МИСТЕЦТВО ФЛАНДРІЇ 17 століття

МИСТЕЦТВО ФЛАНДРІЇ 17 століття

Поділ Нідерландів на Фландрію і Голландію був зумовлений розвитком Нідерландської буржуазної революції. Дворянство і католицьке духовенство Фландрії зрадило революцію, злякане розмахом народного руху, і пішло на компроміс з іспанськими Габсбургами, закріпивши їхній (Габсбургів) протекторат над південними провінціями.

         В 17 ст. прогресивні суспільні тенденції у Фландрії втілились головним чином в галузі мистецтва, не входячи у відкрите протистояння з пануючим ладом і пануючою ідеологією.

         17 ст. було часом створення національної художньої школи живопису Фландрії. Як і в Італії панівним напрямком було бароко. Але фламандське бароко суттєво відрізняється від італійського. Барокові форми наповнені почуттям бурхливого життя і яскравого багатства світу, відчуттям стихійності могутньої людини і родючої природи.

         Особливості художньої культури Фландрії – жадоба пізнання світу, народність, життєрадісність, урочиста святковість – з найбільшою повнотою виразились в живописі. Фламандські живописці відобразили в своїх полотнах опоетизовану красу природи і образ сильної людини, переповненої здоров’ям, невичерпною енергією.

         Завдання прикрашення родових замків, палаців аристократії і багатого міського патриціату, а також католицьких храмів сприяло поширенню в живописі декоративізму, що базується на колористичних ефектах.

         Період розквіту національної культури і мистецтва Фландрії охоплює першу половину 17 ст. Духовна енергія народу, яка пробудилась в ході революції, створила ґрунт для підйому творчих сил, що зумовило бурхливий розквіт фламандської культури і мистецтва.

Живопис. На початку 17 ст. у фламандському мистецтві були вже подолані середньовічні релігійні форми і жанри. Поширювались світські сюжети і жанри: історичний, алегоричний, міфологічний, портретний, побутовий, пейзаж, натюрморт. Слідом за маньєризмом з Італії проникли академізм Болонської школи і караваджизм. На основі схрещення реалістичної традиції старого нідерландського живопису і караваджизму розвивався реалістичний напрям, досяг розквіту монументальний стиль бароко.

Пітер Пауль Рубенс  Автопортрет

         Найбільшим художнім центром Фландрії з другої половини 16 ст. став Антверпен.

         На чолі фламандської школи живопису, одним з найбільших майстрів пензля минулого був Пітер Пауль Рубенс (1577-1640). В його творчості яскраво виражені і реалізм, і національний своєрідний варіант стилю бароко. 

Всебічно обдарований, блискуче освічений, Рубенс рано виступив як художник величезного творчого розмаху, щирих поривів, сміливих дерзань, бурхливого темпераменту. Він творець величезних барочних патетичних композицій, які відображають то апофеоз героя, то переповнені трагізмом. Сила пластичної уяви, динамічність форм і ритмів, торжество декоративного начала складають основу його творчості.

         Народився в Німеччині, куди емігрували батьки. Освіту отримав в латинській школі Антверпена, живопису навчався у романіста Отто Ван Веєнуса і Ван Ноорта. Поїздка в Італію, де він вивчав творчість Мікеланджело, Леонардо, Тиціана, Веронезе, Караваджо, а також пам’ятники античності, сприяли швидкому творчому зростанню.

         Після повернення в 1608 р. в Антверпен Рубенс став придворним художником іспанської намісниці Нідерландів. Його слава швидко росла. Численні замовлення спонукали Рубенса організувати живописну майстерню, в ній працювали кращі художники країни. Своїми графічними роботами Рубенс формував національну школу граверів.

