УКРАЇНСЬКИЙ ЖИВОПИС КІНЦЯ 19 – 20 СТОЛІТТЯ

МИСТЕЦТВО СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ.

         

     Єгипетська архітектура та мистецтво існували протягом тисячоліть. Вони дають рідкісний приклад виключної стійкості, традиційності художньо-стилістичних форм, що пояснюється передусім слабкою мінливістю економічної основи та ідеологічної системи єгипетського суспільства.

Ще в період неоліту Єгипет був заселений людьми. Найдавніше населення проживало на пагорбах, які оточували долину Нілу, так як сама долина, в результаті щорічних розливів ріки, перетворювалась на суцільне болото. Приблизно до 4 тис. до н.е. в долині Нілу налічувалось близько 40 невеликих ранньорабовласницьких держав (номів). В результаті боротьби між ними і підкорення слабших сильнішим до кінця 4 тис. до н.е. утворились 2 порівняно великі держави: одна на Півночі і одна на Півдні. Близько 3 тис. до н.е. підпорядкуванням північного царства південному завершився процес об’єднання Єгипту в єдину державу – централізовану ранньорабовласницьку монархію. Першим царем, який об’єднав північ і південь був Менес.

Періодизація мистецтва:

1.     Додинастичний – 4 тис. до н.е.

2.     Стародавнє царство – 3 тис. – 23 ст. до н.е.

3.     Середнє царство – 21 ст. – 18 ст. до н.е.

4.     Нове царство – 16 ст. – 11 ст. до н.е.

5.     Пізній період – 11 ст. – 332 р. до н.е.

Поділяють ще по династіях, всього їх було 30 династій.

Додинастичний період

Плита фараона Нармера

         Найвидатнішою пам’яткою періоду є плита фараона Нармера – рельєф, створений бл. 3 тис. до н.е. Метою художника, котрий створив цей рельєф, було розповісти про могутність і велич фараона. Сюжет зображень – перемога фараона над ворогами.

         Канони, які були застосовані під час створення плити Нармера, ще багато століть визначали норми зображення не лише в рельєфі, але й в круглій скульптруі і живописі. Плита фараона Нармера – пам’ятка світового значення, визнана ключовою для розуміння всієї наступної творчості Стародавнього Єгипту.

Мистецтво Стародавнього царства

            Ні палаци, ні будинки І і ІІ династії не збереглися через неміцні будівельні матеріали. Їхній вигляд можна відновити за залишками, за зображеннями на пам’ятниках. Бідні жили в хижах з сирої цегли або тростини. Будинки багатих були більші, їх оточувало подвір’я, огороджене стіною з сирої цегли. Палаци будували з вертикально і горизонтально покладених колод, до яких прикріплялись тонкі планки, які розташовувались різними способами, що надавало великої декоративності. Дахи були плоскими.

         Святилища, в яких знаходились зображення божества, робили з тростини.

         Гробниці мали форму зрізаної піраміди – мастаби. Іноді мали наземну і підземну частину. І самі мастаби , і стіни, які їх оточували, були яскраво розфарбовані.

         Починаючи з ІІІ династії фараонів відбувається міцне об’єднання країни, подальший ріст рабовласництва. Столиця Єгипту – Мемфіс. 

Мастаба складається з 2 частин: підземної, висіченої у скелі, і наземної, що має форму усіченої піраміди, складеної з цегли-сирцю та облицьованої кам'яними плитами.

