УКРАЇНСЬКИЙ ЖИВОПИС КІНЦЯ 19 – 20 СТОЛІТТЯ

Художня обробка металу Стародавнього Світу

ПЛАН

1.     Основні технологічні операції художньої обробки металу.

2.     Ювелірне мистецтво Стародавнього Єгипту.

3.  Металопластика античної Греції.

4.  Художня обробка металів у Стародавньому Римі.

Технологічне й художнє освоєння металів ознаменувало великий поступ у розвитку людської цивілізації. Недаремно історичні епохи називають — епоха міді, бронзи, заліза. Однак хронологічне й територіальне поширення цих металів було нерівномірним, залежало від природних умов і ступеня розвитку народів.

Литво - один з найдавніших способів обробки металів. Археологічні розкопки в Єгипті і Вавилоні підтверджують, що вже за 5 тисяч років до нашої ери люди уміли відливати метал. Процес литва полягає в тому, що розплавлений метал заливають у спеціальну ливарну форму, в якій, остигаючи, він твердне, зберігаючи обриси цієї форми.

Художнє ковальство

Кування - один з найдавніших способів обробки металів. Воно здійснюється ударами молотка по заготовці. Під його ударами заготовка деформується і приймає бажану форму, але така деформація без розривів і тріщин властива в основному тільки дорогоцінним металам, які володіють достатньою пластичністю, в'язкістю, тягучість. Сукупність цих властивостей називається ковкість. Холодному куванню піддаються золото, срібло, мідь.  Залізо і сплави на його основі піддаються куванні тільки в розігрітому стані.

      Карбування - вибивання рельєфу на металевому листі невеликої товщини або пластині називається карбуванням. Цей процес здійснюється за допомогою молотка і спеціального стрижня. Внаслідок ударів молотка по стрижні він залишає на пластині слід або надає їй об'ємний вигляд. Молотки називаються розгінними, а метал попередньо піддається холодній прокатці, для отримання необхідної товщини.

Металопластика - один з найдавніших видів художньої обробки металів. 

Художні твори, виконані в цій техніці, нагадують по виду карбування з листа, а по суті вони значно відрізняються, перш за все товщиною листового металу.

Для металопластики застосовується фольга до 0,5 мм. Однак головна відмінність металопластики - в самому технологічному процесі і наборі інструментів. У металопластиці форма ліпиться шляхом плавних деформацій, здійснюваних спеціальними інструментами, що нагадують собою скульптурні стеки. 

Гравіювання

Гравірування - один з найдавніших видів художньої обробки металу. Його суть - нанесення лінійного малюнка або рельєфу на матеріал за допомогою різця. У технології художнього гравіювання розрізняють:

- Площинне гравірування (двомірне), при якому обробляється тільки поверхня;

-       Тривимірне  гравіювання.

Травлення

Це ще одна техніка, споріднена графіці. Як і в офорті, предмет покривався смолою або воском, а потім на ньому продряпували декор. При зануренні виробу в кислоту або луг продряпані місця протравлюються, а поверхня навколо них, часто пошкоджена втручанням інструменту, тьмяніла. Так виникав дуже неглибокий і м'яко проступаючий рельєф.

Для того щоб надати металу, відмінну від оригінального кольору і тону, забарвлення використовують різні способи:
чернь 
матування 
оксидування

Чернь

Чернь (легкоплавкий сплав складу: срібло, мідь, свинець, сірка) накладають на виріб, підготовлений для черні, тобто з заглибленим гравійованим малюнком. Глибина малюнка в межах 0,2-0,3 мм залежить від розмірів виробу. Готовий виріб піддають відпалу, надлишки черні прибираються, а поверхня навколо малюнка полірується, щоб створити контраст.

Матування

Матованою, або фактурованою, поверхнею виробів вважають поверхню, що відрізняється від полірованої, яка має декоративне навантаження.

Фактура поверхні може бути з дрібними заглибинами, дрібними штрихами, матовою. Найчастіше використовується ефект комбінованої обробки фактури з глянцем. Ділянки фактурної поверхні отримують, використовуючи ливарну кірку виробів, шліфовану поверхню (попередньо обробивши піскоструминним способом робочу поверхню штампу), застосовуючи травлення в різних кислотних складах, механічне матування (штихелем, меленої пемзою).

