КОСТЮМ АНТИЧНОГО СВІТУ

ТЕМА: КОСТЮМ АНТИЧНОСТІ

План:

1. Костюм Стародавньої Греції.

1.1. Загальна характеристика історичного періоду.

1.2. Загальна характеристика костюма.

1.3. Чоловічий костюм.

1.4. Жіночий костюм.

2. Костюм Стародавнього Риму.

2.1.Загальна характеристика історичної епохи.

2.2. Загальна характеристика костюма.

2.3. Чоловічий костюм.

2.4. Жіночий костюм.

1.     Костюм Стародавньої Греції.

1.1. Загальна характеристика історичного періоду.

Основи сучасної європейської цивілізації – науки, літератури, філософії, театру та ін. мистецтв були закладені в часи античності. Їх творцем була Греція, Еллада. Саме тут народився стиль, який отримав назву класичного, саме тут народились канони архітектури, скульптури, літератури, які протягом багатьох віків були взірцем для наступних поколінь. Країна займала південну частину Балканського півострова і острови Егейського моря. Теплий, м’який клімат, родюча земля, близьке розташування міст від моря створили прекрасні умови для життя людей. Тепле, лагідне море одночасно і роз’єднувало і об’єднувало людей.

Древні греки – це воїни, мореплавці та торговці. Вони вели інтенсивну торгівлю з багатьма країнами, засновували колонії на берегах Чорного моря (Ольвія, Пантікапей та ін.)

Найбільшого розвитку досягла Стародавня Греція в 5 ст. до н.е., цей період називають класичним. 5 ст. до н.е. було золотим віком розквіту культури грецької держави. Основні риси цієї культури наступні:

·        ствердження цінностей особистості;

·        віра в творчі здібності людини;

·        правдиве зображення дійсності;

·        простота і ясність образно-художньої мови.

1.2. Загальна характеристика костюма.

Протягом віків одяг древніх греків майже не мінявся. Починаючи від простого одягу, і до більш складних форм, незмінними були такі принципи: одяг не кроївся і майже не зшивався. Завдяки конструктивній логіці, зовнішній простоті і вишуканості паралельно спадаючих складок античний костюм нагадував стрункі колони грецьких храмів.

Основний тип одягу древніх греків – драпірований. Естетична краса одягу полягала в одночасні простоті та вишуканості драпірування.

Робота по одяганню і драпіруванню була трудомістка і виконували її, як правило слуги. До процесу драпірування свого одягу греки відносились як до одного із видів мистецтва. “Прекрасне без суєти і краса без зніженості” – ось що цінилось греками перш за все.

Одяг греків заснований на системі каскадних, трубчатих та променевих складок, були основою одягу.

Складки в драпіруванні одягу греків могли бути легкі і важкі, монументальні і текучі, могли скривати тіло, а могли навпаки обрисовувати його форми досить щільно. Для зберігання форми складок в краї полотнища нерідко вшивали замасковані шматочки свинцю.

Соціальна різниця в костюмі визначалась якістю тканини, кількістю одночасно одягнутого одягу, ступенем драпірування. Причому пластика драпірування і осанка фігури цінувались перед усе.

Основною тканиною, з якої виготовляли одяг в Древній Греції, була вовна, яку виготовляли в домашніх умовах. Крім вовни, греки виробляли льон. Шовк та бавовняні тканини привозили з країн Сходу.

Прийнято думати, ніби одяг древніх греків був тільки білий. Але це уявлення помилкове. Як і всі люди південних країн, греки полюбляли яскраві кольори, хоча білий вважався найбільш красивим і нарядним.

Основні кольори одягу: жовтий, синій, червоний, світло-зелений, пурпурний. Білий вважався святковим кольором, його використовували аристократи. Коричневий, сірий, темно-зелений – означали смуток. Яскраво-червоний – для бойового одягу спартанців. Чорного не використовували.

Нарядний одяг та одяг аристократів оздоблювали орнаментами. Найбільш характерні із них: пальмети, меандр, набігаюча хвиля.

Походження орнаменту зв’язано з природою. Так, набігаюча хвиля імітує хвилі мор, складний контур берегу річки – меандр, листя пальм – пальмети. До сьогодні ці узори називають грецькими.

1.3.Чоловічий костюм.