         В архітектурі найважливіше значення мало будівництво гробниць фараонів. Гробниця вважалась місцем перебування божественного духу. В спорудженні і оформленні гробниць фараонів відбулися величезні зміни. До цього часу наземна частина усипальниці збільшувалась по горизонталі, що не справляло враження монументальності. Тому важливим етапом в розвитку царських гробниць виявилась ідея збільшення будівлі по вертикалі. Очевидно, ця ідея вперше виникла під час будівництва знаменитої усипальні фараона ІІІ династії Джосера, так званої ступінчастої піраміди, яку збудував архітектор Імхотеп. Спочатку було збудовано велику квадратну мастабу з вапняку. Потім її дещо збільшили і зі сходу перед нею було влаштовано 11 шахт, від кожної йшов коридор під мастабу. 5 з них були використані для захоронення сім’ї Джосера. Щоб закрити доступ до поховань, мастаба була ще збільшена і стала прямокутною в плані. Потім почали збільшувати по вертикалі. Горизонтальні пласти нарощували вертикально з нахилом на 15-17 см, камені кожного шару викладались перпендикулярно до сторін піраміди. Спочатку піраміда мала 4 сходинки, а вже при наступній надбудові піднялась ще на дві сходинки. Зрештою піраміда Джосера мала висоту бл. 60 м з базою 109,02х121м. Гробниця Джосера визначна тим, що тут вперше основним будівельним матеріалом був камінь. Будівлі ансамблю відтворюють в камені форми властиві дерев’яним і цегляним будівлям. Було усвідомлене і втілене основне – будівля почала рости вгору і камінь був визнаний як головний матеріал архітектури. З цього часу протягом віків тип царської усипальниці зберігає стійкі форми. Піраміда споруджується в центрі великого подвір’я, стіни якого відділяли її від оточуючих усипальниць. До східної сторони піраміди прилягав верхній заупокійний храм, який з’єднувався критим проходом з нижнім храмом в долині, який був своєрідним входом до всього ансамблю.

Піраміда Джосера

         Найбільша кам’яна будівля Стародавнього царства була збудована за IV династії фараонів – це піраміда Хеопса. Її висота 146,6 м, довжина сторони бази 233 м. Складена з точно обтесаних і щільно підігнаних вапнякових блоків, вагою бл. 2,5 тони. На її спорудження витрачено 2 300 000 таких блоків. Окремі блоки важать 30 тон. З північного боку був вхід, який з’єднувався довгими коридорами з розміщеною в центрі масиву поховальною камерою, де стояв саркофаг царя. Щоб полегшити тиск величезної маси каменю, над стелею поховальної камери в кількох рядах кладки були залишені пустоти, це так звана “розвантажувальна” система. Зодчий цієї споруди – Хеміун. Піраміда Хеопса відноситься до 4 династії, цей період ще називають “епохою великих будівників пірамід”. Будували її 20 років.

         Всього на три метри нижча від піраміди Хеопса піраміда його наступника Хефрена: висота її 143 м, довжина сторони 215,25 м. У Верхньому храмі повторено всі основні частини храму Хеопса – подвір’я, приміщення для статуй, комори, прохід в пірамідальний двір, але все це краще зроблено і ускладнено; крім того перед подвір’ям знаходився ряд приміщень – передпокій і два зали з 4-гранними колонами. Фасад, що сягав 12 м у висоту, мав два входи, кожен з них ніби поставлений під сторожу статуй сфінксів. Вздовж критого проходу до верхнього храму знаходиться Великий сфінкс (57х20 м).

         Спорудження таких пірамід лягало тягарем на економіку країни. Тому наступний фараон Мікерін збудував піраміду висотою 62 м, довжина сторони 108,4 м. Визначною рисою пірамід в Гізі було повне освоєння конструктивної ролі каменю і його декоративних можливостей. В храмах зустрічаються колони, то з круглими стовпами і простими абаками, то у вигляді 4-гранних стовпів.

Піраміда Хеопса, внутрішнє влаштування

Піраміда Хефрена

Великий сфінкс

             Слід згадати про святилища, які не пов’язані з заупокійним культом безпосередньо. При 5 династії з’являються, так звані, сонячні храми. Вони влаштовувались на особливому підвищенні оточеному стіною. За стіною знаходилось подвір’я, по сторонах якого розташовувались каплиці і переходи, а в центрі стояв сам об’єкт поклоніння – колосальний кам’яний обеліск. Його верхівка оббивалась міддю або золотом. Перед обеліском знаходився величезний жертовник.

