МИСТЕЦТВО ФРАНЦІЇ 18 СТОЛІТТЯ
Мистецтво 18 ст. пройшло
два етапи. Перший характеризувався видозміною пізніх форм бароко в декоративний
стиль рококо. Другий пов’язаний з розвитком просвітницького класицизму, який
отримав нові риси.
У 18 ст. Франція на довгі
десятиліття перетворюється на центр художнього життя Західної Європи, на
законодавця всіх художніх нововведень. Вона стає на чолі всього духовного життя
Європи. Відходили в минуле релігійний живопис і канони придворного мистецтва,
провідними ставали світські реалістичні і “галантні” жанри. Художники 18 ст.
звернулися до інтимних сфер людського життя і почуттів.
В першій половині 18 ст. провідним напрямком у Франції
стало рококо.
Рококо – стильовий напрямок першої пол. 18 ст.,
назва походить від фр. слова, що означає “візерунок з камінців і мушель”. Для
рококо характерний відхід від протиріч життя у світ фантазії, міфологічних
сюжетів, казкових образів. Характерні світлі тони, відмова від суворої
тектоніки і прямих ліній, форми дрібні, ажурні. Все побудоване на асиметрії,
яка створює враження неспокою – грайливе, насмішкувате почуття. Але за всім
театральним, безтурботним в мистецтві цього напряму приховано немало складного.
В ньому вперше проявився стійкий інтерес до зображення тонких інтимних
переживань.
Архітектура. Зі згасанням “великого віку”, монументальний архітектурний стиль другої половини 17
ст. змінюється новим художнім напрямом – барвисто-святковим, вишуканим рококо.
Архітектура втрачала тенденцію до грандіозних ансамблів, але тяжіння до розкоші
набуло інших форм. На зміну замку 17 ст. прийшов
міський будинок, отель – невеликий особняк, який оточений зеленню. В
особняках вже не було характерної для класицизму єдності вирішення зовнішнього
об’єму і внутрішнього простору. Якщо у фасаді отеля збереглися суворість і
представницькість, то пропорції ставали легкими, а внутрішнє планування
змінювалось. Невеликі за розмірами затишні кімнати, призначені для
повсякденного життя, і зали відокремлювались, їх робили різними за формою.
Інтер’єр рококо вражає нестримною розкішшю, ювелірною тонкістю обробки.
Улюблена овальна форма залів своїми криволінійними обрисами знищує конкретну
визначеність стіни, а система декорацій позбавляє матеріальності. Всі переходи
і грані закруглюються. Світлий камінь приглушених тонів, ніжно-рожеві, блакитні
і білі шпалери, витончені різьблені панелі посилюють враження легкості і
життєрадісності. Приклад таких особняків – Отель Субіз – архітектор
Жермен Боффран.
 |
| Отель Субіз
В середині 1750-х стиль рококо почали критикувати за манірність,
чуттєвість і ускладненість композиції. Вплив раціоналістичних просвітницьких
ідей найшвидше проявився в архітектурі. Увагу архітекторів приваблювали
строгість і спокій, головним чином ордерної давньогрецької архітектури. Модним
стає класицизм. Класичні традиції використовував у своїй творчості архітектор
Ж.А. Габріель. Він спроектував палац Малий Тріанон у Версалі.
Найзначніше творіння Габріеля – площа Людовіка ХV в Парижі (тепер площа Згоди).
|
 |
| Ж.А. Габріель Малий Тріанон |
Живопис. В тому ж напрямі, що й
архітектура, еволюціонував і французький живопис: традиція парадного, суто академічного, стилю
поступово втрачала значення. З кінця 17 ст. поширився суто декоративний
живопис, виник інтерес до колориту, в ньому помітний вплив венеціанців,
Рубенса, голландських майстрів. Живопис рококо, тісно пов’язаний з інтер’єром
отеля, отримав розвиток в декоративних і станкових формах. В розписах плафонів,
стін, в гобеленах переважали пейзажі, міфологічні і сучасні галантні теми, що
зображали інтимний побут аристократії, пасторальний жанр (пастушачі сцени),
ідеалізований портрет. Образ людини втрачає самостійне значення. Фігура
перетворювалась в деталь орнаментального оздоблення інтер’єру. Художникам
рококо були властиві тонка культура кольору, вміння будувати композицію
цільними декоративними плямами.
Одночасно з розвитком
живопису рококо посилювалась роль реалістичного напряму, досягли розквіту
портрет, натюрморт, побутовий жанр, пейзаж.