Пітер Пауль Рубенс "Воздвиження хреста"

          Ранні (антверпенський період) твори Рубенса (до 1611-1613) зберігають відбиток впливу венеціанців і Караваджо. В цей же період проявилось властиве йому почуття динаміки, мінливості життя. Він писав величезні полотна, яких не знали нідерландці 16 ст. Особливу увагу приділяв створенню вівтарних композицій для католицьких храмів. В них перед глядачами розігрувались сцени страждань і мученицької смерті: “Воздвиження хреста” – в цій композиції піднятий на висоту хрест з могутньою фігурою освітленого вузьким променем світла Христа, панує над групою скорботних близьких і катів, а також богохульних вояків. Прекрасною є голова Христа, натхненного і страждаючого, мужнього і сповненого спокою духу. Цей твір показує, як переосмислював фламандський живописець досвід італійців.

 У Караваджо Рубенс перейняв потужну світлотінь і пластичну переконаність форм. Разом з тим фігури Рубенса сповнені  патетики, охоплені стрімким напруженим рухом, які були чужими мистецтву Караваджо. Рубенс охоплює ціле в його різноманітній єдності. Кожна індивідуальність розкриває характер у взаємодії з іншими персонажами. Руйнуються принципи класичної композиції мистецтва Відродження з типовою для неї замкнутістю та ізольованістю сцени, що зображується. Простір картини вирішується як частина оточуючого світу. Герої античних міфів, християнських легенд, сучасні йому історичні діячі і люди з народу живуть в його полотнах невтомним життям; сприймаються як частина могутньої первозданної природи.

         Рубенс був великим майстром картин на міфологічні і алегоричні теми. Традиційні образи народної фантазії давали йому привід для зображення героїчних почуттів і подвигів. Подібно до античних майстрів, Рубенс бачив в людині досконале творіння природи. Звідси особливий інтерес художника до зображення живого людського тіла. Він цінував в ньому не ідеальну красу, а повнокровну з надлишком життєвих сил.

Пітер Пауль Рубенс "Полювання на гіпопотама"

         Рубенс часто звертався до тем боротьби людини з природою, до сцен полювання: “Полювання на кабана”, “Полювання на левів”.

         Живописне обдарування Рубенса досягло розквіту в 1620-ті. Колір став основним виразником емоцій, організуючим началом композицій. Художник перейшов до багатошарового живопису по білому і червоному ґрунті. Блакитні, жовті, рожеві, червоні тони дані у співвідношенні один з одним в тонких і багатих відтінках; вони підпорядковуються основному сріблясто - перламутровому або теплому оливковому тону. Створюється враження мінливості предмета, оточеного вібруючою повітряно-світловою сферою. Ці особливості променистої палітри Рубенса характеризують картину “Персей і Андромеда” (1620-1621). До цього періоду відноситься створення двадцяти великих композицій на тему “Життя Марії Медичі”, в 1620-х роках багато працював як портретист. Він продовжив гуманістичну традицію портрета Високого Відродження, але виявив більш безпосереднє, особисте ставлення до людей, значно більше розкривав чуттєву повноту життя і привабливість моделі: “Портрет камеристки інфанти Ізабелли”.

"Портрет камеристки інфанти Ізабелли"

         

З 1630-х почався пізній період художньої діяльності Рубенса. Більшу частину життя проводив в заміському замку. Писав картини невеликого формату, які носили відбиток його власних переживань. Його сприйняття світу стало глибшим і спокійнішим. Композиції набули стриманого і врівноваженого характеру. Художник зосередив увагу на їхній живописній досконалості, колорит втратив багатоколірність, став узагальненим. Рубенс звернувся до зображення народного життя, писав пейзажі, портрети своїх близьких, дружину, дітей, себе в їх оточенні: “Портрет Єлени Фоурмен з дітьми”, “Шубка”.

"Портрет Елени Фоурмен з дітьми"

"Шубка" ("Портрет Елени Фоурмен у хутрі")

         Особливе значення творчість Рубенса мала для формування фламандського живопису і передусім Ван Дейка.