Естетичний ідеал – гармонійне поєднання краси тіла і духа. Ідеал чоловіка – золоте волосся, блакитні очі і світла шкіра. Древньогрецький скульптор, архітектор та теоретик мистецтва Поліклет вперше вирахував ті співвідношення пропорцій людини, які до сьогодні вважають найбільш гармонійними:

Голова повинна складати 1/8 загального зросту людини, ноги – не перевищувати половину зросту. Руки вважались гармонійними, якщо середній палець не заходить за середину стегна, причому руки – від зап’ястку до лікті і від ліктя до підпахвової западини – по довжині однакові. Гарне лице має правильну овальну форму. Губи повинні бути однакової товщини. Ідеальний ніс – прямий по всій довжині, а лоб покатий, в профіль складає з носом рівну лінію. Такий профіль прийнято називати грецьким.

Найбільш поширені види чоловічого одягу: хітон та гіматій.

Хітон – це одяг, який одягали на голе тіло.

Дорослі чоловіки не одягали хітон на людях. Хітон виготовляли з шматка вовняної або льняної тканини з розрізом для голови в поперечному згині. Бічні сторони зшивали, залишаючи отвори для рук. Літні люди носили довгий хітон, молодь короткий, але найбільш поширена довжина – до коліна. Хітон, довжиною до середини стегна, називався екзомій, його носили воїни, ремісники та раби. Хітон підв’язували поясом, роблячи напуск. Ширину рівномірно розподіляли складками.

Гіматій (гіматіон) – верхній одяг греків. Це був одяг у вигляді плаща, який представляв собою прямокутний шматок тканини, який драпірувався навколо фігури різноманітними способами. На плечі гіматій міг закріплюватись декоративними пряжками – фібулами. Довжина могла бути різною – від колін до кісточок.

Спартанці не носили хітон, а одягали гіматій на голе тіло. Афіняни носили і хітон і гіматій. Гіматій задрапірований так, що закритими були обидві руки називався ораторським, його носили люди розумової праці.

Інший вид верхнього одягу – хламіда (хламіс). Це одяг воїнів та мандрівників, який використовували одночасно як одяг і як ковдру. Він, як і гіматій, виготовлявся з прямокутного шматка тканини, але був короткий. Його закріплювали фібулами на правому або лівому плечі, залишаючи руку відкритою. Хламіду виготовляли з грубою нефарбованої вовняної тканини. Полководці носили хламіду пурпурного кольору. Юнаки-спартанці одягали хламіду на голе тіло.

Взуття. Основний вид взуття древніх греків – це сандалі.

Вони були різного виду: іподімати – це сандалі на дерев’яній, пробковій або шкіряній підошві, яка кріпилась до ноги ремінцями; крепіди – сандалі, які мали підошву з невеликими бортиками і кріпились до ноги ремінцями. Вони могли мати задники. Прості люди носили постоли – м’які туфлі з шкіри з зав’язками.

Аристократи та воєначальники носили високі м’які шкіряні напівчоботи – ендроміди, в яких спереду була шнурівка, а пальці ніг були відкриті (Рис. 4).

Щодо головних уборів, то древні греки, як правило, голову не покривали. Тільки під час негоди одягали прості за формою головні убори, капелюхи або круглі шапочки з повсті або соломи.

Зачісками греки приділяли дуже багато уваги. Навіть спартанці, які мало приділяли уваги зовнішньому вигляду та прикрасам уважно слідкували за своїм волоссям.

Найкращим вважалось густе біляве волосся, що в’ється. Модною була зачіска цикада у вигляді банта над лобом (Аполлон Бельведерський).

Чоловіки носили круглу борідку і вуса. Юнаки лице брили.

Чоловіки мало користувались прикрасами. В основному використовували пряжки-фібули, персні, обручі і налобні пов’язки.

1.4. Жіночий костюм.

Естетичний ідеал – висока струнка жінка з блакитними очима, золотавим волоссям, світлою шкірою. Жіночий одяг також драпірувався але був більш закритим, ніж чоловічий.

Нижнім одягом був хітон, який уявляв з себе драпірований шматок тканини, сколотий на плечах фібулою. Хітон виготовляли з вовни або льняної тканини білого, жовтого або червоного кольору. Розрізняли широкі хітони – дорійські та вузькі – іонійські. Чоловічий хітон був, як правило до колін, то жіночий до кісточок ніг.

