ЮВЕЛІРНЕ МИСТЕЦТВО СКІФО-САРМАТСЬКОЇ ДОБИ

ЮВЕЛІРНЕ МИСТЕЦТВО СКІФО-САРМАТСЬКОЇ ДОБИ
(IX ст. до н.е. – IV ст. н.е.)

   На початку VII ст. до н.е. до Північного Причорномор’я зі сходу (з-за Волги) вдерлися скіфи. Ці кочовики відіграли величезну роль в історії, їхнє утвердження в причорноморських степах змінило не тільки ситуацію в регіоні, але й долі багатьох народів. Учені дослідили велику кількість документальних матеріалів, за якими можна уявити різні сторінки історії та культури скіфів. Багато інформації містять праці давньогрецького вченого Геродота, який жив у V ст. до н.е. Він зібрав відомості про історичні події в Малій та Передній Азії, Єгипті, Македонії, Фракії, Північному Причорномор’ї. Зважаючи на велике значення цих праць, вчені назвали Геродота батьком історії.

     Вони здійснили військові походи у Передню Азію, виступаючи проти Мідії, Ассирії, Урарту – наймогутніших держав того часу. Неперевершені лучники, сміливі воїни, скіфи дійшли до Єгипту, де фараон відкупився від них подарунками. У Передній Азії скіфи владарювали 28 років (від 652 до 625 pp. до н.е.), спустошуючи землі надмірною даниною та грабунками. Невдоволення поневолених країн зростало. Мідійському цареві вдалося помститися за всіх: якось він запросив на великий бенкет скіфських вождів, напоїв їх, а потім наказав порубати. Після такої ганебної поразки скіфи повернулися до Причорномор’я, безмежні степи якого вони вважали своїми. Пізніше силою зброї скіфи приєднали до своїх володінь лісостепові райони Придніпров’я, заселені землеробами. Упродовж VII ст. до н.е. утворилася держава Скіфія, що охоплювала землі від Дунаю до Дону, її північний кордон визначено умовно: приблизно на широті Києва.

   Майже в один час зі скіфами у Північному Причорномор’ї з’явилися переселенці – греки з Малої Азії (Іонії). По морю на кораблях вони здолали досить значну відстань і заселили безлюдні прибережні райони Чорного моря. Засновані колонії швидко розвивалися в економічному й культурному плані і невдовзі перетворилися на держави, найбільшими з яких були Ольвія, Тіра, Херсонес, Пантікапей. Між скіфами й еллінами склалися мирні стосунки, що стало основою для взаємодії творчих потенціалів кочовиків, автохтонних землеробів і греків.

       У IV ст. до н.е. за правління царя Атея Скіфія досягла найбільшої могутності, значно розширила кордони, налагодила зв’язки з найрозвиненішими країнами. Проте вже в III ст. до н.е. вона починає занепадати.  Скіфи поступово переселилися до Криму, в пониззя Дніпра. Межі Скіфії значно скоротилися, хоча держава ще не раз заявляла про себе переможними битвами. І навіть її загибель (III ст. н.е.) не стерла пам’яті про скіфів – вправних лучників, сміливих вершників, вірних побратимів.

      Яскравий і неповторний колорит у давнє мистецтво України внесли кочові скіфи. В скіфських курганах знайдено чудові вироби давньої торевтики, створені кращими майстрами того часу. В похованнях царів та аристократії збереглося оздоблення з дорогоцінних металів: для піхов мечів, сагайдаків, кінського спорядження, вбрання. Особливою оригінальністю і самобутністю відзначаються твори, виконані в так званому скіфському звіриному стилі. Головних персонажів – оленя, гірського козла, коня, хижаків родини котячих – подано у своєрідній манері, яка гармонійно поєднувала реалізм зі стилізацією окремих деталей. Художники зображували тварину в певному ракурсі, підкреслюючи видові ознаки, пластику тіла, внутрішній динамізм і напругу. Кожен мотив, сповнений конкретного змісту, був магічним амулетом-оберегом, звертанням до могутніх містичних сил. Ювелірні вироби виготовляли, як правило, тисненням або карбуванням, іноді у вигляді мініатюрної скульптури. На території Скіфії, а також у грецьких містах-державах Північного Причорномор’я працювали талановиті майстри, які виконували замовлення, зважаючи на смаки скіфської еліти. Поряд з творами місцевих ювелірів широкого вжитку набули античні високохудожні твори з Ольвії, Пантікапея, Середземномор’я.

