МИСТЕЦТВО ВИСОКОГО ВІДРОДЖЕННЯ

 

МИСТЕЦТВО ВИСОКОГО ВІДРОДЖЕННЯ

Мистецтво Високого Відродження охоплює кінець 15 і перші три десятиліття 16 ст. Це “золотий вік” італійського мистецтва, тоді були створені шедеври титанів Відродження. В центрі їхнього мистецтва – образ ідеальної, прекрасної людини, досконалої фізично і духовно, яка сповнена життям, з величезною силою самоутвердження. Найважливішими вогнищами нового мистецтва, поряд з Флоренцією, стали Рим і Венеція.

 Архітектура. 

Центром культури стає Рим – резиденція пап. В Римі проводяться величезні будівельні роботи. При папському дворі працювали найвідоміші архітектори того часу: Браманте, Рафаель, Мікеланджело, Антоніо Сангалло та інші.

В архітектурі цього часу риси і тенденції Відродження набувають закінчених форм. Створюються найдосконаліші центричні композиції. Остаточно формується тип міського палаццо, яке в цей час набуває риси будівлі не тільки приватної, а й громадської, і стає прототипом багатьох наступних громадських будівель. Долається притаманний ранньому Відродженню контраст між архітектурною характеристикою зовнішнього вигляду палаццо і його внутрішнього двору. На основі більш систематичного і археологічно точнішого вивчення античних пам’яток ордерні композиції набувають більшої суворості; разом з іонічним і коринфським ордерами широкого застосування набувають простіші і монументальніші ордери – римсько-доричний і тосканський, а тонко розроблена аркада на колонах поступається монументальній ордерній аркаді. В цілому композиції високого Відродження набувають більшої значущості, суворості і монументальності. 

Донато д’Анджело Браманте (1444-1514) – засновник високого Відродження в архітектурі. Розпочинав свою творчу діяльність Браманте в Мілані, де й зведені його перші споруди: церква Санта Марія прессо Сан Сатіро (поч. у 1479), церква Санта Марія делле Граціє (1492-1497). У 1499 р. Браманте був запрошений з Мілану до Риму. Тут він спочатку працював над зведенням палаццо Канчелерія, а саме над оформленням його внутрішнього двору.

 Його програмним твором стала будівля Темп'єтто (невеличкого храму), спорудженого в Римі в 1502 р. В цьому храмі вирішена проблема центричної купольної будівлі – цей образ в епоху Відродження виражав ідею ренесансної особистості, яка знаходиться в гармонії з оточуючим світом. Це кругла купольна споруда. Три широкі сходинки служать основою храму. Оточений колонадою римсько-дорійського ордеру, Темп'єтто справляє враження монументальної і величної будівлі.

Темп'єтто, храм-ротонда у дворику монастиря Сан П'єтро ін Монторіо, Рим

        

 Ставши головним архітектором папи Юлія ІІ, Браманте проводить величезні роботи з

реконструкції Ватикана. З 1506 р. почалися роботи над комплексом Бельведер. 

Проект передбачав поєднання Ватикану з Бельведером

– невеликим палацом, розміщеним на пагорбі на відстані 300 м від Ватикану.

Був задуманий грандіозний комплекс парадних будівель і розміщених на різних

рівнях дворів, підпорядкованих єдиній осі. Кульмінацією споруди був фасад з

великою нішою, зведений Браманте перед Бельведером за зразком давньоримських віл, і напівкругла арена в глибині. 

Головне творіння Браманте – проект собору св. Петра в Римі. І хоча закладений за цим проектом собор був перебудований іншими будівничими, його ідеї поширились в спорудах багатьох італійських архітекторів. 

В плані собор, запроектований Браманте, представляв собою квадрат з

накладеним на нього грецьким рівностороннім хрестом. В центрі мав бути величезний купол, такого ж діаметру, що й купол Пантеону. Всі інші об’єми (пів-

куполи, кутові башти-кампаніли і т.д.) групувалися навколо центрального куполу, підкреслюючи його основну композиційну роль. Проект Браманте був одним з найвищих досягнень архітектури Відродження і кульмінацією розвитку типу центральнокупольного храму. Проте будівництво нового собору на місці ранньохристиянської базиліки виявилося дуже складним. Технічно будівництво

було важким через величезні розміри будівлі. На момент смерті Браманте у

1514 р. була зведена тільки нижня частина стін і підкупольних пілонів.

