Слобожанщина. Традиційний народний костюм.

         До історичної області, що має назву Слобожанщина, повністю чи частково належать території Харківської, Сумської, Луганської, Донецької областей, а також Білгородської, Воронезької, Курської.

    Ці землі були заселені вільними козаками, яки отримували слободи. Історики стверджують, що вони були відносно заможними, тож тканину часто не ткали, а купували готову, фабричну. Однак натільні сорочки лишалися домотканими. Саме тому вважається, що на Слобожанщині традиція вишивки не така потужна, як у інших етнічних регіонах. Однак виокремилися свої традиції оздоблення одягу.

        Жіночий одяг, в першу чергу, складався з додільної сорочки або сорочки «з підтичкою» (що складалася з двох частин), які шилися на Слобожанщини з добре вибіленого конопляного полотна. Іноді шили з льону доморобного або, пізніше, фабричного виробництва, з трьох пілок-полотнищ, що обумовлювалося шириною ткацького станку –  близько 50 см. Крій сорочок варіювався – вони могли бути «на кокетці» або кроїлися «вперекидку».  Рукави зустрічалися і суцільнокроєні, і з уставкою. Вишивкою прикрашалися рукави й поділ сорочки, інколи горловина. Вишивалися сорочки нитками з шовку, льону, конопель, фарбованих натуральними різнокольоровими барвниками. Найбільш розповсюдженими кольорами були червоний, синій, коричневий відтінки. Також слобожанки вельми полюбляли вишивати білими нитками, майстерно комбінуючи різні взори й техніки вишивки – лиштву, мережку, набирування, вирізування, виколювання тощо. Рукави сорочок зазвичай призбирувалися в «пухлики». Дуже часто на подолах та рукавах сорочок слобожанок можна було зустріти так званий «черв’ячок» –  фрагмент вишивки, що дійсно формою нагадував черв’яка, слугував додатковою прикрасою й міг доповнюватися яскравим вишитим фрагментом.

Взори і техніки вишивки на сорочках спочатку були дуже складними, але, з приходом у 19 столітті так званої брокарівської вишивки хрестиком у червоно-чорних (або червоно-синіх) кольорах, вишивка стала більш спрощеною, що компенсувалося майстерністю комбінування декоративних елементів.

На території Слобожанщини, як і на більшій частині України, орнаменти на сорочках були геометричними, рослинними або змішаними.

Поверх сорочки жінка вдягала вовняну різнокольорову гарусну плахту або дергу (відріз тканини темних відтінків), що обгорталася навколо стану і не закривала сорочку спереду. Носилася вона, як правило, разом із запаскою або фартухом, що часто шилися з купованих матеріалів. Плахти вже у другій половині 19 століття поступово замінилися на спідниці з фабричних тканин.

Також цікавою й обов’язковою деталлю жіночого костюму був тканий (рідше плетений) пояс або крайка, з вовняних, гарусових ниток. Також на поясі носили «кармани» –  маленькі торбинки, в яких зберігали дрібні предмети.

Слобожанки поверх сорочки носили жилетки – керсетки, що одразу впадали в око завдяки декоративним елементам у вигляді застібок – «зубців». Вони оздоблювалися плисовим кантом, машинною різнокольоровою вишивкою, тасьмою-в’юнком і ґудзиками. Позаду виробу тканина призбирувалася у «вуса»-фалди, їх кількість могла варіюватися – чим більша кількість вусів була, тим привабливішим виходив силует тогочасної модниці.

У якості верхнього одягу носили також свитки з сукна або інших цупких тканин зазвичай темних кольорів, але були й світлі, що здебільшого вдягалися на свята.

Костюм жінки змінювався протягом всього життя –  дівчата на виданні й молодиці носили більш яскравий, різнобарвний одяг, а от жінки старшого віку вибирали спокійніші відтінки. Те ж саме стосувалося й різноманітних прикрас – намист з коралів та скла, майстерно виготовлених ювелірами дукачів, хрестів, сережок, перснів.

Дівчата до заміжжя носили стрічки у волоссі й вінки з живих та штучних квітів поверх них. Заміжні жінки ховали волосся під шапочку-очіпок, намітки й хустки.

Чоловічий одяг складався із сорочки, штанів, поясу, свити.

Про нього відомостей менше, тому що він більше зношувався і його зразків лишилося дуже мало навіть у музеях.

Чоловічі сорочки шилися з тих самих матеріалів, що й жіночі, вишивки було менше, а яскравою домінантою в ній була вишита горловина й рукави на манжетах. Поділ сорочки не вишивався й заправлявся в полотняні або з фабричної матерії штани, що збиралися на очкур. Чоловіки обов’язково мали підпоясуватися, ткані або плетені пояси були широкими, різнокольоровими, але й дуже часто однотонними, за них могли затикатися всілякі необхідні речі. Також різні дрібнички могли носити «в пазусі».

Верхнім чоловічим одягом виступала суконна свита або чумарка (чунарка) з вусами.

Популярними головними уборами були брилі з соломи влітку й смушеві шапки взимку.

З прикрас чоловіки носили тільки натільні хрестики.

Взуття як чоловіче, так і жіноче було представлене чоботами, черевиками, постолами, але загалом, дуже часто ходили босоніж.

Про дитячий одяг мало що відомо, його перешивали, здебільшого, з батьківських зношених речей, і він дублював дорослий одяг по мірі зростання дитини.

За матеріалами https://www.cultura.kh.ua/uk/news/7165-traditsijnij-slobozhanskij-kostjum