ГОТИЧНЕ МИСТЕЦТВО

ГОТИЧНЕ МИСТЕЦТВО

        

          Перехід до нового етапу розвитку середньовічного мистецтва почався у другій половині 12 століття. Зміни найшвидше позначилися у Франції і сучасники довгий час називали стиль, що поширювався звідти „французькою манерою”, а пізніше за ним утвердилась назва „готика”. Готичний період пов’язаний зі зростанням торгівельно-ремісничих міст і укріпленням в деяких країнах феодальних монархій.

Готика – більш зрілий стиль мистецтва, ніж романський. Він вражає єдністю і цілісністю художніх проявів у всіх видах мистецтва. Релігійне за формою готичне мистецтво, більш чутливе до життя, природи, людини. Підвищена одухотвореність готичного мистецтва, зростаючий інтерес до людський почуттів, до краси реального світу підготував розквіт мистецтва Відродження.

         Якщо в дороманську і в романську епоху основні художні сили концентрувались навколо монастирів, то готична архітектура і скульптура були пов’язані з життям нових культурних центрів – міст, які виборювали свою незалежність від феодалів.

Між романським та готичним стилем важко провести чітку хронологію: 12 ст. – період розквіту романського стилю, разом з тим 1130 р. з’являються нові форми, що поклали початок готики.

Періодизація:

                   12 ст. – рання готика

                   13 ст. – висока готика - розквіт

                   14-15 ст. – полум’яніюча готика – згасання стилю

В різних країнах готичний стиль має своєрідні риси. Але це не позбавляє його внутрішньої єдності.

Архітектура. В 13-14 ст. середньовічне мистецтво Західної і Центральної Європи, особливо архітектура церковна і громадська, досягли свого найвищого підйому.

         Виключно широко і глибоко розроблялась проблема синтезу архітектури, скульптури і живопису.

В мистецтві готики зростало значення світської архітектури, вона ставала різноманітнішою за призначенням, багатшою за формою. Крім ратуш, великих приміщень для гільдій, будувались кам’яні будинки для багатих городян, складався тип міського багатоповерхового будинку. Удосконалювалось будівництво міських укріплень, фортець, замків. Але своє класичне вираження готичний стиль мистецтва отримав в церковній архітектурі. Головний феномен мистецтва готики – ансамбль міського собору. Собор був важливим центром громадського та ідейного життя міста. Тут не тільки відбувались релігійні обряди, але проходили публічні диспути, здійснювались найважливіші державні акти, читались лекції студентам університетів, розігрувались культові драми та містерії. Накопичений попередніми поколіннями досвід дозволив готичним архітекторам вирішувати найсміливіші архітектурні завдання, створити принципово нову конструктивну систему.

Головним нововведенням готичної архітектури є каркасна система. Історично цей конструктивний прийом виник з удосконалення романського хрестового склепіння. Готичні архітектори зробили ребра - нервюри основою склепінчастої конструкції. Зведення хрестового склепіння починали викладаючи з клинчастих каменів ребра – діагональні і торцеві. Вони створювали ніби скелет склепіння. Отримані розпалубки заповнювали тонким тесаним камінням. Оцінивши переваги такого склепіння, готичні архітектори проявили велику винахідливість в його розробці, а також використовували його конструктивні особливості в декоративних цілях.

Характерною особливістю готичної архітектури є стрілчаста арка, яка багато в чому визначила внутрішній і зовнішній вигляд готичних будівель. Повторюючись в малюнку склепінь, вікон, порталів, галерей, вона своїми динамічними обрисами підкреслює легкість та енергію архітектурних форм.

Бічний розпір нервюрного склепіння нейтралізувався контрфорсами (могутніми опорними стовпами). Готичний контрфорс - удосконалений і розвинутий романський контрфорс. Йому стали надавати ступінчастої форми.

Для нейтралізації бічного розпору середнього нефу застосовували особливу арку з клинчастих каменів – аркбутан. Одним кінцем ця арка, перекинута через бічні нефи, опиралась в пазухи склепіння. А другим – на контрфорс. Місце її опори на контрфорсі укріплялось башточкою, так званим пінаклем. Спочатку аркбутан прилягав до пазух склепіння під прямим кутом і сприймав тільки бічний розпір склепіння. Пізніше аркбутан почали ставити під гострим кутом до пазух склепіння, і він таким чином, приймав на себе частково і вертикальний тиск склепіння. Завдяки такій системі досягалась економія матеріалу, будували споруди незнаної раніше висоти (під склепінням 40 м і вище) і перекривали величезний простір. Зростали темпи будівництва.

Досить уміло готичні архітектори користувались з’єднуючим розчином, досягаючи при цьому з його допомогою рівномірного розподілу навантаження.