Браманте, проект собору Св. Петра, 1-й варіант споруди.

         Серед кращих архітекторів того часу можна назвати Антоніо да Сангало та Андреа Палладіо.

     

             Справжнім основоположником стилю Високого Відродження був Леонардо да Вінчі (1452-1519), геній, чия творчість знаменувала грандіозний якісний поступ в мистецтві. Значення його творчості, всебічної діяльності, наукової і художньої, стало зрозумілим тоді, коли були досліджені розрізнені рукописи Леонардо. В його замітках і малюнках – геніальні передбачення в різних галузях науки і техніки.

         Мистецтво для Леонардо було засобом пізнання світу. Він втілював новий тип художника – вченого, мислителя, який вражає багатогранністю таланту.

         Леонардо народився в містечку Анкіано недалеко від міста Вінчі. Він був позашлюбним сином нотаріуса і простої селянки. Навчався у Флоренції, в майстерні скульптора і живописця Андреа Веррокіо. Одна з ранніх робіт Леонардо – фігура ангела в картині Вероккіо “Хрещення” – виділяється серед застиглих персонажів тонкою одухотвореністю і свідчить про зрілість її творця.

Андреа Вероккіо "Хрещення"

         Художня спадщина Леонардо кількісно невелика. Висловлювалась думка, що його захоплення природничими науками та інженерною справою перешкодили плідній праці в мистецтві. Але анонімний біограф, його сучасник, вказує на те, що Леонардо “мав чудові задуми, але не створив багато речей у фарбах, тому що ніколи не був задоволений собою”.

          До числа ранніх творів відноситься “Мадонна з квіткою”.

"Мадонна  Бенуа"

         В 1480 р. Леонардо вже мав власну майстерню і отримував замовлення. Недописаними залишились велика вівтарна композиція “Поклоніння волхвів” та “Святий Ієронім”.

         Не маючи належної оцінки свого таланту при дворі Лоренцо Медичі з його культом вишуканості, Леонардо вступив на службу до міланського герцога Лодовіко Моро. Міланський період творчості (1482-1499) виявився найпліднішим. Свою діяльність він почав з виконання кінної статуї Франческо Сфорца, батька Л. Моро (не збереглася). Живописні твори – “Мадонна в скелях” і “Тайна вечеря”.

                                            Ескіз  пам"ятника Франческо Сфорца

                                                      "Мадонна в гроті"

Фреска "Тайна вечеря"(для трапезної монастиря Санта-Марія делле Грацие в Мілані)

         До Леонардо обриси предметів в картині набували вирішального значення. В ній панувала лінія. Леонардо перший покінчив з владою лінії. І назвав цей переворот в живописі “зниканням обрисів”. Він писав, що світло і тіні не повинні різко розмежовуватись, тому що їхні межі в більшості випадків нечіткі. “ Димчаста світлотінь” Леонардо, його знамените “сфумато” – це ніжне напівсвітло з м’якою гамою тонів молочно-сріблястих, голубуватих, іноді з зеленими переливами, в яких лінія сама стає ніби повітряною.

         “Мадонна в гроті” – це сукупність чотирьох фігур, обриси яких чудесно пом’якшені світлотінню, утворюють струнку піраміду, що плавно і м’яко, в повній свободі виростає перед нами.

         “Тайна вечеря” – величне творіння Леонардо і однин з найвизначніших творів живопису всіх часів – дійшла до нас у напівзруйнованому вигляді. Цю композицію він писав на стіні трапезної монастиря Санта Марія деле Грациє. Прагнучи найбільшої кольорової виразності, він провів невдалі експерименти над фарбами і ґрунтом, що й викликало швидке руйнування. А потім справу завершили грубі реставрації і солдати Бонапарта. Відступивши від традиційного трактування теми, Леонардо дає їй новаторське рішення, що глибоко розкриває людські почуття і переживання.

         Після взяття Мілану французькими військами Леонардо покинув місто. Почались роки блукань. На замовлення Флорентійської республіки він виконав картон для фрески “Битва біля Анг'ярі”.

