Українська скульптура класицизму і романтизму

Українська скульптура класицизму і романтизму

У мистецтві класицизму важливу роль відігравала                                 монументальна скульптура.

     Скульптура Галичини – показовий приклад тривалої боротьби старих         форм з новими. Нова культура Просвітництва, поширюючись майже в усій Європі, відображалась у різних галузях духовної діяльності,     певною мірою зачепила Польщу. В другій половині 18 ст. частина Польщі – Галичина, під назвою королівство Галіції та Лодомерії, увійшла до складу Австрії.

     Класицизм у Відні не набув повного розквіту, і скульптура мала казений відбиток, виконуючи роль декоративного придатку до архітектури. Таким новий стиль увійшов у львівське середовище і не став "великим стилем". Нова адміністрація, офіційно заохочуючи зміни художнього стилю, не сприяла піднесенню в скульптурних рельєфах високих патріотичних ідей чи героїчного тлумачення образів у композиціях на античні теми.

     У Львові на Площі Ринок 1793 року з'явилися чотири статуї. Вони зображували давньогрецьких та римських богів і героїв: Нептуна, Амфітриту, Артеміду, Адоніса, котрі втілювали античний ідеал вільної та прегарної людської особистості.

Спокійна велич цих скульптурних зображень контрастувала з бурхливими подіями епохи, а ще виразніше – з довкіллям. Автор скульптур – Гартман Вітвер. Нептун зображений як Юпітер, з тризубом у руці, неначе зі списом. Амфітрита, дружина Нептуна, також зображена на хвилях, поруч з дельфіном. Це перші у Львові майже оголені статуї. Також представлена Діана (Артеміда), богиня плодючості та покровителька вагітних, опікунка життя на землі; вона зображена стрункою, з луком у супроводі собак. Нарешті, - Адоніс поруч з диким вепром. Всі чотири статуї майже триметрової висоти, висічені надзвичайно майстерно з каменю-пісковика. У них ще відчутні зв'язки з бароковим мистецтвом, насамперед у трактуванні оголеного тіла та декоративному укладі драперій.

     У цих міфічних образах зашифровувались важливі історичні події та програма влади. Нептун втілював історичний факт – появу трактату про розподіл Польщі (він був підписаний у день Нептуна). Діана була також покровителькою союзу латинян з кількома іншими народами, тобто була немов захисницею багатонаціональної держави, якою була Австрія того часу. Амфітрита, ймовірно, імпонувала тим, що була дружиною Нептуна й уособлювала стійкість подружжя. Адоніс – символізував вічність життя, гармонійного поєднання життя та смерті у природі. Цей гарний юнак втілював своїм образом гармонію в природі та суспільстві, що ідеально розкривало намагання нової влади донести ідеал австрійської монархії на приєднаних землях.

     З класицизмом вернулася до Львова мода прикрашати фасади будинків рельєфами й увінчання аттиків круглою скульптурою. Тематика рельєфів міфологічна. Працювало кілька скульпторів – брати Вітвери, брати Шімзери, Антон та Йоган. Пізніше цю групу доповнив Поль Евтель.

     У пластичному характері рельєфів простежувалося дві концепції передачі об"ємної форми: горельєфна та барельєфна. Передусім домінувало оголене людське тіло, модельоване анатомічно бездоганно.

     Друга велика тема львівських скульпторів – створення надмогильних пам’ятників, що поширилась на межі 18-19 ст. в Європі. Тип класичного надгробка, що залишався популярним до кінця 18 ст. і впродовж першої половини 19 ст., імпонуючи стильовою цілісністю, художньою виразністю та відповідним драматичним змістом, був започаткованим у Львові Г.Вітвером та А.Шимзером.

     Шедевр Гартмана Вівера – меморіальний пам’ятник К.Яблоновської (1806) у кафедральному костелі. Пам’ятник складений з пристінної стелли, що слугує постаментом для урни, покритої спадистою драперією, та двох постатей плакальниць, які визначають скорботний тонус цілості. Обидві постаті горельєфні: одна сидить біля підніжжя стели, інша стоїть на підвищенні, спираючись однією рукою на щит, друга рука підпирає голову. В постатях досягнуто високого рівня майстерності, про що засвідчують вираз облич, деталі зачісок, віртуозні бганки, філігранні завершення рук і ніг. При цьому деталізована постать щільно поставлена на рівному тлі чорного граніту, чітко виражаючи засади класицизму. Такий рівень майстерності у тогочасному Львові не був перевершений.