Провісником рококо в мистецтві і явищем глибоким, яке не вкладається в
рамки жодного стилю, був Антуан Ватто
(1648-1721) – творець галантного жанру, інтимного живопису настрою. Його
творчість розквітла в роки перелому, на роздоріжжі французького мистецтва 18
ст. Мистецтво Ватто, тонкого спостерігача життя, часто приймало романтичне
забарвлення. Разом з тим в ньому звучали то скептичні, іронічні, то
песимістичні інтонації. В картинах і чисельних малюнках проходить широке коло
характерних типів, спостережень життя. Це мандрівне населення Франції, босі
селяни, ремісники , подорожуючі музиканти, солдати, актори і як контраст до них
– світські дами та кавалери. Він в будь-якому з мотивів знаходив неповторну
чарівність. Він відкрив красу ефемерності, стверджував поетичну цінність
неповторного, миті.
Антуан Ватто прожив 37 років, походив з провінції. Навчався у
провінційних художників-декораторів, які писали афіші для пересувних театрів. У
18-ти річному віці потрапляє до Парижу, де починає формуватись його стиль. В
1704 р. вступає в Академію мистецтв, звідки виходить як художник-баталіст.
Проявляється своєрідно: малює не пік бою, а відпочинок війська. Цим
започатковує “галантні святкування”. Ранні твори – “Бівуак”, “Савояр”.
 |
| А.Ватто "Бівуак"
Творча зрілість - 1710-1717 рр. К.Жилло, його вчитель, породив в ньому
інтерес до театру, театральних тем, розвиваючи їх співставленням характерів і
почуттів. Він зображав паради і виходи акторів до публіки: “Актори
італійської комедії”, “Кохання на італійській сцені” та ін. Але
головна тема Ватто – це, так звані, галантні свята – аристократи в парку, які
танцюють, розважаються; живопис, в якому ніби немає дії, сюжету – сцени
безтурботного життя передані з витонченою грацією. Все це побачено ніби збоку
тонким, дещо іронічним спостерігачем: “Капризуля”, “Свято кохання”.
Колорит Ватто побудований на нюансах сірих, коричневих, блідо-бузкових (завжди
змішаних) тонів. Як в кольорі дані всі відтінки тонів, так в зображенні дані
найтонші відтінки любовного почуття. Одна з найбільших картин – “Відплиття
на острів Кіферу”. Кавалери і дами вирушають на острів кохання. Але все це
не любов, а гра в любов, театр. Театральність характерна для всього мистетцва18
ст. і для Ватто особливо. Неодноразово писав він акторів – “Жиль”.
Пейзаж у Ватто також вигаданий, театральний. До кращих творів належить вивіска
антикварної крамниці – “Крамниця Жерсена”. В ній автор хотів сказати,
яка коротка слава, влада, життя, а вічне тільки мистецтво.
А.Ватто "Жиль"
А.Ватто "Капризуля"
А.Ватто "Товариство в парку"
А.Ватто "Відплиття на острів Кіферу"
А.Ватто "Крамниця Жерсена"
Справжнім представником французького рококо став Франсуа Буше. “Перший художник короля” умів все робити сам: панно,
картини, картони, декорації, ілюстрації, ескізи костюмів. Станкові картини –
галантні свята, пастушачі ідилії, міфологічні, релігійні теми, пейзаж – “Тріумф
Венери” або “Туалет Венери”, “Купання Діани”, “Венера з
Амуром”.
|
Ф.Буше "Купання Діани"
Мистецтво Ватто і Буше продовжив блискучий майстер, художник рідкісного
таланту і фантазії – Жан Оноре Фрагонар. Головними перевагами його
живопису були світло і повітря. Важко сказати в яких жанрах не працював
художник. Це і галантні свята, побутові картинки, ідилічні сімейні сцени,
натюрморти. “Щасливі можливості гойдалки”, “Поцілунок крадькома”
демонструють реалістичну майстерність Фрагонара.
Ж.О.Фрагонар "Поцілунок крадькома"
З 40-х років 18 ст. у Франції почалася епоха Просвітництва, визначені
етичні та естетичні принципи якого спрямували мистецтво в нове русло. В цьому
руслі розвивалась творчість Жана-Батіста
Сімеона Шардена (1699-1779). Це великий реаліст, не отримав академічної
освіти. Робота з натури була основою його творчості. Він знаходив поезію в
дрібницях домашнього побуту. В “низьких”, з точки зору Академії, мистецьких
жанрах Шарден досяг досконалості. Центральна тема Шардена – натюрморт, це в
нього світ домашніх, обжитих людиною речей, які стали частиною сфери почуттів і
думок. В ранніх натюрмортах захоплюється декоративними ефектами – “Скат”.
В пору зрілості досяг класичної ясності композиції, скупо відбирав предмети,
прагнув в кожному виявити суттєве – структурну форму, матеріальну
характерність: “Натюрморт з зайцем”. На його полотнах з’явились кошики,
глеки, пляшки, овочі, фрукти, бита звірина. Найчастіше його композиції
розгорнуті по горизонталі, невимушено вільні, але в них відчувається внутрішня
закономірність, побудованість. Маси і кольорові плани врівноважені: “Атрибути
мистецтва”, “Мідний бак” – культ домашнього вогнища. Часто Шарден не
змішуючи фарби на палітрі, накладав їх окремими мазками на полотно. Він
враховував їхній вплив один на одного при розгляді з деякої відстані.