Жіночі хітони були більш різноманітні, ніж чоловічі, через те, що могли підв’язуватись поясом на талії (в молодих дівчат) і під грудьми (заміжні жінки).

Незважаючи на гарний зовнішній вигляд, хітон був домашнім одягом і виходити в ньому на вулицю вважалось непристойним.

пеплос

Верхнім одягом був пеплос. По формі і способу одягання він нагадував хітон, але прикривав плечі, був довшим і мав більшу кількість складок. Його підперезували в декількох місцях: на талії, під грудьми. Пеплос міг бути як білим так і кольоровим: жовто-коричневим, червоним, блакитним. Найбільш нарядним вважався пурпурний з відтінками від світлого до червоно-фіолетового.

Поверх хітона заможні жінки носили плащ гіматій. Від чоловічого відрізнявся тим, що завжди багато орнаментувався і був меншого розміру.

Взуттям були сандалі, м’які туфлі а також чобітки з шкіри. Взуття було без каблуків, що надавало гречанкам плавності при ходьбі.

Образ гречанки доповнювала вишукана зачіска. Волосся завжди завивалось. Пряме волосся було знаком трауру. Жінки і чоловіки, крім того під час трауру посипали голову попелом.

Найбільш поширена жіноча зачіска – грецький вузол. В моді був невисокий лоб, тому зачіску робили з напуском на лоб, щоб він був відкритим тільки на два пальця. Широко використовували шпильки та стрічки.

Гречанки зазвичай білили лице, рум’янились, підводили брови, фарбували вії та губи.

Костюм багатої гречанки

завжди доповнювали ювелірні прикраси: пояса, оздоблені золотом, намисто, золоті сережки, персні, браслети з золота у вигляді змії, які носили на руці на зап’ястку , на передпліччі або на нозі. Але незважаючи на велику кількість прикрас костюм гречанки завжди зберігав простоту ліній і вишуканість оздоблення.

2. Костюм древнього Риму.

2.1. Загальна характеристика історичного періоду.

Історія давньоримської держави починається з 8 ст. до н.е. і завершується в 5 ст. загибеллю Рима під ударами варварів і повсталих рабів. Історія Римської держави ділиться на ряд періодів, з яких найбільш значущими є період Республіки (4-1 ст. до н.е.), а потім період Імперії (1-5 ст. н.е.).

З одного боку ми відносимо культуру Римської держави, так, як і Грецьку, до античного типу, а з другого боку вона значно відрізнялась від грецької.

Рим на початку свого розвитку захопив Грецію і підпадав під значний вплив уже високорозвиненої давньогрецької культури.

Схожість проявлялась в наступному:

1. Так само як і греки, римляни ставили благо вітчизни вище окремого людського життя;

2. Так само, як і в Греції життя суспільства було чітко підпорядковано законам та канонам;

3. Тип одягу, я і в Греції, в основному, драпірований.

Відмінності полягали в тому, що

1. Естетичний ідеал, як і уявлення про красу були дещо іншими ніж в Греції; в Римі не існувало, як в Греції культу красивого тіла;

2. Безкінечні війни давали величезні багатства, що призвело до культу розкоші, (у їжі, одязі, домашній обстановці);

3. Більш суворі кліматичні умови вимагали більш закритого і теплого одягу, ніж в Греції;

4. Яскравіше виявлена класова диференціація костюма.

Римський громадянин суворо дотримувався законів, гордився перемогами Риму, щиро зневажав не римлян, майже не вважаючи їх людьми і всіх жителів других країн називав варварами. Переселенців з других міст імперії називали плебеями, вони не вважались повноцінними громадянами держави. Римляни жили за рахунок праці величезної кількості рабів, яких вони завойовували в результаті війн. Раби в них розглядались як розмовляючі знаряддя праці. Згадаємо рабів древнього Єгипту, яких називали, “ті кого забули убити”.

2.2. Загальна характеристика костюма.

Естетичним ідеалом римлян були суворі воїни та величні жінки. Цей ідеал підкреслював одяг, який надавав фігурам римлян величності. Особливістю давньоримського костюма було те, що він протягом свого розвитку, зазнав дуже істотних змін. Ці зміни обумовлені глибокими історичними змінами в суспільному ладі Римської держави та її культурі.