      До цього ж часу відноситься створення портрету Мони Лізи (“Джоконда”), який став однією з найзнаменитіших картин світу. Він працював над ним 4 роки. Сам Леонардо так писав про нього: “Мені вдалося створити картину дійсно божественну”. Композиція проста і ясна; завершена і гармонійна. Контури не зникли, але чудесно пом’якшені півтінню. Велична фігура панує над напівфантастичним пейзажем. Руки – п’єдестал для образу. Все живе, трепетне, а на обличчі ледь помітна посмішка. Погляд безпристрасний, ніби вивчаючий. Ця жінка ніби знає, пам’ятає або передбачає щось нам ще недоступне. Вона не здається нам ні красивою, ні люблячою, ні милосердною. Але поглянувши на неї, ми потрапляємо під її владу, здається це ніби чорна печера, в якій закладена велика притягальна сила.

        

       Останні роки на батьківщині – це постійні переїзди між Флоренцією, Римом, Міланом. Потерпаючи від невлаштованості, самотності, відчуття невизначеності, він виїжджає до Франції на запрошення Франциска І, де й живе до кінця своїх днів.

Рафаель Санті "Автопортрет"

          Ідеї монументального мистецтва Відродження, в яких злилися традиції античності і дух християнства, знайшли найяскравіше вираження в творчості Рафаеля Санті (1483-1520). Молодший сучасник Леонардо, що прожив коротке, надзвичайно насичене життя, Рафаель синтезував досягнення попередників і створив свій ідеал прекрасної, гармонійно розвинутої людини в оточенні величавої архітектури або пейзажу. Його вважають художником, котрий найбільш повно пов’язав античні традиції з західноєвропейським мистецтвом нової пори.

        Народився в Урбіно, в сім’ї скромного живописця, який був його першим вчителем. Пізніше навчався у Тімотео делла Віті та Перуджино.

     Ніжний ліризм і тонка одухотвореність відзначають одну з ранніх робіт – “Мадонну Конестабіле”.

Рафаель Санті "Мадонна Конестабіле" 1502-04

         З приїздом до Флоренції у 1504 р. Рафаель легко вбирає найважливіші завоювання художників флорентійської школи. Змістом його мистецтва залишається лірична тема світлої материнської любові. “Мадонна в зелені”, “Мадонна зі щигликом”, “Прекрасна садівниця” Природність рухів, м’яка пластика форм, плавність ліній, краса ідеального типу Мадонни, ясність і чистота пейзажних фонів сприяють виявленню возвеличеної поетичності цих композицій.

Рафаель Санті "Прекрасна садівниця"

         В 1508 р. Рафаель був запрошений працювати в Римі. При дворі папи Юлія ІІ він отримує замовлення на розписи парадних кімнат Ватиканського палацу (1509-1517). Обдарування Рафаеля проявилося у всьому блиску під час розпису Станци делла Сеньятура. Тут розміщені композиції “Афінська школа”, “Диспут”, “Парнас”, “Мудрість, поміркованість, сила”. Вони символізують: філософію, богослів’я, поезію та юриспруденцію. В розписах об’єднані образи християнської релігії і язичницької міфології (ідея примирення християнської релігії з античної культурою, перемога світського над церковним).

"Афінська школа"

"Парнас"

         Серед інших фресок вирізняються “Вигнання Іліодора”, “Меса в Больсені”.

         Працює і в жанрі портрета: портрети папи Юлія ІІ, Лева Х та інші.

         В цей же період створив найвеличніше своє творіння “Сикстинську мадонну”.

"Сикстинська Мадонна"

             Рафаель помер у віці 37 років. Залишив незакінченими розписи вілли Фарнезіні, Ватіканські лоджії і ряд інших робіт, які закінчили учні.

Портрет Мікеланджело роботи Якопіно дель Конте

                Видатний художник Відродження Мікеланджело в своїй творчій універсальності був рішуче несхожим на Леонардо. В живописі, як і в скульптурі, єдиною темою його творів була людська фігура та її пластична виразність. Він відкидав портрет та пейзаж. Вся безмежна різноманітність дійсності, все багатство почуттів і думок виражалося для нього в людській фігурі, і тільки в ній. Але ця однобічність в творчості Мікеланджело була воістину геніальною. Світ Мікеланджело – це світ величних титанів, які утверджують своїм буттям безмежні можливості творчих дерзань людини, героїчний пафос її боротьби і трагічну бездну її страждань.

