Декоративно-прикладне мистецтво та його місце в системі образотворчих мистецтв.

ТЕМА: Декоративно-прикладне мистецтво та його місце в системі образотворчих мистецтв.

ПЛАН

1. Історичні закономірності розвитку декоративної творчості.
2. Історичні витоки видів декоративно-прикладного мистецтва.
3. Система видів декоративно-прикладного мистецтва. 

4. Поняття про професійне, народне та аматорське мистецтво.

  1. Історичні закономірності розвитку декоративної творчості.
Декоративно-ужиткове мистецтво – найдавніший вид художньої діяльності людини. До нього належать одяг, меблі, хатнє начиння, тобто світ речей, котрим користується людина у своєму побуті. Жодна зі сфер творчої діяльності людини не має такого могутнього засобу художньої виразності як ужиткове мистецтво. Ми зустрічаємося із цим мистецтвом, навіть не зауважуючи його. Через особисті речі, побутові предмети людина приймає і формує певний спосіб життя. На побутових речах лежить відбиток особистості їх господаря, національного й соціального середовища. Як будь-який інший вид мистецтва, декоративно-ужиткове розвивалося за канонами і законами, котрі були для певної історичної епохи. Художник-прикладним створював речі, зручні у користуванні, яким притаманна доцільність та утилітарність, а також враховував естетичні вимоги свого часу. Лише сукупність цих характеристик (доцільність, утилітарність, краса) становить художню цінність предмета, робить його високохудожнім твором.Щоб глибше вивчити художню природу декоративно-прикладного мистецтва, питання його теорії і практики   слід з’ясовувати в історичному аспекті. При цьому важливе усвідомлене розуміння понять, визначень, етапів історичного розвитку мистецтва, оцінки його сучасного стану.
На основі всесвітньо-історичної практики в процесі трудової діяльності розвивались естетичні почуття людини, її вухо, очі, що вчилися бачити красу форм, кольору тощо. Для того, щоб народилося мистецтво, людина повинна була навчитися не тільки користуватися інструментами та з їх допомогою зображувати бачене на камені, в глині, отримувати звуки, а й навчитися художньо-образного сприйняття дійсності. Образне мислення - це ще не мистецтво. Воно стає мистецтвом лише тоді, коли матеріалізується в певних доступних людині засобах - у слові, каменів звуках, жестах, рухах тощо.   Художня творчість була одночасно і пізнанням світу, образним мисленням і практичною дією, матеріалізацією його в тілорухах, слові, глині, дереві, камені та ін. Художня творчість - це і образне мислення, і практична діяльність.
 2. Історичні витоки видів декоративно-прикладного мистецтва.
Декоративно-прикладне /народне/ мистецтво - одна з форм суспільної свідомості і діяльності. Воно зародилося в первісному суспільстві, коли людина жила в умовах родового ладу. Засоби для існування добувала примітивними знаряддями. Тоді вся діяльність могла бути тільки колективною.
Починаючи а первіснообщинного суспільства і впродовж наступних віків люди вдосконалювали домашнє виробництво речей, які задовольняли їх необхідні побутово-життєві потреби: знаряддя праці, тканини, одяг, посуд, меблі, житло. Поступово шліфувалися технічно-художні навички праці, які формувалися колективним досвідом, передавалися з покоління в покоління, перевірялися практикою. Завдяки набутим навичкам людина навчилася сама виконувати всі процеси праці для створення багатющого предметного світу: тканин, посуду, меблів тощо.
Величезним здобутком пізнавально-трудової діяльності було те, що людина навчилася сама вибирати і підготовляти потрібну сировину, опрацьовувати її і виготовляти предмети різноманітного призначення. Дрібне ручне виготовлення готових виробів при відсутності внутрівиробничого поділу праці називається ремеслом. Історичний розвиток ремесел зумовлений змінами соціальної формації. Відповідно до різних історичних етапів суспільного виробництва та розподілу праці ремесла були домашніми, на замовлення і на ринок.
 Домашнім ремеслом називається виробництво виробів для задоволення власних потреб господарства, членами якого вони були виготовлені.
Ремесло на замовлення - це виготовлення виробів ремісником, що має своє господарство і працює зі своєю сировиною або сировиною замовника.