Так, до II т.. н. е. давньоримський костюм залишався античним костюмом, близьким до давньогрецького. У ньому переважав огортаючий, драпіруючий одяг, зберігалася простота крою та декору, панувала ідея краси людського тіла. Однак військовий характер Римської держави та її світове панування зумовили істотні зміни в костюмі.

З III ст. н. е. костюм різко змінюється. Він почав набувати надмірної статичності, величності та складності, порівняно з грецьким костюмом. Одяг подовжувався і покривав усю фігуру від шиї до ніг, приховуючи форму тіла. Пристрасть до надмірної пишноти та строкатості замінила колишню простоту раннього римського античного костюма. З’явилися також запозичення у інших народів «варварів» (наприклад, штани).

Найпоширенішим матеріалом, з якого виготовляли одяг протягом усієї історії Стародавнього Риму, була вовна. З неї виготовляли як тонкі і м’які тканини, так і цупкі, ворсисті.

Поряд із вовною використовували й льняні тканини, переважно для нижнього одягу, який надівали безпосередньо на тіло.

Вже з І т.. н. е. у Римі був відомий і шовк. В пізній період імперії шовковий одяг став звичним у побуті багатих верств населення. Спочатку це були легкі, тонкі шовкові та напівшовкові тканини, в тому числі й напівпрозорі (для знатних модниць), а далі переважали цупкі, важкі тканини.

Основним кольором давньоримського одягу в ранній період був білий (або суровий). У період республіки та ранньої імперії переважав одяг з одноколірних тканин без узорів, прикрашений лише вертикальними смугами – клавусами, червоного, темно-вишневого, або пурпурного кольорів.

Пізніше різноколірні смуги і різної форми нашивки з’явилися в багатьох деталях костюмів (по коміру, на кінцях рукавів, по подолу, на грудях, на плечах, унизу на рівні колін).

Узори на тканинах були виткані або вишиті двома-трьома кольорами так, що створювали кольорову багатобарвність одягу і разом з тим обтяжували тканину, робили її надмірно пишною. Ця пишність ще більше посилювалася золотим декором.

Орнаменти спочатку мало чим відрізнялися від давньогрецьких; пізніше вони стали складнішими і більш стилізованими. З’явилося пишне листя дуба та лавра, гірлянди з квітів, листя і плодів, складні рослинні завитки. У пізній імперії вони змінилися на смуги, заповнені геометризованими узорами .

2.3. Чоловічий костюм.

З давніх часів в Римській державі цінувались суворі, мужні, фізично сильні та витривалі люди. Культу прекрасного чоловічого тіла не існувало.

Типово римським чоловічим одягом була туніка. Туніка протягом усієї історії Риму вважалася обов'язковим елементом чоловічого костюма. Її використовували як домашній одяг або як нижній одяг. Називалась вона туніка – інтіма. Туніка зшивалась на плечах і одягалась через голову, тобто вона була накладним одягом. Протягом історії розвитку римської держави форма і довжина туніки мінялась. Існувало три основні типи тунік: туніка колобіум, Т-подібна туніка (таларис) і далматик.

Колобіум – це неширока туніка з поясом, з короткими рукавами завдовжки до колін.

Т-подібна туніка  - найпоширеніша з давньоримських тунік. Її кроїли у вигляді прямокутника або з невеликим розширенням унизу разом з рукавами. Довжиною вони були різні — від коротких вище ліктя (у ранній період), до довгих, до зап'ястя.

Далматик – більш довга і простора туніка, запроваджена як верхній одяг знаті в кінці II ст. н. е. Основною ознакою далматика були дуже просторі рівні рукава, завширшки приблизно 40 - 50 см. При таких суцільнокроєних рукавах та прямокутному крої далматик у розгорнутому вигляді мав форму хреста. Це дуже сприяло його поширенню серед християн імперії, особливо як одяг християнських священиків. Носили його не підперезаним і декорували двома бічними поздовжніми полосками – клавусами, а також відповідними їм двома смугами навколо кінців рукавів.

В непогоду і холодну пору року носили декілька тунік. Кількість їх говорила про заможність власника. Вважалось непристойним з’являтись на вулиці в одні туніці.

Ще більше, ніж туніка, специфічно римським чоловічим одягом була тога - верхній огортаючий одяг, який носили завжди поверх туніки.