             Народився у 1475 році, у 1488 році пішов в учні до флорентійського живописця Доменіко Гірландайо. Пробувши в його майстерні всього один рік, Мікеланджело не перейняв від Гірландайо майже нічого, крім звичайних професійних навичок та знань. Два наступних роки під керівництвом скульптора Бертольдо, учня Донателло, дали йому набагато більше. Але фактично Мікеланджело був геніальним самоуком, виховувався на великих традиціях мистецтва Джотто і Мазаччо. Його світогляд визначився впливом гуртка гуманістів при дворі Лоренцо Медичі та знайомством з творами поетів і філософів, серед яких перше місце займав Данте.

            Свої перші твори – невеликі рельєфи “Мадонна біля сходів” і “Битва кентаврів” – Мікеланджело створив до 17 років. В цей період він гаряче захоплювався античністю, даниною цього захоплення була його статуя Вакха. Юнацький період творчості завершується в 1499 році скульптурною групою “П'єта” (оплакування Христа). З цього моменту його мистецтво завойовує широке визнання. В наступні 5 років було створено “Давида”, “Мадонну”, живописний твір “Мадонна Доні”.

"Битва кентаврів" 1492

"П"єта" 

"Давид"

                    В 1508 році Мікеланджело за вказівкою папи Юлія ІІ взявся за своє найбільше творіння – розпис стелі Сикстинської Капелли. В цьому безсмертному пам’ятнику торжества ідей ренесансного гуманізму з небувалою силою і монументальним розмахом розкрилась вся повнота філософського та естетичного світогляду майстра.

         З 1516 року Мікеланджело живе і працює у Флоренції. Цей етап його творчості і починається і закінчується трагічно. Більше трьох років витратив він на підготовку до спорудження фасаду церкви Сан Лоренцо, після чого в 1520 році роботи були раптово припинені папою Левом Х через відсутність коштів. Через кілька місяців майстер отримав інше замовлення: він повинен був добудувати при цій церкві нову усипальню сім’ї Медичі, відому тепер під назвою Капелла Медичі, і розмістити в ній скульптурні надгробки. Одночасно він вів будівництво Бібліотеки Лауренціана. Образи Капелли Медичі визначили критичний перлом в мистецтві Мікеланджело. Не бажаючи змиритися з чужою йому суспільною і культурною обстановкою, художник в той же час не може зберегти незмінними свої попередні ідейні позиції. Його творчість відзначена тепер відбитком швидко наростаючого внутрішнього розладу. Гармонійна цілісність його ранніх образів відтепер втрачається, поступаючись місцем конфлікту, напруженому зіткненню суперечливих прагнень.

         Активний учасник оборони республіканської Флоренції від військ папи та імператора, Мікеланджело після капітуляції міста і встановлення панування Медичі продовжував працювати, щоб зберегти свободу.

         Але коли в 1534 році з’явилась можливість, він залишив незавершені роботи в Капеллі Медичі і Бібліотеці, назавжди покинув Флоренцію і виїхав до Риму. Тут він ще випробував свої сили в монументальному живописі, створивши “Страшний суд” в Сикстинській Капеллі і фрески в Капеллі Паоліна у Ватикані. В них він виразив і неприборканий гнів проти людських недоліків і несправедливості і зростаючу свідомість безсилля людини перед силами зла.

"Страшний  суд"

         Після смерті в 1546 році Антоніо да Сангало Молодшого Мікеланджело стає провідним архітектором Риму. Він добудовує палаццо Фарнезе, створює проект ансамблю Капітолія і частково його здійснює, успішно продовжує за власним проектом будівництво собору св. Петра. Рим з його грандіозними масштабами підказує Мікеланджело новий архітектурний стиль – величний і суворий, який вражає могутньою пластикою форм і просторовим розмахом. Але коли він береться за олівець або різець, почуття трагічного відчаю і глибокої духовної самотності охоплюють його. Вони пронизують його пізні малюнки і скульптурну групу “П’єта”, призначену для власного надгробка і розбиту ним в пориві невдоволення. Вони безроздільно торжествують в його передсмертній “П'єті Ронданіні”. Він ще працював над нею за кілька днів до смерті, яка наступила 18 лютого 1564 року.