         Антоніс Ван Дейк (1599-1641) зберіг прихильність до реалізму. В кращих творах – портретах людей різних станів, соціального рівня, різних за душевним та інтелектуальним складом – він вірно знайшов індивідуальність і проник у внутрішню духовну сутність людини. Навчався у Рубенса. Ранні композиції Ван Дейка на релігійно-міфологічні теми виконані під впливом Рубенса. Від нього успадкував велику живописну майстерність, уміння відтворювати форми натури з типовим для фламандців відчуттям конкретності і достовірності. Надалі його композиції ставали більш експресивними, форми витончені. В портретному живописі створив тип блискучого аристократичного портрету, образ витонченої, інтелектуальної благородної людини. Герої Ван Дейка – люди з тонкими рисами обличчя, з нальотом меланхолії, а часом і прихованого суму, мрійливості. Це не лицарі, а кавалери, придворні світські люди або люди витонченого інтелекту, привабливі духовним аристократизмом.

Антоніс ван Дейк "Автопортрет"

Антоніс ван Дейк "Сімейний портрет"

         Ван Дейк розпочав діяльність з сурових портретів фламандських бюргерів, знаті, їхніх сімейств: “Сімейний портрет”. Пізніше працював в Генуї (1621-1627), став модним портретистом аристократії, творцем офіційного парадного портрета. З’явились складні композиції. Знайомство з живописом венеціанців внесло в його палітру насиченість, багатство відтінків, стриману гармонійність: “Чоловічий портрет”, портрет Марії Луїзи де Тассіс, портрет Гвідо Бонтівольо. Останні десять років життя провів в Англії. Писав портрети королівського сімейства, придворних: парадний портрет Карла І, портрет Томаса Чалонера. Розроблені Ван Дейком типи аристократичного і інтелектуального портрета справили вплив на подальший розвиток англійського і європейського портретного живопису.

Антоніс ван Дейк
"Парадний портрет Карла І"

Антоніс ван Дейк "Портрет Т. Чалонера"

         Якоб Йорданс (1593-1678) – створив галерею характерних народних типів. Часто черпав сюжети своїх картин в прислів’ях, байках; разом з тим відчувається вплив Караваджо: “Сатир в гостях у селянина”. Своєрідність творчості Йорданса проявилась у великих жанрових крупнофігурних композиціях. Найбільш характерна “Свято бобового короля”.

Якоб Йорданс "Сатир в гостях у селянина"

В 17 ст. натюрморт утвердився як самостійний жанр. В ньому відобразився інтерес до реального світу, який зародився ще в нідерландському “живописі речей” поч. 15 ст. Фламандські “крамнички живності” вражають життєрадісністю і святковою декоративністю. Полотна великі за розміром, яскраві за колоритом, служили прикрасою стін просторих палаців фламандської знаті, прославляючи красу земного буття, багатства сільського життя, плоди землі, моря, річок.

         Великим майстром монументального декоративного натюрморту з дарів природи і “мисливських сцен” був Франс Снайдерс (1579-1657). Його натюрморти – це казково-щедре багатство різноманітної живності. Соковиті плоди, овочі, бита птиця, олені, кабани, морські і річкові риби нагромаджені на великих дубових столах комор і крамниць (“Натюрморт з лебедем”), заповнюють весь живописний простір – предмети затуляють один одного, звисають зі столів і падають на підлогу. Яскраві контрастні фарби, різноманітні фактури виділяють їх на нейтральному фоні, виявляючи їхні декоративні якості. Перебільшені в масштабах предмети здаються наділеними незвичайною життєвою силою, неспокійні лінії, які їх окреслюють, породжують динамічний бурхливий ритм. Але рівновага кольорових мас, чіткі горизонталі столів і лавок організують композиції, створюють враження цілісності, монументальності. 

До середини 17 ст. Південні Нідерланди перетворились на пішака на шаховій дошці європейської політики. Пізніше країна стала провінцією Австрійської імперії і полем битви у конфліктах між своїми сильнішими сусідами. І саме тому, такими дивовижними видаються нам кілька десятиліть розквіту фламандського мистецтва – період короткий, але такий яскравий.