Шарден "Скат"
1740-ві – період розквіту жанрового живопису Шардена. Відтворив устрій
життя третього стану. В затишних інтер’єрах він зображає скромних матерів, які
сповнені турботами по господарству, доглядом за дітьми; дітей зосереджено
тихих. Тут панують здорові моральні засади: “Картковий будиночок”, “Молитва
перед обідом”, “Прачка” – поетична краса повсякденності.
1770-ті звернувся до
портрету. Заклав основу нового його розуміння. Його приваблювали “люди серця”,
він розкривав інтимний світ людини, створив тип представника третього стану: “Автопортрет
з зеленим козирком” – це шедевр пастельної техніки, в якій Шарден працював
в кінці життя.
Шарден "Автопортрет з зеленим козирком"
Новий розквіт класицистичного живопису припадає на другу половину 18 –
першу чверть 19 ст. і стосується в першу чергу творчості Жака Луї Давида (1748-1825). Класицизм цього часу носив назву
революційного або просвітницького. Антична ідея про те, що людина – результат
суспільного виховання і необхідним чином освічена, вона взмозі створити і
підтримувати правильний громадянський порядок, актуальна для філософії середини
18 ст. Доктрина просвітницького класицизму, з одного боку, була заснована на
правилах і „священних” традиціях минулого, але, з іншого боку, епоха
Просвітництва бажала бачити, в обраних для картин сюжетах, прямі аналогії
сучасним ідеям. Жак Луї Давид щасливо поєднав у своїй творчості обидві сторони
просвітницького класицизму.
В 1784 р. Давид написав „Клятву
Гораціїв”, відобразивши в сюжеті античної історії події свого часу. В
картині ефектно передана рішучість братів Гораціїв йти в бій за свою
батьківщину – в єдиному пориві вони всі троє виступили вперед, викинувши руки в
римському військовому привітанні на зустріч батькові, що протягує їм зброю. Монументальність
сцени, що концентрує увагу на громадянському самозреченні батька та синів,
підкреслює, що самопожертвування є найдосконаліше в природі людини. Драма
особистого і суспільного повинна вирішуватись на користь останнього.
 |
| "Клятва Гораціїв"
Полотно „Смерть Марата” було засноване на реальних подіях.
Протягом всіх
революційних років Давид пише портрети сучасників, звернувшись до жанру, що був
надзвичайно значний для Просвітництва.
Майстра цікавить психологічний стан моделі, її
соціальне положення. Давид був придворним живописцем Наполеона Бонапарта. Він
створив такі картини, як „Коронування імператора Наполеона І та імператриці
Жозефіни”, „Присяга армії Наполеону після роздачі Орлів на Марсовому полі у
грудні 1804 р.”, портрети імператора.
|
 |
| "Смерть Марата"
Скульптура з початку 18 ст. розвивалась в залежності від
принципів убранства рококо, втрачала монументальність. Пластичне начало поступилося
місцем живописному. Моделювання – м’яке, використовують всі можливості передачі
найтонших переходів світлотіні. З середини 18 ст. відбувся поворот до реалізму,
який супроводжувався пошуками героїчних образів, зверненням до античності.
Жан-Антуан Гудон (1741-1828) – творець французького громадського
портрету. Багатогранність характеристик, психологізм, сувора правда і віра в
людину відзначають створені ним скульптурні портрети видатних людей свого часу.
Герої Гудона дійові, цілеспрямовані, живуть напруженим життям. Похмурим, з
гарячковим поглядом постає Руссо; ніби прислуховується, готовий вступити в
розмову Дідро; Мірабо з гордовитим поглядом.
Шедевр Гудона – мармурова
статуя 84-річного Вольтера. Пірамідальна побудова композиції надає їй
монументальної врівноваженості. Здалеку Вольтер здається заглибленим в роздуми.
В рисах обличчя - сліди втоми. При наближенні до нього образ різко змінюється.
Вольтер повний напруженої експресії. За складками одягу, в нервових руках,
відчувається поривчастий рух. Обличчя повне внутрішнього вогню, осяяне
іронічною посмішкою. Вражає сила гострого погляду. Образ Вольтера, гіганта
людської думки, виростає до узагальнення епохи. В цілому статуя перетворюється
в гімн людському інтелекту, проголошує перемогу безсмертного духу над слабким
тілом.
Відео:
Художній фільм "Таємниця Антуана Ватто"
"Необыкновенная судьба. Жана Антуан Ватто. Пятое измерение"https://www.youtube.com/watch?v=CpXg8dYVPKM |
Коментарі
Дописати коментар