування, гравіювання, виконувалися статуї великих розмірів. Одним з таких творів 6 ст. до н.е. є знаменита статуя Капітолійської вовчиці. 

Вовчиця зображена годує Ромула і Рема (фігури їх втрачені; існуючі нині виконані в 16 ст.). У цій скульптурі глядача вражає не тільки спостережливість у відтворенні натури (з великою точністю передані постановка фігури - напружено витягнута вперед морда, вишкірена паща, ребра що проступають крізь шкіру), 

а й уміння художника посилити всі ці деталі і об'єднати їх в єдине ціле - образ хижого звіра. Недарма статуя Капітолійської вовчиці в наступні епохи сприймалася як яскравий символ суворого і жорстокого Риму.  

Аполлон Вейський — теракотова етруська 
статуя Аполлона з давнього міста Вейї, 
 550-520 рр. до н. е., скульптор Вулка

Період 5 - 4 ст. до н.е. в Етрурії був часом економічного застою. Мистецтво цього періоду також переживало застій - воно ніби зупинився на ступені архаїки. Але саме в цей час народи Італії - етруски, самніти, римляни, оски і інші - приходять в  тісну взаємодію з греками, в першу чергу з тими, які населяли Велику Грецію.  

Новий підйом етруське мистецтво переживає в 3 - 2 ст. до н.е., проте під впливом грецького етруське мистецтво в цей період втрачає значною мірою своєрідність. Твори етруської живопису 3 - 2 ст. примикають до елліністичних зразків. У скульптурі образи нерідко отримують особливо загострену експресію. До кінця епохи еллінізму, коли самостійності Етрурії було покладено край, етруське мистецтво слід вже розглядати разом з римським мистецтвом.

Химера з Ареццо. Бронзова статуя 5 ст. до н. е