Носити тогу мали право тільки римляни, ані раби, ані іноземці не мали такого права. Отже, тога, це не просто одяг, це ще й символ приналежності до Римської імперії. Людина, одягнута у тогу, означало — римлянин. Про суспільний стан, освіту та культуру власника судили по білизні і складності драпірування тоги. Існувало декілька способів драпірування тоги, які були визначені традиціями і затверджені законами. Тога мала оригінальний крій у вигляді сегмента кола, а також особливі розміри, які визначалися, як правило, потрійним зростом людини по ширині (вздовж хорди сегмента) та одним — по довжині (по радіусу).

Отже, розміри шматка тканини для тоги були 6х1,8 м. Тоги з плином часу змінювались, спочатку тісна тога, потім простора тога, тога умбо, яку використовували як парадний одяг.

Поряд з туніками і тогами, в чоловічому давньоримському костюмі дуже поширені були плащі. Їх носили представники усіх суспільних верств і насамперед народні маси та раби. Солдати носили плащ сагум. Бідняки і сільське населення носили плащ, який називався пенула. Він уявляв напівколо з отвором для голови, до якого іноді пришивали капюшон.

Специфічно римським вважається довгий прямокутний плащ закріплений на правому плечі, який називався палудаментум. Його носили римські імператори та вищі посадовці.

Ще один вид римського плаща — лацерна, з'явився в кінці республіканського періоду і був звичайним верхнім одягом. Цей плащ мав прямокутну форму з закругленими нижніми кутами. Носили накинутим коротким боком ззаду на обидва плеча й закріпленою застібкою спереду під шиєю.

У Стародавньому Римі взуття було обов'язковим елементом чоловічого костюма, навіть серед простого народу. Взуття у різних шарів суспільства було різне.

Верхом непристойності вважалось знімати взуття, навіть вдома. Виготовляли взуття із шкіри як нечиненої, так і ретельно обробленої та пофарбованої й часто навіть оздобленої. Окремим верствам та групам населення визначений був певний колір взуття.

Знать, сенатори та ін. носили червоні черевики, імператори пізнього періоду— пурпурні та зелені. Раби могли взувати лише прості, грубі сандалі. Вже з республіканського періоду римляни мали кілька видів взуття (рис. 12).

Найпростішим з них були сандалі, та крепіди, дуже схожі на давньогрецькі. Третім видом взуття з відкритою ступнею або з відкритими пальцями, тобто типово античним, були каліги — низькі, до литок, півчобітки, що дуже нагадували давньогрецькі ендроміди. Особливо популярними були каліги, зроблені з ремінців (рис. 12).

Основними видами закритого взуття були: черевики та півчоботи.

Дуже поширеним і здавна популярним убором голови і водночас знаком розрізнення) були вінки, їх одягали за різних обставин: на бенкети, на релігійні свята, як почесну нагороду за перемогу на змаганнях і як військову відзнаку.

В Стародавньому Римі ніяких начіпних прикрас, у власному розумінні цього слова, не носили. Персні, медальйони та нашийні обручі, які зустрічаються в римському костюмі ще раннього республіканського періоду, були швидше не прикрасами, а знаками суспільного стану або амулетами.

Великого поширення набули застібки-фібули, якими сколювали плащі. Лише з розвитком розкоші, особливо в імператорський період, в середовищі знаті зросла пристрасть до пишних прикрас. З'явилися коштовні персні, застібки, медальйони, пряжки та брошки.

Косметика. Римляни величезне значення надавали догляду за тілом. Вони широко використовували креми, ароматичні речовини. Вперше рідке мило винайшли римляни. Великої популярності у чоловіків і жінок набули бані. Там не тільки мились, але й робили масаж, ділились новинами, дискутували. В банях були приміщення для занять спортом і бібліотеки. Бані це одна із найулюбленіших розваг древніх римлян.

2.4. Жіночий костюм Стародавнього Риму.

Основним жіночим одягом у Стародавньому Римі був насамперед пізній грецький, "зшитий з боків, але розкритий зверху хітон Т-подібного крою, вірніше та перехідна між тунікою і хітоном форма, яку можна назвати тунікою-хітоном. Одягаючи, її сколювали на плечах і поверх рукавів так само, як у Стародавній Греції. Крім цього одягу, римлянки - жінки, як і римляни - чоловіки, завжди носили й справжні римські, зшиті на плечах туніки в усіх варіантах від безрукавих колобіумів до довгорукавих камиз пізнього періоду. І туніка, і туніка-хітон у костюмі панівних верств суспільства були насамперед нижнім одягом, призначеним для носіння безпосередньо на тілі, як правило, завдовжки до ступні, що е характерною властивістю римського жіночого костюма.

