Романтизм

МИСТЕЦТВО ФРАНЦІЇ першої половини 19 століття

         Офіційно в мистецтві першої половини 19 ст. все ще панував класицизм, який поступово перероджувався в догматичний академізм, але передову роль відігравав романтизм, вільний від академічних догм.

         Ампір. Протягом трьох перших десятиліть в архітектурі, декоративно-прикладному та образотворчому мистецтві країн Європи склався стиль ампір (від фр. еmpire – імперія). Він виник і розвинувся у Франції в епоху імперії Наполеона Бонапарта (1804-1815), а потім поширився і в інших країнах. Ампір штучно насаджувався владою – це був холодний і помпезний стиль. Основним джерелом творчого переосмислення і натхнення для художників цього стилю стали культура архаїчної Греції та імператорського Риму, а також культура Стародавнього Єгипту. Від цих древніх культур ампір перейняв, з одного боку, монументальний лаконізм, а з іншого – ідею утвердження верховної влади правителя за допомогою численних атрибутів і символів. Для людей 19 ст. життя давніх греків і римлян було не лише ідеалом краси, але й моделлю світу, який вони намагалися побудувати.

         Для архітектури ампіру характерні монументальність, геометрична правильність об’ємів і цілісність (тріумфальні арки, колони, палаци). Поширеними стали масивні портики дорійського і тосканського ордерів. Декор будівель нерідко був перевантажений військовою атрибутикою, головним чином римського походження (обладунки, вінки, геральдичні орли і т.п.)

         Для ампіру характерні яскраві кольори: червоний, синій, білий з золотом. Композиція будується, як правило, на контрасті чистого поля поверхні стін, меблів, ваз та вузьких орнаментальних смуг у суворо визначених місцях, які підкреслюють конструкцію форми.

         Найяскравіше стиль ампір проявився в інтер’єрах імператорських заміських резиденцій (Фонтенбло).

Франсуа Жерар "Портрет імператриці Жозефіни"

Франсуа Жерар "Портрет Наполеона Бонапарта"

Казанський собор в Сант-Петербурзі

Романтизм.

     В європейській культурі кінця 18-першої половини 19 ст. згасає інтерес до античних традицій. В літературі, музиці, образотворчому мистецтві поступово сформувався новий стиль – романтизм. Він народжувався в активній полеміці прибічників романтизму з прибічниками класицизму. Батьківщиною романтизму стала Німеччина.

         Романтики звернули свою увагу на Середньовіччя – епоху не лише відкинуту, але й зневажену Просвітництвом та класицизмом. Християнське мистецтво середньовічної Європи в дослідженнях романтиків отримало суто національні риси. Романтики підняли питання про так званий „національний дух”.

        В центрі романтичного мистецтва знаходиться особистість думаючої людини, яка переживає життєві негаразди, що визначаються конфліктом з середовищем.

Художники, що представляють романтизм - одинаки в своїй епосі, вони рідкість. В будь-якій країні це тільки невелика група людей. Відчуваючи свою самотність, романтики прагнули подолати її, звертаючись до ідеальної дружби чи кохання, створюючи гуртки і товариства. Вони мріяли зацікавити багатьох, але найчастіше зустрічали нерозуміння, а іноді й насмішку. Тільки в майбутньому, здавалось, романтизм міг перемогти. Але цього не сталося в жодній країні.

    Термін “романтизм” вперше було вжито стосовно імені Теодора Жеріко (1791-1824). І навряд чи буде перебільшенням назвати його основоположником цього могутнього руху.

Жеріко жив в бурхливу епоху, в епоху історично переломну, сповнену глибокого, подекуди справді трагічного драматизму. В Салоні 1812 р. Жеріко показав велике полотно „Офіцер імператорських кінних єгерів під час атаки”. Це був рік апогею слави Наполеона і військової могутності Франції. На картині зображений вершник з шаблею наголо на коні, який закликає солдат за собою.

Одна з кращих картин художника – „Пліт „Медузи” – була виставлена в Салоні 1819 р. Художник створив це полотно на основі реальних подій. Біля берегів Африки затонув фрегат „Медуза”. Кораблю вдалося скинути пліт, на якому зібралась жменька людей. Дванадцять днів їх носило по морю, поки вони не зустріли судно „Аргус”. Людська трагедія, яку зображає Жеріко, захоплює його всеціло; він прагне створити її правдивий образ. Це основне прагнення Жеріко диктує йому вибір композиції, її характер, всі нововведення. Композиція глибинно побудована, напружена, динамічна, а не фронтальна, яку використовували в той час. “Пліт “Медузи” сприймається не як епізод, а як епос; картина явно переростає свій сюжет, вона стає символом трагічної боротьби людини з ворожою стихією, героїчного напруження і поривів, втіленням безмірного страждання. Звідси і узагальнений стиль Жеріко – лаконічний, він уникає другорядних ефектів, з величезною силою зосереджує увагу на цілому, не дивлячись на багатство різноманітних епізодів, з яких складається композиція. Всі вони сприймаються не як дещо самодостатнє, а як підпорядкована цілому частина. “Пліт “Медузи” – з усім кипінням людських страждань – виростає як певний моноліт, як якась єдина  група. В 1820-1821 рр. Жеріко побував в Англії, де познайомився з пейзажами Джона Констебла. Під впливом робіт англійського майстра він написав „Перегони в Епсомі”. В 1822 р. художник упав з коня і отримав важку травму хребта.

Через два роки, на тридцять третьому році життя, він помер.