     За тими ж нормативами розвивалася пластика у східній частині України. Тут дотримувалися традицій барокового іконостасного різьблення, властивих народним майстрам. Вони виготовляли об'ємні постаті святих, паркові скульптури. У кожному місті і містечку був свій прославлений майстер. Народні майстри працювали в різних матеріалах, найчастіше використовували дерево. Винятковим зразком такого мистецтва є скульптурна композиція "Самсон, що роздирає пащу лева", яка встановлена в Києві на Контрактовій площі (бл. 1809).

     Найвидатнішим представником високого класицизму в скульптурі був виходець з України Іван Мартос (1754-1835). Десятилітнім хлопчиком Іван був зарахований до Петербурзької академії мистецтв. Після її закінчення 1773 р. продовжив навчання у Римі як стипендіат (до 1779).

     За виняткову професійну майстерність, розуміння чеканної ясності пластичної форми, захоплення античним мистецтвом сучасники називали Мар отоса "Фідієм дев'ятнадцятого століття". Низка створених ним пам’ятників призначалася для українських міст.

     У 1797-1805 рр. в Успенському соборі Києво-Печерської лаври встановлений надмогильник генерал-фельдмаршалові П.Румянцеву-Задунайському. Над цим пам’ятником він працював спільно з Тома де Томоном. Пам’ятник мав вигляд двоколонного доричного ордера портика, завершеного фронтоном. де на стелі між колонами розміщався великий медальйон з портретом Румянцева. Полководець, що зображений античним воїном, увінчаний лаврами. Ще скромнішої, але виразнішої форми – церковний надгробок останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського, встановлений у Батурині. (1803-1805), - профільний портрет в овалі на квадратній тумбі, на якій стоїть урна з покривалом.

     У монументальних статуях і рельєфах, що прикрашають архітектуру, скульптор особливого значення надавав проблемі синтезу. По-справжньому великим його творінням стала колосальних розмірів скульптурна група на геометрично чіткому гранітному п'єдесталі – пам’ятник Мініну і Пожарському (Красна площа, Москва).

     До вищих досягнень синтезу належить пам’ятник Дюку Ришельє в Одесі. Пам’ятник чудово поєднаний з розташованими півколом на площі архітектурними спорудами, знаменитими одеськими сходами та Приморським бульваром.

Постать в античному одязі, гіматій вільно спадає з лівого плеча до ніг, надаючи їй історичної винятковості, величавої простоти і шляхетної стриманості. Особливо природний жест правої руки, що вказує на розташований внизу порт. Постать стоїть на прямокутному гранітному п’єдесталі, що гуртується на ступінчастому цоколі. П’єдестал з трьох боків оздоблений бронзовими алегоричними барельєфами, що зображують землеробство, торгівлю і правосуддя – різнобічні напрями суспільної діяльності градоначальника Ришельє. Однак уже в цьому пам’ятникові Мартос, зображаючи герцога у вигляді римського сенатора, довів своє захоплення античністю й ідеалізацію образу до повного протиріччя з реальністю, хоча і досягнув вищого стильового виразу. І.Мартос через античну традицію прагнув розкрити сутність корисних діянь людини, в цьому випадку – градоначальника Ришельє, проте його образ залишився історично віддаленим від сучасності та відстороненим своєю абсолютною класичною зразковістю.

     До монументів-пам'ятників належить створений до 100-ліття Полтавської битви монумент Слави у вигляді колони тосканського ордеру, з розвинутим п’єдесталом і увінчаної бронзовим орлом. (1805-1811). Розробкою монумента займався Тома де Томон, який вирішив п’єдестал і оточення у вигляді уступчастої фортеці.

П’єдестал прикрасили бронзові рельєфи  військових доблестей (скульптор Ф.Щедрін).Колону увінчав позолочений бронзовий орел з розпростертими крилами, лавровим вінком у дзьобі та пазурах – перунами (стрілами) війни. П’єдестал-фортеця збагачений 18 жерлами гармат – трофеями війни, взятими з Полтавської битви. Пам’ятник вирішений у популярному для класицизму звертанні до емблем і образів стародавнього імператорського Риму.