      Внесок Стародавнього царства в розвиток архітектури – оволодіння можливостями каменю, створення царської усипальниці у формі піраміди, поява сонячного храму, чітке планування ансамблів і окремих приміщень, складення типів колон.           Скульптура в основному зберігає те ж призначення, яке вона мала в попередній період, але в межах майже кожного типу скульптур спостерігається певний розвиток. Значно розширюється іконографія статуй: з’являються канонічні фігури царя, що стоїть з виставленою вперед лівою ногою, в короткій набедреній пов’язці, в короні; сидить в такому ж одязі, з царською хустиною (клафтом) на голові; схиленого на одне коліно, з двома посудинами в руках; статуї фараона у вигляді сфінкса; групові скульптури – цар з богами, цар з царицею. Статуї вельмож наслідували  основні типи царських статуй. Але деякі статуї вельмож не мали прототипів серед царських скульптур. Такими є статуї писарів, які сидять підігнувши ноги, з розгорнутим папірусом на колінах.

Писар Кая

         Для всіх положень характерні нерухомість і симетричність в побудові фігур. У всіх статуй однаково прямо поставлені голови, в руках майже одні й ті ж атрибути. Тіла чоловічих фігур були пофарбовані в червоно-цегляний колір, жіночих – в жовтий, волосся у всіх чорне, одяг білий.

         Одним з кращих творів скульптури 4 династії вважають статуї Рахотепа і Нофрет. Найбільш видатні статуї 5-6 династії є статуї писаря Каї і жерця Каапера (сільський староста).

         В процесі реалістичних пошуків зростала увага до характеристики образу, до передачі портретності, взаємовідносин і почуттів людей, виникали нові, більш життєві побудови груп і окремих фігур.

Рахотеп і Нофрет

Мистецтво Середнього царства

         Політичне об'єднання номів епохи Середнього царства було порівняно неміцним. Це обмежило масштаби будівництва і проявилось на його характері.

         Основні риси мистецтва – прагнення до подолання штампу канонічності, складення власних стилістичних особливостей. Фасади гробниць номархів Антилоп’ячого нома оформлені у вигляді портика з 2 протодорійськими колонами, з канельованим стовбуром, квадратною абакою і круглою базою. Центральний зал поділявся двома рядами протодорійських колон на три нефи. Стеля залу розписана геометричними орнаментами, була вирубана у формі потрійного склепіння, що опиралось на колони.

         Техніка рельєфу і розписів залишається без змін. Згідно канону фігура людини, що стоїть ділиться на 18, а котра сидить - на 15 частин.

Пропорції людської фігури, розроблені в Стародавньому Єгипті

         На перший план виходить живописна техніка, багатшою стає палітра, художники застосовують відтінки основних кольорів, змішуючи їх з білилами. Фон розпису – сіро-блакитний, кольору густих вершків. Частини фігур білого, жовтого, коричневого кольору обводились червоним контуром, а зелені, сині – чорними. В тематиці зустрічаються нові сюжети: нові варіанти військових сцен, прихід іноземців, нове зображення сімейних груп. Серед шедеврів – зображення дикої кішки з гробниці номарха Хнумхотепа. 

        

Полювання дикої кішки. Розпис з гробниці Хнумхотепа 

         В архітектурі усипальні фараонів будують більшими. Аменемхет ІІІ збудував піраміду, складену з цегли і облицьовану плитами вапняка, мала цікаву систему розташування внутрішніх ходів. Поховальна камера була цілком висічена з брили жовтого кварциту, товщина стінок бл. 60 см. Потрапити до неї можна було лише через стелю. Біля східної стіни піраміди був розташований заупокійний храм – найбільш грандіозний з усіх заупокійних царських святилищ. В храмі було дуже багато приміщень, внаслідок цього греки назвали його Лабіринтом. Він мав один надземний і один підземний поверх. У верхньому поверсі 1,5 тисяч покоїв, так само і у підземному, куди нікого не пускали. Храм був складений з величезних кам’яних плит. Вийти з нього було неможливо без провідника. Площа його 72 000 м кв. Відзначався монументальністю. Недалеко від піраміди і Лабіринту було поставлено статуї Аменемхета ІІІ, висота з п’єдесталом 18 м, фараона зображено сидячи на троні. Стародавні греки назвали їх «колоси Мемнона».    