Оксидування

Вироби з срібла оксидуют (обробляють) як хімічним, так і електрохімічним способом. Процеси хімічного і електрохімічного безбарвного оксидування здійснюються в розчинах і електролітах, основним компонентом складу яких, є двохромокислий калій. У процесі кольорового оксидування виробам надається забарвлення різного відтінку: синього, чорного, сірого, темно-коричневого та ін. 

Гальванічні покриття

У ювелірній промисловості як гальванічні покриття використовують золото, срібло, родій. На гальванічних покриттях можуть бути незначні сліди місць контактів із струмопровідними пристосуваннями, що не порушують шару покриття і не погіршують зовнішнього вигляду виробу.

Техніки декорування

Філігрань - своєрідний вид художньої обробки металу, який займає з глибокої давнини важливе місце в ювелірній справі.

 Термін «філігрань» давніший, він утворився з двох латинських слів: «філюм» - нитка і «гранум» - зерно. Термін «скань» бере свій початок від давньослов'янського дієслова «с'каті» - звивати.  Термін «філігрань» поєднує в собі назви двох основних первинних елементів, а саме те, що дріт застосовується в цьому виді мистецтва закрученим в шнури.

   Чим тонше дріт і чим тугіше, крутіше він закручений, тим красивіший виріб, особливо якщо цей узор доповнює зернь (дрібні кульки). 

Емалювання

Емаль - це утворена за допомогою часткового чи повного розплавлення, склоподібна застигла маса неорганічного, головним чином окисного складу, іноді з добавками металів, нанесена на металеву основу.

Ювелірне мистецтво Стародавнього Єгипту.

       З усіх великих культур давнини Єгипет залишив нам досить предметів, щоб відновити історію розвитку ювелірного справи в цій країні протягом сорока століть. В обробці металів єгипетські ремісники досягли значних успіхів. Вони були знайомі з технологіями обробітку міді і бронзи, завдяки чому з'являються посудини з бронзи нової форми і більш досконалої вичинки, а також різноманітні прикраси. 

Жінки носили прикраси майже на всіх частинах тіла. Чоловічі прикраси складалися тільки з широких кілець або обручів, які надягали (як і жінки) на руку вище ліктя, зап'ястя і ногу навколо щиколотки. До найбільш поширених жіночих прикрас слід віднести намиста і сережки. Сережки мали форму кола або колеса з підвісками та без. Крім намист і сережок багаті єгиптяни носили на голові обручі з дорогоцінних металів (діадеми, візерункові пов'язки, сітки, що щільно охоплювали волосся). Національною прикрасою єгиптян, властивою для обох статей і всіх станів, за винятком самих нижчих, був широкий комір (уск), що закривав плечі і верхню частину грудей. Судячи із зображень з найдавніших гробниць, ширина його була невелика, але в епоху Нового царства збільшився і розмір цього предмета одягу,  і його цінність. Такі коміри були дуже ошатні і носилися в основному жінками.

Але не менш розкішно виглядали і чоловічі коміри. Їх виготовляли з благородних металів (ієрогліф, що позначає «золото», має форму такого коміра з прикрасами з різнокольорової емалі). У розкішній обробці вони виконували роль навіть найпочесніших царських подарунків і внаслідок цього отримали особливий, символічний характер.
Значний успіх випав на долю ювелірів Середнього царства. Ними був освоєний новий технічний прийом - зернь. З того часу до нас дійшли діадеми у вигляді вінків, намиста, пекторалі - царські нагрудні прикраси, підвіски, персні та інші предмети, які відрізняються різноманітністю форми, тонка майстерна робота, умілий підбір узору і розташування його на кожній речі, наприклад, пектораль Сенусерта II (Нью-Йорк, музей Метрополітен) вирізана з листового золота і прикрашена припаяними золотими перегородками, заповненими бірюзою, лазуритом і сердоліком. Всі нагрудні прикраси характеризує яскрава багатобарвність, а їх зворотний бік оброблений тонким карбуванням. Найбільше використання в орнаментиці цього часу отримують мотиви лотосу, папірусу, розетки. Золоті прикраси пожвавлювались вставками з кольорових каменів і паст.