             

Т.Жеріко "Перегони в Епсомі"

         Ежен Делакруа (1798-1863), став героєм так званої „романтичної битви”, яку розпочали молоді художники проти своїх вчителів. Навчався в майстерні Герена. В першій картині Делакруа „Данте і Вергілій”, написаній на сюжет „Божественної комедії” Данте, він не герой, а свідок, він сповнений жаху, але намагається зберегти гідність.

Е.Делакруа "Данте і Вергілій"

         Делакруа стає вождем романтизму, коли в Салоні 1824 р. виставляє свою картину „Різанина на Хіосі”, яка присвячена трагічній сторінці боротьби грецького народу проти турецьких загарбників.

Е.Делакруа "Різанина на Хіосі"

Відгукнувшись на події Французької революції 1830 р., пише картину „Свобода, що веде народ”. На ній зображені повсталі, яких веде, вірніше надихає, Свобода, яка подібна до античної богині. Образ жінки налаштовує глядача на символічне сприйняття картини. Вона піднялась над барикадами, неушкоджена, на відміну від повстанців. Художник розташовує поруч з фігурою Свободи студента, робітника, хлопчика. На передньому плані картини – тіла убитих учасників сутичок.

Е.Делакруа "Свобода, що веде народ"

 

Після поїздки Делакруа до Африки в кінці 1831 р. він показав себе як блискучий майстер колориту („Алжирські жінки в своїх покоях”, вершники, сцени полювання і сутичок). В історичних картинах 1840-х років („Взяття Константинополя”, „Правосуддя Траяна”) нова манера художника проявилася повною мірою. 

"Алжирські жінки в своїх покоях"

"Взяття Константинополя хрестоносцями"

"Портрет Ніколо Паганіні"

"Смерть Сарданапала"

Відкривши для себе можливості кольору, Делакруа прагне випробувати їх у всіх видах і жанрах живопису: він створює монументально-декоративні розписи, пише пейзажі, натюрморти, портрети. Серед портретованих – видатні діячі мистецтва 19 ст.: письменниця Жорж Санд, композитор і піаніст Ф.Шопен, скрипаль Н.Паганіні.

Ежен Делакруа – найнезалежніший живописець Франції першої половини 19 ст. Його знахідки в галузі колориту визначили шлях розвитку французького живопису аж до кінця століття.

                                           Ежен Делакруа "Автопортрет"

      Каспар Давид Фрідріх, німецький майстер-живописець став яскравим прикладом німецького романтизму звернувшись до пейзажів, як до засобу розкриття людських настроїв та емоцій. 

Легко впізнаваними пейзажі Каспара Фрідріха стають завдяки меланхолійним настроям: частим є звернення до мотивів кладовищ, хрестів. За такими сюжетами стоїть драматична історія з дитинства, що змусила художника зануритися у депресивні настрої на все його подальше життя. У 13-річному віці, Каспар Фрідріх впав під лід, а його брат загинув, рятуючи його.

Люди рідко стають героями на картинах Каспара Давида Фрідріха, або ж зображені незрівнянно малими у порівнянні з вражаючими масштабними пейзажами. З одного боку такий засіб відтворює ідею крихітності людини в порівнянні з величчю природи, а з іншого – має все ж технічні причини. Навчаючись в академії, Фрідріх мав певні проблеми з анатомією, що згодом відобразилося у його творчості.

До олійного живопису, Каспар Давид Фрідріх звертається лише у 40 років, особливо останній період творчості характерний меланхолійними настроями та усамітненими сюжетами. Каспар Фрідріх часто звертався до натури, створюючи замальовки на усамітнених краєвидах Німеччини він деталізував та розкривав сюжети вже у студії. Він рідко виїжджав за межі рідної Німеччини й подорожував виключно наодинці.

Найбільш впізнаваною роботою стає картина «Мандрівник над морем туману» з характерним для Каспара Давіда Фрідріха зверненням до сюжету самотності та відчуженості. Природа в даній картині є виявленням внутрішнього стану, емоційної нестабільності, бурхливості переживань. Герой картини – невідомий мандрівник, стає спиною до глядача над морем сумнівів та переживань, над туманною та невідомою безоднею. Проте, доволі впевнений силует ніби натякає на внутрішню стійкість, готовність до невідомого та небезпечного.

      Франсіско Гойя - іспанський художник, був одним з перших і найбільш яскравих майстрів образотворчого мистецтва епохи романтизму.  Він писав фрески, виконав для королівської мануфактури понад 60 гобеленів з насиченими за кольором і простими за композицією сценами повсякденного життя і народних розваг. Митець створив велику серію офортів «Капричос» (80 листів з коментарями художника), що висміювала людські вади, традиційний порядок у тодішній Іспанії. В його малюнках реальне переплітається з фантастичним, гротеск переходить у карикатуру. Офорти Ф. Гойї розкривають тему боротьби добра і зла, причому зло перемагає, тому що людські вади і духовне каліцтво плодять нечисту силу. 

    Смілива новизна художньої мови майстра, гостра виразність ліній і штрихів, контрастів світла й тіні, поєднання гротеску і реальності, алегорії та фантастики, соціальної сатири і тверезого аналізу реальності відкрили нові шляхи розвитку європейської гравюри.

    Видатний художник здобув популярність і як автор портретів, що виконані у тонкій колірній гамі. У них є і тривожне почуття самотності, і виклик навколишньому, і аромат таємниці та прихованої чуттєвості. 

      “Розстріл повстанців уночі напередодні 3 травня 1808 року». На цій картині Ф. Гойя відтворив реальність військових подій, свідком яких він був. 

     Мистецтво видатного іспанського живописця і гравера вплинуло на формування багатьох художніх явищ XIX ст.