Храм Лабіринт (реконструкція)

Колоси Мемнона

  

         Розвиток придворної скульптури протягом 19 ст. до н.е. відбувався тим самим шляхом, що й раніше: подолання канонів, оволодіння новими художніми формами, цьому сприяв також і розквіт реалістичного мистецтва в художніх центрах першої половини Середнього царства.

         Оригінальною знахідкою майстрів був тип кубічної скульптури. Тіло фігури, що сидить, нагадувало за формою куб, голова – куля, руки симетрично покладені на коліна, погляд спрямований вдалину. Кубічна скульптура виглядала цільно, монолітно, мала мінімум деталей.

         Таким чином Середнє царство було важливим і плідним етапом в історії мистецтва Стародавнього Єгипту. Поряд з творчою переробкою спадщини Стародавнього царства, було створено багато нового. Тринефна побудова залу з припіднятим середнім проходом, пілони, поставлені поза будовою колосальні статуї, ріст реалістичних тенденцій, збагачення орнаментальних мотивів – такий вклад майстрів Середнього царства в скарбницю єгипетського мистецтва.

Мистецтво Нового царства

         Епоха Нового царства – довгий етап досить міцного політичного об’єднання країни при фараонах 18, 19, 20 та наступних династій. За розмірами і архітектурними особливостями монументальні споруди можна співставити з пірамідами Стародавнього царства.

         Архітектура. На початку цієї епохи відбувається відокремлення місця поховання від заупокійного храму. Храм будувався на рівнинній ділянці, поховання переносилось за гірський хребет і влаштовувалось у видовбаній в скелі печері.

   Гробниці - це складні підземні комплекси з заплутаними планами, які складались з багатьох коридорів та камер, стіни яких і стеля покривались розписами.

         Конструкція храмів Нового царства не дуже змінилась зі Стародавнього царства. Стіни, колони, а також перекриття викладались з блоків каменів, на основі розробленої в ранній період стояково-балкової системи. Храми цього часу будувались незалежно від гробниць, в них першим розташовувався перистильний двір (подвір’я, оточене колонами по периметру), потім гіпостильний (колонний) зал, далі секос (святилище) і комори для храмового реквізиту. Єгипетські храми, наслідуючи одну принципову систему, разом з тим різні за розмірами, за співвідношенням окремих частин, за декоративно-образотворчим оздобленням. Застосовувались різні види колон – головного елемента ордеру. Виникли вони раніше, але широко почали застосовуватись лише в Новому царстві. Основних ордерів три. Вони пов’язані з пальмовидними, папірусоподібними і лотосоподібними колонами. Всі вони будуються на стилізації рослинних форм. Різниця між двома останніми не стільки в малюнку капітелей, скільки в обрисах стовбурів. Лотосовидні колони мають стовбур одного діаметру по всій висоті, папірусоподібні – поступово звужуються до верху. Крім того, в обох цих різновидах може бути круглим або складатись з ряду фестонів.

         Майже всі храми Нового царства мали в плані витягнутий прямокутник. Всю ділянку, зайняту храмом, оточувала висока масивна стіна, до воріт якої від Нілу вела широка дорога, обабіч якої стояли сфінкси (“алея сфінксів”). Вхід в храм оформлювався у вигляді вузьких дверей між двома високими монументальними баштами, пологі стіни яких доверху звужувались і увінчувались карнизом. Вони називаються пілони, до зовнішньої сторони стіни прикріплювались високі дерев’яні мачти з прапорами, а перед ними ставились обеліски і гігантські статуї царя.