Багато нового майстри готичної архітектури внесли в планування соборного інтер’єру.

 Заміна глухих стін величезними вікнами призвела до зникнення монументальних розписів. Фреску замінив вітраж. Інтер’єри готичних соборів не тільки грандіозніші і динамічніші, ніж в романському стилі – вони свідчать про нове розуміння простору. Шедеври готичної архітектури: Собор в Лані, Собор Паризької Богоматері, Шартрський собор, собор в Реймсі, Стразбурзький собор.

Собор Паризької Богоматері

Міланський собор

Каплиця Сен Шапель

Собор в Реймсі

Собор в Ам"єні

Собор в Реймсі

Скульптура. У внутрішньому і, особливо, у зовнішньому убранстві значне місце належало скульптурі. Хоча готика знала рельєф і постійно до нього зверталась, основним типом готичної пластики була статуя. Але готичні фігури сприймаються, особливо на фасадах, як елементи єдиної гігантської декоративно-монументальної композиції. Окремі статуї або статуарні групи нерозривно пов’язані з фасадною стіною або зі стовпами порталу, є ніби частинами великого багатофігурного рельєфу. В інтер’єрі скульптурні фігури, якщо їх ставили на виступаючих зі стовпів консолів, оглядались з кількох сторін. Сповнені руху, вони відрізнялись за ритмом від струнких спрямованих вгору стовпів і утверджували свою особливу пластичну виразність.

         У виборі і розміщенні сюжетів гігантські скульптурні комплекси підпорядковувались правилам, встановленим церквою. Центральний портал західного фасаду присвячувався Христу, правий – Мадонні, лівий – святому, якого особливо шанували.

         На стовпі, що розділяв двері центрального порталу, розташовувалась велика фігура Христа, Мадонни або святого.

         Собор в цілому представляв собою ніби зібране в єдиному фокусі, релігійно перетворене відображення світу. Але в релігійні сюжети непомітно втручався інтерес до реальної дійсності. Мотиви звернення до повсякденного життя були змішані з символами і алегоріями.

         Виразність статуям надавали драпіровки одягу. Складки набули природної ваги. Крізь тонкий одяг просвічувалось тіло, красу якого почали відчувати. Увага зосереджувалась на пластичній та духовній виразності облич. Образи святих ставали різноманітними, гостро індивідуальними, конкретними.

         З’являються скульптурні групи, об’єднані сюжетом і драматичною дією.

         Людське обличчя, як красиве, так і потворне для середньовічного майстра було відблиском вічної мудрості та краси.

Найвищі досягнення готичної скульптури пов’язані з будівництвом Шартрського, Реймського та Ам’єнського собору, які нараховують до 2 тис. скульптурних творів. Тут розроблявся принцип синтезу всіх видів мистецтва під егідою архітектури.

Скульптура вершника з собору в Бамбергу (Німеччина)

Живопис. В міру того як утверджувалась каркасна система і стіна ставала ажурною, в храмі залишалося мало місця для настінних розписів – їх дуже часто заміняли вітражі. Величезні віконні отвори готичного собору згори донизу заповнювались обрамленим у свинець кольоровим або розфарбованим склом.

         Але вітраж не просто замінив фреску. Він відкрив нові можливості для кольорових ефектів, в яких середньовічні живописці вбачали кінцеву мету свого мистецтва. Вітраж в мистецтві європейських країн відігравав ту ж роль, що й мозаїка у Візантії.

         Вітраж ідеально поєднується з готичною архітектурою і дещо приховує тілесність і живу виразність готичної пластики. В період свого розквіту вітражний живопис, монументальний по своїй суті, не прагне передати просторову глибину, яка в ній не більше ніж фон. Її зображення вже тому не створюють враження реальності, що для людського ока їхні чіткі контури передусім відділяють один сяючий колір від іншого.

         Пізніше наслідування картин, змішування тонів, пошуки світлотіні разом з переродженням самої готики, призвели до переродження вітражного мистецтва, яке втратило сяючу монументальність.

         Зі  збережених до наших днів вітражних ансамблів високої готики найчудовіший - Сен Шапель в Парижі включає 146 вікон з 1359 різними сюжетами.

         Вітраж, як обов’язкова частина храмового інтер’єру, не пережив готики. Але колористичні досягнення середньовічного вітражного живопису залишили глибокий слід в мистецтві і, зокрема, в кінці 19 ст. викликали захоплення художників-імпресіоністів.

         Живопис пізнього середньовіччя важко вкласти в якісь стилістичні рамки так, щоб одні твори визнати суто готичними, а інші вже перехідними, які передують нову еру, що називається Відродженням.

Відео: Народження готики: абат Сугерій і аркада в Сен-Дені

Кафедральний Собор в Шартрі