У період Нового царства ювеліри Стародавнього Єгипту досягли вершини своєї майстерності. Цей період ознаменований появою нового напряму в мистецтві. Стриманість і врівноваженість попередніх епох протиставляються своєрідному романтизму, де достаток і пишність доходять інший раз до надмірності.

Мистецтво часу фараона Тутанхамона (перша половина XIV ст. до н. е.), одного з останніх фараонів XVIII династії, займає важливе місце в історії єгипетської культури. У листопаді 1922 р. англійським археологом Говардом Картером в Долині Царів була відкрита гробниця фараона Тутанхамона. Це поховання являє собою не тільки небачену скарбницю, воно є єдиним похованням, що збереглося в первозданному вигляді. За підрахунками Картера, 101 група різноманітних прикрас була знайдена на мумії.  Ось деякі з них: пектораль у вигляді грифа з розпростертими крилами, царська діадема, виконана з масивного золота і інкрустована лазуритом, бірюзою, сердоліком і малахітом.

Маска мумії Тутанхамона виконана з кованого золота, інкрустованого смальтою і різними каменями. Для виготовлення намиста використані лазурит, кварц і польовий шпат. Головний убір оздоблений смугами з синьої смальти.
 Останній саркофаг, в якому знаходилась мумія, відлитий з масивного золота. Фараон зображений у вигляді Осіріса з намистом, виконаним частково з синього фаянсу, а магічні птахи на саркофазі виконані в техніці карбування і перетинчастої емалі. 

Прикраси фараонів XIX і XX династій свідчать про занепад мистецтва цього часу, прагнення до пишності призводить до втрати строгості форм. Однак і в ці періоди вироблялися речі високої якості. Такі, наприклад, пектораль Рамзеса II у формі сокола і перстень з двома рельєфними конячками на оправі.

Поряд з благородними металами єгиптяни обробляли мідь і бронзу. Залізо було відоме їм з початку Стародавнього царства, але застосування одержало тільки в греко-римську епоху.

Збереглися мідні посудини - глечики з носиком і ручкою, миски. З бронзи -  церемоніальні сокири з ажурним орнаментом, з зображенням людей, посудини і підставки для них, світильники, косметичні пінцети. Деякі предмети з кованої бронзи мають товщину всього 2-3 мм і відрізняються надзвичайною легкістю.

Серед предметів туалету помітне місце належить бронзовим дзеркалам, ручки яких виконані у вигляді колон або жіночої фігурки. Також мали місце бронзові статуетки, які дійшли до нашого часу у великій кількості. Вони відливалися з втратою воскової моделі.
Чудову майстерність єгипетських бронзувальників демонструють також статуетки кішок, видатна колекція котрих зберігається в Луврі.

Металопластика античної Греції

Незважаючи на бідність надр Греції, ювелірна справа досягло там великого розквіту. Золото завжди добували його шляхом обміну на інші товари. Зате срібла було багато. Мистецтво обробки дорогоцінних металів особливо процвітало в епоху еллінізму.

У IV ст. до н. е. із зростанням багатства країни зростає і кількість ювелірних виробів, які відрізняються дивовижною тонкістю роботи. Грецькі майстри застосовували різноманітні техніки: кування, карбування, литво, паяння, часто використовують зернь.

Жіночі коштовності, які греки називали «золотими речами», залишалися незмінними з часів Гомера, за виключенням перснів, які почали носити досить пізно. Згадувані Гомером браслети, шпильки для волосся, ланцюжки, намиста із золота і електруму (сплав золота зі сріблом), золоті шийні ланцюги не виходили з ужитку і в наступні часи, але їх форма і обробка стали досконалішими. Кільця перетворилися в дорогі персні, прикрашені дорогоцінними каменями або бурштином. Їх почали носити навіть чоловіки, по кілька на кожній руці. Руки прикрашали браслетами та обручами, зазвичай у вигляді звивистої змії, на ногах теж носили браслети.

Сережкам надавали форму падаючої краплі, а іноді прикріплювали до них підвіски з срібних або золотих кружечків.

Найбільш давніми є сережки, виконані в епоху архаїки (VI ст. до н. е.). Вони прості за формою і мають порівняно нескладну обробку. Однак якість виконання рельєфу, виконаного в техніці зерні, дозволяє віднести їх до кращих ранніх творів ювелірного мистецтва. Сережки звичайно складалися з двох елементів: диска і підвіски. Поверхня диска покривалася філігранню, дрібною зерню припаяними прикрасами у вигляді розеток і пальметок, часто з кольоровою інкрустацією.

