РОМАНСЬКЕ МИСТЕЦТВО

Романським називається стиль західноєвропейського середньовічного мистецтва періоду з Х до ХІІ ст., коли панування феодально-релігійної ідеології було найбільш повним.

В мистецтві виник естетичний ідеал, протилежний античному. Перевага духовного над тілесним виражалась в контрасті духовної експресії і зовнішньої потворності.

У формуванні культури величезне значення мала народна творчість.

Термін “романський стиль”, що застосовується до мистецтва 10-12 ст., відображає етап в історії середньовічного мистецтва Західної і Центральної Європи. Але сам термін умовний – він з’явився на початку 19 ст., коли виникла необхідність внести деякі уточнення в історію середньовічного мистецтва. До того воно цілком позначалось словом “готика”.

11 ст. – період раннього, а

12 ст. – період зрілого романського мистецтва.

Архітектура.

Головна роль в романському стилі відводилась суворій, фортечного типу архітектурі – церквам, монастирям, замкам: ці масивні кам’яні споруди будувались зазвичай на високій місцевості і панували над територією. Зовнішній вигляд романських будівель відзначався монолітною цілісністю і урочистою силою, будівля складалася з простих, чітко виявлених об’ємів, підкреслених рівномірними членуваннями; могутність, товщина стін посилювалась вузькими прорізами вікон, ступінчасто заглибленими порталами і масивними баштами.

Архітектура замків-фортець, що органічно вписувались в оточуючу природу, послужила пізній архітектурі Європи зразком для романтичних наслідувань.

Під час будівництва замків, в першу чергу зводились стіни з бойовими і сторожовими баштами. Перед міцними воротами через глибокий рів з водою перекидався підйомний міст. За стінами з грубо оброблених каменів споруджувались будівлі з житлом для феодала, його слуг, господарські будівлі. На території замку знаходилась церква і висока міцна башта – донжон – останній прихисток його захисників. Часто з донжону потайний хід вів за стіни замку.

Біля стін замку виникає торгівельно-ремісниче поселення – “нижнє місто”. Поселення, розташовані в центрах економічного життя, з 10 ст. швидко перетворюються на міста, оточені ровами та валами і стінами. За дозвіл поселятися біля замку феодала і користуватись його захистом міщани повинні були платити натурою або грошима.

Міста раннього середньовіччя невеликі за розміром: 350-700 м, кількість населення від 1 до 5 тис чоловік. В них переважала стихійна забудова.

Стіни обмежували ріст міст, тому щільність забудови була дуже високою. Вузькі фасади будинків тулились вздовж кривих вулиць, які служили ще й стічними канавами. Перші поверхи віддавались під майстерні та крамниці. Скупченість будівель, відсутність водопроводу та каналізації були причиною частих епідемій. Під час пожеж цілі райони дерев’яної забудови міст згорали. На їх місці будували пізніше цегляні, кам’яні будинки. Хоча місто забудовувалось стихійно, там був організуючий центр – торгівельна площа.

Середньовічним будівничим була чужою думка створювати ансамблі, які гармоніюють з природою. Архітектура протиставлялась природному оточенню.

Набуття будівельного досвіду в середньовіччі пов’язане, як правило, з будівництвом великих культових будівель. Оскільки Західна Європа перебувала під впливом римсько-католицької церкви, то тут поширюються базилікальні храми і центричні баптистерії.

Всередині романські храми поділялись на однакові просторові травеї і перекривались склепіннями (рідше куполами) на півциркульних арках, що надавало будівлі відчуття непорушної стійкості, а це порівнювалось з непорушністю божественного світопорядку.

В романській базиліці обов’язковим стає трансепт (поперечний неф), який надає плану форму латинського хреста – символу католицької церкви. Зазвичай тринефні собори мали двоярусні бічні нефи. Ранні романські будівлі перекривались дерев’яними перекриттям, стелі були плоскими. Ці конструкції іноді укріпляли арковими з’єднаннями. Пізніше з’явилися циліндричні склепіння, які погіршили освітлення, і тому їх замінили на хрестові.

Хоча арсенал склепінчастих перекриттів був досить великим, освоєння арок і склепінь відбувалось повільно, відомий не один випадок їх обвалення.

Найбільш характерні пам’ятники романської архітектури Франції виникають в південно-західних і центральних районах країни. В Клюні – одному з центрів французької католицької церкви, будується великий монастирський комплекс з гігантською п'ятинефною базилікою довжиною 180 м.

Образотворче мистецтво було цілком підпорядковане релігійному світогляду. Звідси його символічність, умовність прийомів і стилізація форм. В зображенні фігур пропорції порушувались, складки одягу трактувались довільно, незалежно від пластики тіла. Фігури розташовувались у просторі, що позбавлений глибини, між ними не відчувається відстань. Фігури різномасштабні, їхнє трактування залежить від форм самої архітектури.

Мистецтву властива груба, але завжди гостра виразність, багато реалістичних деталей.

В монументальному живописі переважала фреска.

В ранньому романському стилі церкви прикрашались розписами, а з кінця 11 ст. провідну роль в оформленні церков отримали монументальні рельєфи, що розміщувались на порталах, іноді вони покривали всю фасадну стіну, а в всередині храму рельєфи розміщувались, як правило, на капітелях колон і стовпів. Головне місце відводилось зображенням, що розповідали про грізну всемогутність Бога. В суворо геометричних композиціях переважала над всіма - величезна фігура Христа. Умовні, експресивні форми були характерні і для розповідних сцен. В деяких творах романського стилю (рельєф „Єва” роботи майстра Жільбера в Отені, Франція) можна побачити зародження інтересу до людської долі і переживань. Високого розвитку досягли в романському стилі мініатюрний живопис у священних книгах, мистецтво емалі, різьба по дереву і кістці, ювелірне мистецтво. Вироби романських майстрів відзначаються масивністю, суворою могутністю форм, яскравістю кольорів.

Значного розвитку романський стиль отримав у Франції (церква Нотр-Дам-ла-Гранд в Пуатьє), Німеччині (собор у Вормсі, у Майнці), Італії, Іспанії, Англії.