Скульптурна фігурка вепра
Кінець IV ст. до н.е.
З кургану Хомина Могила поблизу
с. Гірницьке, Дніпропетровська обл.
Розкопки 1970 р.

Головний убір із золотим декором
IV ст. до н.е.
З кургану поблизу с. Вільна Україна, Херсонська обл.
Розкопки 1970 р.

Золота пластинка у вигляді оленя. IV ст. до н.е.

Фігурка пантери

     Серед пам’яток, що становлять найцінніше джерело для вивчення духовного світу причорноморських кочовиків, визначне місце належить пекторалі – нагрудній прикрасі скіфського царя. „В ній втілено душу цілого народу”, – написав відомий український археолог Б.М. Мозолевський, який в 1971 році відкрив її світові. Талановитий давньогрецький майстер-ювелір, використовуючи різні технічні прийоми – лиття за восковою моделлю, гравірування, скань, зернь, паяння, інкрустацію, – досяг особливої виразності у втіленні замовленої композиції. Сюжети, представлені на трьох ярусах-”світах” пекторалі, мають складне символічне значення. Вражає реалізм, гармонійність та пропорційність образів, динаміка сцен боротьби тварин, завершеність форм і досконалість роботи. Яскравий жовтий колір і блиск золота, що уособлювало сонячне божество, неначе благословляє магічну модель зображеного на пекторалі скіфського світоустрою.

Золота пектораль. IV століття до н. е. Курган Товста Могила

     В елліністичний період (кінець IV ст. до н.е. – І ст. н.е.) серед ужиткових речей побільшало предметів розкоші, ювелірні вироби стали вибагливішими і вишуканішими. У представників еліти скіфського суспільства увійшли в моду еллінські прикраси, декоративні елементи в оформленні головних уборів та одягу, спеціальний посуд для ароматичної олії. Тогочасні ювелірні вироби привертають увагу оригінальними формами й орнаментами. Витвори із золота стали набагато яскравішими завдяки інкрустації їх емаллю, коштовним камінням, кольоровим склом. Це явище дістало назву поліхромного стилю, який набув найбільшого поширення в сарматській культурі.До періоду розквіту сарматської культури (І ст. н.е.) належить більшість найбагатших курганів, в яких знайдено високохудожні вироби як античних, так і фракійських та малоазійських центрів. Як і у скіфському мистецтві, в художніх виробах сарматів переважали зооморфні мотиви. Проте сарматські вироби відрізнялися манерою трактування: значною стилізацією, орнаментальністю, оздобленням фігурок тварин кольоровими вставками. 

Браслет  І ст. н.е.
З кургану Соколова Могила поблизу с. Ковалівка, Миколаївська обл.
Розкопки 1974 р.

       У перших століттях нашої ери намітилася тенденція до заміни традиційних звіриних мотивів геометричними візерунками. Майже всю поверхню виробів заповнювали напівкоштовним чи коштовним камінням, різнобарвним склом, емаллю. Чудовими взірцями цього стилю є порожнисті золоті браслети з Ногайчинського кургану, вкриті перлинами та оніксовими намистинами. На корпусі наручних прикрас поміщено скульптурні зображення міфічних образів Ерота і Психеї. На фігурках одного з браслетів збереглися смарагди, оправлені у золото, на його масивних застібках – великі вставки з яскравого каміння. Оздоблення браслета відзначається витонченістю і художньою досконалістю.Культурні досягнення прадавнього населення півдня України ставали взірцями для митців нової ери. Подальший розвиток поліхромного стилю в ювелірних виробах відбувся вже в епоху „великого переселення народів” (IV-VII ст.).

Браслет. Сарматський курган поблизу Азова. Золото. Кінець І ст.

Фібула-брошка І ст. до н.е. – І ст. н.е.
З Ногайчинського кургану поблизу с.Червоне, Крим.
Розкопки 1974 р.

Золота діадема. І ст. до н.е. - І ст. н.е. Курган Хохлач