         Архітектори використали традиції минулого і зуміли їх так розвинути і переробити, що утворився новий тип культової будівлі. До цього типу належать найбільші і найпрославленіші храми Нового царства – Карнакський і Луксорський. Вони будувались протягом століть різними архітекторами. Ці храми розташовані біля Фів і в свій час  були з’єднані 2-кілометровою процесійною дорогою. Обидва вони являють собою складні утворення, які виникли поступово, шляхом нарощення на одну вісь окремих ланок композиції – вхідних пілонів, перистильних дворів і гіпостильних залів. Кожен фараон, який вступав на царство, вважав обов’язком збільшити будівлю, тим самим пов’язати своє ім’я зі створенням прославленого храму.

         Карнакський храм – найбільший – при фараоні Сеті І отримав приріст у вигляді великого гіпостильного залу – одне з найчудовіших творінь світової архітектури. Має в плані розміри 102 на 51 м. Висота колон, що утворює три центральні нефи – 24 м, багаточисельних бічних – 18 м. Загальна кількість колон 426.

Карнак

         Архітектура була покликана сприяти утвердженню існуючої ідеології, релігії, влади фараонів і жерців, підкреслювала велич влади фараона.

         З усіх заупокійних храмів різко виділяється храм цариці Хатшепсут. Він набагато більший від попередніх. Споруда розташована високо в горах, вражає суворістю і геометричністю ліній і форм. Вирішення фасадів побудоване на чергуванні горизонталей терас і вертикалей колон. Похилі площини сходів чудово пов’язують ці горизонтальні і вертикальні лінії в одне ціле, є ніби продовженням дороги, що веде з долини. Цим підкреслюється враження підйому вгору, яке не порушуючи монументальності пам’ятника надає йому легкості і стрункості. Визначною рисою є застосування скульптури. Всього в святилищі було встановлено більше 200 статуй. Збільшення ролі скульптури в убранстві архітектури характерно для 18 династії.

Храм цариці Хатшепсут

Архітектори 18 династії виробили новий архітектурний стиль, визначними рисами якого були поєднання декоративності і пишності з міцністю форм і грандіозністю масштабів. Пілони перетворилися на грізні башти, що загороджували ворота храмів. Широко застосовували базилікальне планування. Небувалої раніше ролі набула колона, що стала поряд зі скульптурою головним елементом декорування будівлі.

Храм Рамзеса ІІ в Абу-Сімбелі

         В скульптурі відбувалося повернення до традицій Середнього царства, але посилюється декоративність і прагнення до індивідуалізації образів. Вельможі прагнули в своїх статуях відтворювати риси обличчя фараона.

         Зміни відбулися за правління Хатшепсут. Всі її статуї портретні. Відібрані характерні риси позбавлені виразного моделювання і загладжені.

         Характерно, що нові прийоми знайдені скульпторами другої половини 18 династії, в свою чергу перетворювалися на канони.

         В рельєфах і розписах гробниць збільшується кількість сцен, в яких показують службову діяльність знаті.

         Яскравий період в мистецтві Нового царства пов’язаний з правлінням фараона Аменхотепа IV (Ехнатона) у 14 ст. до н.е., який провів релігійну реформу, запровадив поклоніння одному богу (Атону). Цей період отримав назву амарнського. Значні зміни відбулися в образотворчому мистецтві. Краще, що було створене в цей період – скульптурні портрети Ехнатона та його дружини Нефертіті, які свідчать про ліричне трактування зовнішності. Майстри у зображеннях фараона відмовляються від ідеалізації образу, точно передають індивідуальні риси і характерні особливості. Вперше з’явились зображення фараона в оточенні родини, сцен приватного життя. Пошуки нових форм були зумовлені прагненням наблизитися до життя, позбутися старих канонів. Але нові знахідкі поступово теж ставали канонами.

Статуя Ехнатона

Скульптурний портрет Нефертіті

         До другої половини Нового царства відносять: знаменита гробниця фараона Тутанхамона, храми Рамзеса ІІ, зокрема храм в Абу-Сімбелі. Ніде більше не проявився в такій досконалості синтез архітектури і скульптури, як в цьому храмі.

Золота маска Тутанхамона

         Правління Рамзеса ІІ завершилось періодом важких тривалих війн. Спочатку Єгипет був захоплений Персією, а після недовгого визволення був підкорений Олександром Македонським.