Ремесло на ринок - дрібнотоварне виробництво, при якому ремісник сам продає вироби на ринках або через посередників, які їх перепродують. Ремесла на замовлення і на ринок розвивались разом із розвитком міст, містечок, важливих ремісничо-торговельних центрів. Для визначення названих видів ремесел вживаються ще й інші терміни: домашні ремесла називаються домашньою промисловістю, а ремесла на ринок - кустарною промисловістю. Всі види ремесел послідовно розвивалися разом із розвитком людського суспільства.
Народне декоративне мистецтво України розвивалось у двох основних формах - як домашнє художнє ремесло і організовані художні промисли, зв’язані з ринком. Ці дві форми йшли паралельно, тісно переплітаючись між собою і взаємозбагачуючись. Кожна історична епоха вносила зміни у їх життя. Природні багатства України, вигідне географічне і торговельне положення сприяли розвиткові домашніх ремесел й організованих промислів. У містах і селах були спеціалісти, що вичиняли шкіри, ткали, шили одяг, займалися ковальською і столярною роботою. На основі домашнього виробництва виникли організовані художні промисли. Поетапно іде процес виникнення цехів, які відомі на Україні в XIV ст., розширення кількості дрібних промислів, майстерень у ХVІ-ХVІІ ст. та поява в ХVІІ-ХVІІІ от, мануфактур. Перехід від них до капіталі­стичних фабрик, промислового виробництва XIX от,, як і вся капіталістична система, негативно позначалися на дальшому розвиткові Художніх промислів, основа яких - традиційна Художня рукотворність. У різні історичні епохи залежно від зміни соціальних формацій змінювалося народне декоративне мистецтво. Однак завжди визначальною його рисою були колективний характер творчості, спадкоємність багатовікових традицій.
3. Система видів декоративно-прикладного мистецтва. 
В основу систематизації декоративно-прикладного мистецтва не можна покласти якусь одну класифікаційну категорію чи одиницю. Тому його класифікація грунтується на різних засадах. Зокрема за матеріалом - камінь, метал, скло, кістка та ін.; за технологічними особливостями - ткацтво, вишивка, плетіння, в"язання, розпис; за функціональними ознаками - одяг, меблі, посуд, прикраси, іграшки. Художні засади у кожній речі превалюють над утилітарними і включають у свою структуру види технік. За домінуючими виражальними ознаками виділяються певні групи: поліхромна, монохромна і пластичнаПоліхромна - ткацтво, вишивка, батик, вибійка, бісер, писанкарство, емалі, розпис. Монохромна група: інкрустація, випалювання, чернь, гравіювання. Пластична група: різьблення, тиснення, карбування, пластика малих форм. Ажурно-силуетна група: кування, слюсарство, скань, мереживо, витинанка. Між групами немає чіткої межі. Інкрустація, вибійка, вишивка можуть бути як поліхромною, так і монохромною. Вишивка може бути ажурною.
Розуміння декоративно-прикладного мистецтва буде неповним без таких мистецьких категорійних понять як вид і типологія творівВиди декоративно-прикладного мистецтва - художнє деревообробництво, художня обробка каменю, художня оброка кістки й рогу, художня кераміка, художнє скло, художній метал, художня обробка шкіри, художнє плетіння, в"язання, художнє ткацтво, килимарство, вишивка, розпис, батик, писанкарство, карбування, художнє кування, витинанки, мереживо, виготовлення виробів з бісеру, емалі, а також меблів, посуду, хатніх прикрас, іграшок, одягу. Одні види широко функціонують у сфері побуту (одяг, дерево, кераміка, ткацтво, художній метал). Інші - мереживо, батик, писанки - мають порівняно вузьке функціональне середовище.
Функціонування того чи іншого виду  у побуті розширюється за рахунок типологічної групи предметів або підгрупи. Підгрупи в кераміці утворюються на основі якісних характеристик матеріалів (майоліка, фаянс, фарфор, шамот) і технологій виготовлення. Підгрупи в обробці дерева - це техніки його обробки (різьбярство, токарство, бондарство).
Типологічна група - стале поєднання однотипних предметів, де тип виступає як абстрактний узагальнений зразок предметів. Кожна типологічна група творів декоративно-прикладного мистецтва вирізняється сукупністю деяких зовнішніх формотворчих ознак, що сприяють її розпізнаванню. Наприклад, у керамічному виробництві посуд має багато типологічних груп: миски, кратери, ойнохої, амфори, кухлі, чайні й кавові сервізи і т.п. 