Поверх нижньої туніки вільні римські жінки одягали верхню туніку-столу, що являла собою типовий римський жіночий одяг аж до Ш ст. н. е. її особливостями були незмінно повна аж до підлоги довжина, що надавало римським жінкам величності й строгості осанки, та пришита до подолу широка в дрібні складки оборка, так звана інстита, яку іноді плісирували.

З II ст. н. е. у жіночому римському костюмі як верхній одяг ввійшов у побут довгий, дуже просторий колобіум, в усьому схожий на чоловічий. А з Ш ст. н. е. переважаючим видом верхнього одягу став далматик, або також аналогічний чоловічому, або розширений донизу і з нового типу дуже широкими дзвоникоподібними рукавами, що розходилися внизу розтрубами. Довжиною далматик завжди сягав до п'ят. Носили його і непідперезаним і підв'язаним широким поясом по талії. Далматик був усе ж переважно одягом знаті та багатої верхівки суспільства. В народі його часто замінювала пенула, яка нічим не відрізнялася од чоловічої і набула поширення в жіночому костюмі, починаючи з Ш ст. н. е.

Дуже важливим і характерним елементом давньоримського жіночого костюма був плащ - пала, який обов'язково доповнював вихідний туалет багатої римлянки. Конструкцією схожий на давньогрецький гіматіон, плащ-пала відповідав чоловічому паліуму і залишався незмінним протягом усієї історії Стародавнього Риму. При цьому плащ - палу часто накидали ззаду на голову. Це було обов'язковим для вдів, а також під час релігійних обрядів, трауру та інших церемоній.

Взуття римських жінок було менш різноманітне, ніж чоловіче: воно обмежувалося лише сандалями, крепідами й черевиками,. Черевики пишно оздоблювали шнурками, вишивками, а іноді навіть перлами та коштовними каменями.

Римські жінки велику увагу приділяли зачіскам. При всіх зачісках велику популярність мали високі діадеми, зсунуті від чола трохи назад. У пізньому римському костюмі жіночі зачіски ставали знову трохи простіші. Разом з тим волосся почали носити напівдовге, що спадало до плечей, іноді з випуском довгих пасом. Підняття на чолі зникли. Саме в цей час почали носити різні головні убори — хустки, вінці, сітки.

В імператорському Римі з розвитком безмежних розкошів і гонитви за насолодами, в умовах падіння моралі жінки почали надмірно зловживати косметикою. Знатні римлянки рум'янилися й вибілювали обличчя, підводили очі, підмальовували брови, підфарбовували губи, полірували нігті, наводили голубою фарбою жилки на шкірі, вищипували волосся на руках та ногах тощо.

Не меншою мірою у багатих римлянок була пристрасть до різноманітних прикрас: сережок, намиста, ланцюжків, перснів, брошок, шпильок для волосся, пряжок тощо. Ці прикраси нагадували давньогрецькі, відрізнялися від них, головним чином, лише більшою масивністю, пишністю й численністю коштовних каменів та перлів. Дрібними приналежностями жіночого костюма були: віяла, переважно з тонких розмальованих дощечок, або у вигляді опахал, хусточки для витирання обличчя.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Назвіть основні риси культури Древньої Греції, як вони втілювались в костюмі.

2. Назвіть основні фактори, що впливали на розвиток костюма в Древній Греції.

3. Чоловічий одяг Стародавньої Греції: одяг, взуття, зачіски, прикраси, тканини, кольори.

4. Жіночий костюм Стародавній Греції: одяг, взуття, зачіски, прикраси, тканини, кольори.

5. Назвіть основні риси культури Римської імперії, як вони втілювались в костюмі.

6. Вкажіть основні матеріали, кольори та види оздоблення костюма Древнього Риму.

7. Чоловічий костюм Стародавнього Риму: одяг, взуття, зачіски, прикраси, тканини, кольори. ?

8. Жіночий костюм Стародавнього Риму: верхній та нижній одяг, зачіски, взуття, прикраси.