В кінці V ст. до н. е.. поширився оригінальний тип підвіски для сережок, які виготовляли з масивного дроту, згорнутого в спіраль. Кінці її, прикрашені мереживним філігранним узором, зазвичай завершувалися пірамідками, покритими зерню.

В цей же час грецькі ювеліри створили особливу форму сережки, що складається з диска, великої складної підвіски і прикріплених до неї ланцюжків, що закінчуються підвісками у вигляді бутонів квітів або вазочок. Всі частини зазвичай пишно декоровані квітами, а деталі наповнені найдрібнішою зерню і філігранню.

Великий інтерес представляють феодосійські сережки, названі за місцем знаходження. Вони є зразком того своєрідного виду давньогрецького ювелірного мистецтва, який називають мікротехнікою. Кожна сережка складається з багато орнаментованого диска, краї покриті кількома рядами зерні. Головна прикраса сережки - багатофігурна композиція, виконана в мікроскопічних формах - четвірка коней, запряжених в колісницю, керована крилатою Нікою. 

Всесвітню славу сережкам принесла одна деталь - при сильному збільшенні видно, що крихітна зернь з’єднана по чотири штуки і розміщена крихітними рядами. Кращі сучасні ювеліри виявилися безсилі відтворити ці сережки.

В V-IV ст. до н. е. улюбленими прикрасами були виті браслети, сплетені з двох дротів, які закінчуються скульптурними зображеннями тварин.

У період еллінізму (кінець IV-I ст. до н. е.) Ювелірні вироби набувають іншого характеру. Новий стиль був привезений зі Сходу. Характерна особливість стилю - поліхромія, прагнення до яскравості барвистих сполучень. Прикраси із золота усіяні дорогоцінними каменями, вставками кольорового скла, емалями. 

У зв'язку з нестачею речових свідчень ми навряд чи можемо правильно оцінити грецьке мистецтво виготовлення металевого посуду. Однак про високий рівень його розвитку свідчать імена художників, які уславилися виготовленням металевого посуду. З числа цих художників особливо були відомі своїми виробами з бронзи і срібла Ментор, Боеф, Міс, Акрагас.

Твори торевтики і ювелірні вироби класичного часу відомі головним чином з археологічних знахідок поза метрополією (Північне Причорномор’я , Болгарія, Південна Італія).

Так як причорноморські скіфи клали в захоронення замовлене у греків дорогоцінне начиння, ці золоті та срібні вироби були як місцевої роботи, так і привезені  Еллади. Серед них виділяються срібні й частково позолочені посудини чудові зразки античної торевтики. Прикладом може служити амфора з Чортомлицької могили. Особливий інтерес представляє рельєфний фриз, зображено скіфів, що ловлять степових коней.

Художня обробка металів у Стародавньому Римі

З золотих виробів римської епохи збереглися виключно прикраси. У цій галузі ми знову зіткнулися з еклектизмом римлян. Помітний вплив на них зробило мистецтво етрусків і елліністичної Греції. Але в порівнянні з ними римські ювелірні вироби важчі і строкаті.

Захоплення перлами і дорогоцінними індійськими каменями досягло в Римі неймовірних масштабів. Особливо високо цінувалися безбарвні камені і найбільше алмаз. Серед інших каменів найбільшу перевагу віддавали таким, як блідо-рожевий сардонікс, онікс, аметист, гіацинт, топаз, хризоліт, берил, сапфір, смарагд і опал, які вважалися найдорожчими. Перли цінувалися за білизну, величину зерна, гладкість, правильність форми і вагу. 

Металеві вироби римлян знаходилися під сильним впливом етруського виробництва. Великі предмети зазвичай не відливали, а карбували, пластичні орнаменти до них виточували різцем.

Металевий посуд  виготовляли з бронзи або срібла.

Посуд для пиття був дуже різноманітний. Більша частина цих посудин - кубки, деякі мали форму чаш і келихів. 

В епоху Імперії ввійшов в моду столовий посуд із щирого золота і золотий посуд, багато прикрашений огранованими каменями.