4. Поняття про професійне, народне та аматорське мистецтво.
Сьогодні  декоративне мистецтво - складне багатогранне художнє явище. Воно розвивається в таких; галузях, формах, як народне традиційне /в тому числі народні художні промисли/, професійне мистецтво і самодіяльна творчість. Усі ці галузі багатозмістовні і далеко не тотожні. Між ними існують тісні зв’язки і суттєві відмінності, бо не однакова наукова природа їх художньої творчості.
Народне декоративно-прикладне мистецтво живе виключно на основі спадкоємності традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. При цьому в ньому постійно діють закони діалектичної єдності колективного та індивідуального, традиційного і новаторського. Воно мас глибинні зв’язки з історичним минулим, ніколи не розриває ланцюжка локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління, збагачуються новими елементами.
Професійне декоративне мистецтво - результат творчості людей із спеціальною художньою освітою. їх готують середні спеціальні і вищі навчальні художні заклади , університети. У професійному декоративному прикладному мистецтві головну роль відіграє мистецтво окремих художників-професіоналів. 
Самодіяльність – непрофесійна художня творчість широких народних мас /саме творчість, а не традиційне народне мистецтво/. Художня самодіяльність у галузі декоративно-прикладної творчості - це в основному організована форма діяльності людей, які займаються виключно для задоволення своїх духовних потреб.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА.
Декоративно-прикладне мистецтво має свою специфіку. Твори декоративно-прикладного мистецтва відображають дійсність через «видовий» образ, що дає зображення «в дуже загальних формах, далеких від індивідуалізованої, максимально-конкретної характеристики предмета». Незважаючи на цю позірну обмеженість художніх засобів, «усякий твір прикладного мистецтва є образом людських почуттів, бажань, прагнень, думок».
На відміну від живопису, графіки і скульптури, які відбивають дійсність через зображення конкретних предметів, явищ, подій, декоративно-прикладне мистецтво оперує головним чином утилітарними просторовими формами. В основі емоційного сприйняття творів прикладного мистецтва лежать пластичні, фактурні й колірні властивості форми.
Основні принципи декоративного мистецтва можна сформулювати так:
1. Єдність художньої форми і практичного призначення виробів;
2. Побудова речей відповідно до властивостей і можливостей матеріалу;
3. Зв’язок художньої форми з технологічними способами її обробки.
Єдність естетичного й утилітарного є основним принципом цього виду мистецтва.
Разом з тим нерідко бувають випадки, коли та чи інша річ, яка в свій час мала певне практичне призначення, в подальшому поступово втратила його, стала суто художнім твором. Так, у гуцульській різьбі дерев’яна тарілка колись виконувала свою безпосередню практичну функцію – служила посудом. По її краях наносилося нескладне орнаментальне оздоблення, що не суперечило призначенню речі. З часом вона втратила практичну функцію, оскільки люди почали широко користуватися керамічною, металевою тарілкою. Однак це не тільки не привело до зникнення дерев`яної тарілки, а й підсилило її суто декоративну функцію. Змінилася форма тарілки (вона стала мілкою), в ній почали прикрашати не лише краї, а й дно. Декоративну тарілку тепер оформляють орнаментом, а також сюжетним і навіть портретним зображенням. І все ж народні майстри добиваються того, щоб оздоблення предметів не домінувало, а тільки підкреслювало форму виробу, красу матеріалу.
Декоративно-прикладне мистецтво має дві форми:
1. Реміснича форма – продукти діяльності художніх промислів, кустарних артілей, які випускають вироби малими серіями, в яких навіть на етапі тиражування бере участь ручна праця.
2. Промислова форма – продукти діяльності професійних художників, які працюють на промисловому підприємстві(ткацькому, скло виробничому, килимарському, ювелірному тощо) і виробляють прототип виробу для масового виробництва.

Коментарі

Опублікувати коментар

Популярні дописи з цього блогу

КОСТЮМ АНТИЧНОГО СВІТУ

КЕРАМІКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